На русском языке читайте здесь — Родители, требуйте послушания от ваших детей.
Цією статтею я сподіваюся закликати батьків-християн вимагати послуху від своїх дітей, тому що, бачачи, як без будь-яких наслідків маленькі діти не звертають уваги на прохання своїх батьків, я не можу не писати про це. Найчастіше двічі, а то й тричі батьки кажуть своїй дитині сидіти чемно, вгамуватися, підійти або навпаки вийти з кімнати і після третьої спроби здаються і підкуповують дитину з поблажливою усмішкою на обличчі. На жаль, такий підхід не завжди призводить до бажаного результату.
До написання статті мене підштовхнули два випадки, які сталися якийсь час тому. Одним із них стала смерть 13-річного Енді Лопеса в каліфорнійській Санта-Розі від рук поліцейських, коли ті подумали, що у хлопчика в руках справжня гвинтівка, і він збирається стріляти. Доречним цей приклад робить той факт, що за словами поліцейських, вони двічі попросили хлопця кинути зброю. Натомість він направив її на них. Вони вистрілили.
Так як мені невідомі подробиці цього випадку, зокрема те, чи чув Енді накази поліцейських, я не можу бути певний, що він їм не підкорився. Однак не на цьому я хотів би загострити нашу увагу. Що, якщо він чув поліцейських і просто проігнорував їхні вимоги? Будь воно правдою, це коштувало йому життя. Такою може бути вартість непокори старшим.
Як це відбувається?
Як виходить, що батьки прирікають своїх дітей на трагедію у процесі виховання? Минулого тижня я став свідком того, як це відбувається, спостерігаючи, як мати готує свого сина до того, щоб його застрелили.
На борту літака я сидів за ними. Хлопчикові було років сім, і він грав на своєму планшеті. Пасажирів попросили вимкнути всі електронні прилади перед злетом. Хлопець продовжував грати. Його мама не звернула на це жодної уваги. Проходячи салоном, стюардеса сказала, щоб він вимкнув прилад. Він цього не зробив. Мати знову залишила це поза увагою.
Востаннє стюардеса зупинилася біля їхніх місць і сказала, щоб хлопчик віддав планшет мамі. Він його вимкнув, але коли стюардеса зайняла своє місце, він знову ввімкнув його і продовжував грати під час зльоту. Мати не зробила жодних дій. Думка, яка майнула у мене в голові: «Вона готує його до того, щоб бути застреленим поліцією».
Ліки від батьківської недбалості
Байдужість і лінь невіруючих батьків зрозуміти неважко. Для цього є Біблія, яка описує поведінку духовно сліпих людей. Однак недбалість батьків-християн ставить мене в глухий кут.
Що стоїть за нездатністю батьків вимагати та домагатися послуху від своїх дітей? Не можу сказати точно, але, можливо, наступні дев'ять пунктів допоможуть врятувати деяких із них від помилок виховання за принципом невтручання.
1. Вимога батьками слухняності від своїх дітей опосередковано виражена у біблійній вимозі до дітей слухатися своїх батьків.
«Діти, коріться своїм батькам у Господі, бо цього вимагає справедливість» (Ефесян 6:1, Синодальний переклад). З боку Бога було б безглуздим вимагати від дітей слухатися своїх батьків і водночас не вимагати від батьків наполягати на послуху своїх дітей. Виховувати в наших дітях дух радості та лагідності перед поставленим Богом авторитетом є частиною нашої роботи. Батьки є представниками Бога для маленьких дітей і навчати їх ігнорувати Його вимоги смертельно небезпечно.
2. Послух є новозавітною, євангельською категорією.
Послух – не просто встановлена «законом» категорія. Це категорія Доброї Вісті. Павло говорив, що метою його благовістя було «привести всіх язичників до віри та послуху» (Римлян 1:5, Сучасний переклад). «Я не говоритиму про те, що зробив сам, а лише про те, що зробив через мене Христос, привівши язичників до покори Богу, завдяки тому, що я говорив і робив»,— говорив він у посланні до Римлян 15:18 (Сучасний переклад).
Наміром Павла було «брати в полон усякі думки, підкоряючи їх Христові» (2 Коринтян 10:5, Сучасний переклад). Він вимагав цього від церков: «Якщо хтось не послухає слова нашого в цьому посланні, того майте на зауваженні і не спілкуйтеся з ним, щоб засоромити його» (2 Солунянам 3:14, Синодальний переклад).
Батьки, які не навчають своїх дітей покорі старшим, поставленим над ними Богом, готують їх до життя, в якому їм буде не по дорозі з Його словом, не по дорозі з тією самою євангелією, яку вони так бажають до них донести.
(Якщо ви сумніваєтеся в тому, наскільки важлива ця доктрина, ви можете звернутися до глави Уейна Грудема під назвою «Догоджуючи Богу нашим послухом: забуте вчення Нового Завіту» у книзі «Для Слави Імені Божого» під редакцією Джастіна Тейлора та Сема Стормса).
3. Вимагати послух від дітей можливо.
Жаль дивитися на батьків, які поводяться так, ніби вони безпорадні в присутності своїх неслухняних дітей. Бог вимагає, щоб діти слухалися, бо це можливо. Якщо у вас маленька дитина, того, що ви більший, вже достатньо, щоб ефективно показати, чого робити не можна. Наприклад, плюватися, влаштовувати істерики, щось брати без дозволу, тягнути до рота, смикати за щось чи вказувати на когось пальцем. Використовуйте це, щоб зберегти вашу дитину для радості, а не засудити її до егоїзму.
4. Щоб послух був можливим на публіці в тих випадках, які можуть спричинити серйозні наслідки, він має стати правилом у незначних речах вдома.
Однією із причин, через яку діти не піддаються контролю на людях, є відсутність контролю вдома. Частково це відбувається тому, що нерідко вдома боротьба за послух немає сенсу: легше зробити щось самим, ніж витрачати час і сили на небажаючу робити це дитину. Проте все, що такий підхід виховує, це те, що послух у будь-якому місці – справа вибору. Послідовна вимогливість до послуху вдома допоможе вашій дитині приносити вам радість і за його стінами.
5. Послух вимагає зусиль і вартий того.
Якщо ви кажете дитині залишатися в ліжку, а вона все одно встає, легше сказати: «Йди назад у ліжко», ніж підвестися і розібратися з цим. Батьки втомлюються, і я розумію це, бо сам понад сорок років виховував неповнолітніх дітей. Вимога слухняності енерговитратна і з фізичного, і з емоційного погляду. Набагато простіше поступитися дитині.
Результат? Некеровані діти, коли це справді важливо. Якщо мама безпорадна, а тата легко обвести навколо пальця, діти швидко навчаються отримувати з цього зиск. Наприклад, знаючи межу вашого терпіння, вони будуть ігнорувати ваші вимоги, доки це буде можливо. Це гіркий плід виховання. З іншого боку, невідкладне та послідовне виховання послуху приносить плід солодкий як для батьків та їхніх дітей, так і для оточуючих.
6. Ви можете покласти край проблемам попередніх поколінь.
Одним із доводів, за якими батьки не наполягають на дисципліні, є те, що вони ніколи не бачили цього у дії. Вони виросли в сім'ях, де було прийнято дві моделі виховання: пасивність чи злість. Не бажаючи виховувати своїх дітей у гніві, їм залишається вибирати лише пасивність. Але є гарна новина! Це можна змінити. Біблія і мудрі радники можуть підказати батькам, що в процесі виховання є можливим, що обов'язковим, а що мудрим, і як залишатися терплячими, твердими, люблячими і вкоріненими в євангелії наставниками.
7. Добре виховання веде від вимушеного підпорядкування до добровільного та радісного послуху.
Діти повинні навчитися слухатись до того, як вони зможуть виявляти послух через віру. Коли прийде віра, послух, який виробився у них в результаті «батога і пряника» і з поваги до дорослих стане природним виразом віри. Не вимагати слухняності до набуття дитиною віри не тільки безглуздо, а й недалекоглядно. Це призведе до закоренілих бунтарських навичок, які надалі стануть перешкодою на шляху віри.
8. Діти, чиї батьки вимагають від них послуху, щасливіші.
Виховання за принципом невтручання не призводить до формування приємної та лагідної особистості. Його результат – невихована, розпещена дитина. Такі діти нещасні, з ними нецікаво, вони примхливі і зарозумілі, а їхня «свобода» не в радість ні їм самим, ні оточуючим, тому що вільні вони так само, як вільний у своєму плаванні човен без кермового. Вони — жертви своїх забаганок, які рано чи пізно хтось відмовиться виконувати, що призведе до біди чи навіть смертельної зустрічі з поліцією.
9. Вимагати послуху не означає вимагати досконалості.
Виходячи з того, що в очах дітей батьки уособлюють собою Бога – особливо до того моменту, коли вони приходять до пізнання Його через віру – ми, батьки, виявляємо їм Його милість та справедливість. Не всяка непокора має бути покарана: у деяких випадках ми робимо зауваження, лаємо дитину або ж залишаємо її поведінку без уваги. Чіткої інструкції, як чинити в різних ситуаціях, немає. Наше виховання має навчити дітей тому, що Бог євангелії є «палючий вогонь!» (Євреїв 12:7,29, Сучасний переклад), і в той же час Він «довготерпеливий і багатомилостивий» (1 Тимофія 1:16, синодальний переклад). Так чи інакше, наша мета – швидкий і всебічний послух із радістю. Саме це є плодом пізнання Бога через Ісуса Христа.
Батьки, це вам під силу. Це непростий період у житті. У мене він зайняв 60% всього часу, але на це є Божа милість, і на вас чекає щедра нагорода.
Автор — Джон Пайпер / © 2016 Desiring God Foundation. Website: desiringGod.org
Переклад - Наталія Андрусів для ieshua.org
Последнее: 27.04. Спасибо!
