На русском языке читайте здесь — 6 принципов молитвы от царя Давида.
Чи думали ви коли-небудь про царя Давида, як про хорошого вчителя з молитви? Читаючи його псалми, я отримав розуміння про те, наскільки багато ми можемо винести з його молитов. Те, як Давид бачив Бога і волав до Нього, і те, як він бачив себе Його очима, — це просто коштовне каміння у всіх його молитвах. Я впевнений, що якби ми більше молилися подібним чином, ми могли б мати таку ж близькість із Богом.
Ось шість особливостей молитви Давида, які обов'язково благословлять вас, якщо ви будете їх дотримуватися:
1. Кричуща чесність
Коли Давид волав до Бога у своїх псалмах, він робив це з глибини свого серця. Його слова походили з самої глибини його переживань — чи то страх, чи то смуток, чи то розчарування. Не мало значення, що відчував Давид, він просто брав це і приносив до Бога. І замість того, щоб ретельно піддавати цензурі і підбирати свої слова, Давид ділився ними із незворушною чесністю. Він почувався досить близько — досить комфортно — зі своїм найкращим другом, щоб поділитися тим, що в нього на серці. Він просто знав, що Бог може впоратися з усім, що він відчуває в кожен конкретний момент.
«Скажу-но я Богові, скелі моїй: “Чому Ти забув мене? Чому я ходжу понуро, пригнічений ворогом?” У кістках моїх – виснаження; глузують з мене мої супротивники, щодня промовляючи до мене: “Де твій Бог?”» (Псалом 41:9-11; тут і далі переклад НПУ)
2. Звертається зі сміливістю
Давид часто просив Бога про речі, причому будь-які. Чи то сила, чи то комфорт, чи то послуга, чи то прощення гріха, у Давида був довгий список того, що він вважав за необхідне. І в його проханні не було й тіні сумніву. Тільки повна впевненість у тому, що Бог дасть йому те, що йому потрібно.
«Почуй, о ГОСПОДИ, благання про правду; прислухайся до мого волання, зваж на мою молитву, що з вуст нелукавих лине. Я кличу до Тебе, бо Ти відповіси мені, Боже; нахили вухо Твоє до мене, почуй мову мою. З’яви дивну милість Твою, о Визволителю, Що рятуєш правицею Своєю тих, хто надію покладає на Тебе в протистоянні з ворогами» (Псалом 16:1, 6-7).
Давид молився так сміливо, тому що він знав, яким особливим він був для Бога. Він знав, що Бог, який так сильно його любить, буде слухати кожне його слово і милостиво дасть йому все, чого він потребує. Він говорить у Псалмі 3:5: «Голосом моїм я кличу до Господа, і Він відповідає мені зі святої гори Своєї», що свідчить про його серйозну довіру до Бога.
3. Проголошує природу Бога
Поряд із проханням, Давид часто стверджував здатність Бога задовольнити його прохання. Він демонструє віру в Божий характер, який дає надію його благанням. Це переносить його молитви зі стану втомленої безнадійності або жебрацтва до стану впевненості та готовності до прийняття.
Давид починає словами: «До Тебе, ГОСПОДИ, я підношу мою душу. Боже мій, на Тебе надію покладаю; тож не дай мені вкритися соромом, нехай вороги не радіють перемозі наді мною» і закінчує: «Не дай жодному з тих, хто на Тебе надію покладає, бути посоромленим» (Псалом 24:1-3).
4. Хвалить Господа
Слова любові Давида явно виражені в похвалі, яка пронизує всі його прохання і відверті розмови. Давид, безумовно, мав потребу висловлювати пошану і трепет по відношенню до Бога:
«Прославлю Тебе серед народів, Владико, співатиму Тобі поміж племенами. Бо велика аж до небес милість Твоя і аж до хмар – істина Твоя. Піднімися понад небесами, Боже; над усією землею – слава Твоя!» (Псалом 56:10-12)
Ми також бачимо поклоніння Давида Богові за Його характер:
«Милостивий і милосердний Господь, довготерпеливий і щедрий на доброту. Він не буде постійно вести судову суперечку й гнів триматиме не вічно. Не за нашими гріхами Він вчинив нам і віддячив нам не так, як ми заслужили нашими переступами. Адже як високо небо над землею, так звеличилася милість Його над тими, хто Його боїться. Як далеко схід від заходу, так віддалив Він від нас наші беззаконня» (Псалом 102:8-12).
Зверніть увагу на те, що Давид не просить у Бога бути милостивим, він тільки констатує, що Бог уже є милостивим. Він просто вірить, що прощений, і йде так далеко, що вже впевнено хвалить Бога за прощення.
5. Надихає себе
У часи, коли Давид відчував слабкість або розчарування, він не дозволяв цим емоціям захопити себе. Замість цього, він говорив до себе. Він постійно заохочував своє серце і розум продовжувати вірити і дякувати Господу. Пам'ятаєте цей вірш? Коли Давид виливав своє серце Богові, запитуючи, чому Він покинув його? Так ось, він не зупинився на цьому питанні. І в кожному наступному куплеті віршів, він продовжує надихати себе:
«Чому ти сумуєш, душе моя, і чому журишся в мені? Сподівайся на Бога, адже я ще прославлятиму Його – мого Спасителя!» (Псалом 41:6)
Він також дає вказівки своїй душі пам'ятати доброту Господа:
«Благослови, душе моя, ГОСПОДА, і не забувай усіх добрих діянь Його!» (Псалом 102:2)
6. Не втрачає надію
Не всі молитви Давида були негайно почуті, і ми можемо переконатися в цьому з деяких його заяв відносно його очікувань від Бога. Але замість того, щоби здатися, коли, схоже, нічого не змінюється, Давид продовжує вірити і, знову ж таки, говорити собі, що завжди є надія.
«Однак я твердо вірю, що побачу доброту Господню на землі живих. Надійся на Господа, будь мужнім і серце своє зміцни. Надійся на Господа!» (Псалом 26:13-14)
Це справжня зріла віра — очікувати, що Бог працюватиме, незважаючи на те, що ви ще цього не бачили. Давид демонструє цю віру, і вона зростає з кожним разом, коли Господь доводить свою вірність.
У підсумку
Майте на увазі: Давид не був на відпочинку, коли писав більшість цих рядків. Він ще не був царем. Навпаки, його переслідував Саул зі своєю армією. Він ховався від смерті в пустелі. Давид міг легко звинуватити Бога. Він міг легко написати в розгубленості й запитати в Бога, чи справді Він його любить, чи за що Він його карає. Примітно, що Давид ніколи по-справжньому не сумнівався у своєму ходінні з Богом або у своїй цінності для Нього (принаймні, довго).
Давид знав, що він був цінний і прощений. Але він ніколи не вірив, що він міг би отримати якусь вигоду з Божої милості, що оточувала його. Він не відчував, що повинен докоряти собі або соромитися своїх збентежених почуттів. Він також не відчував, що бути цінним для Бога — це привід для гордості. Навпаки, він знав, що це була Його милість, щоб він знав про те, наскільки його люблять.
Коли він говорив із Богом, він навіть називав себе «зіницею Його ока». Він твердо стояв на фундаменті: він знав, Хто такий Бог, і він знав, ким він був для Бога. І це те, що робило його молитву іншою.
Багатьом із нас також потрібно засвоїти ці речі. Нам потрібне це розуміння Божого серця і Його вірності по відношенню до нас. Нам потрібне глибоке усвідомлення нашої цінності для Нього. Якщо ми зможемо зрозуміти ці речі, за ними підуть найвідвертіші молитви. І тоді ми зможемо мати той самий рівень близькості, який мав із Богом Давид. А це, зрештою, головний сенс усіх наших молитов.
Автор — Джейд Мазарін / relevantmagazine.com
Переклад — Ірина Жежерун для ieshua.org
Последнее: 26.07. Спасибо!
