На русском языке читайте здесь — Почему рабам прокалывали ухо?
Була пісня, яку ми співали про Бога, про проколювання наших вух на знак добровільного становлення рабами, згідно з процесом, викладеним у 15-й главі Повторення Закону. У той час я проходила тривалі дебати з моїми батьками, які відчували, що я не була достатньо дорослою, щоб проколоти вуха, тому мені дуже подобалася ця пісня і я співала її особливо зухвало. Тоді я не розуміла, що та частина Тори говорила не про ювелірні прикраси. Значення ритуалу проколювання вух, який Бог окреслив у законі, набагато глибше, ніж я могла собі уявити.
Інструкції щодо перетворення звичайного раба на довічного викладені в Торі двічі: у 21-му розділі книги Вихід та 15-му розділі Повторення Закону. І що дуже цікаво, як одного разу вказав мені рабин, коли Бог дарував Свій Закон, це найперше, про що Він говорить одразу після Десяти Заповідей:
«А оце закони, що ти викладеш перед ними: Коли купиш єврейського раба, нехай він працює шість років, а сьомого нехай вийде дармо на волю... А якщо раб той щиро скаже: Полюбив я пана свого, жінку свою та дітей своїх, не вийду на волю, то нехай його пан приведе його до суддів, і підведе його до дверей або до бічних одвірків, та й проколе пан його вухо йому шилом, і він буде робити йому повіки!» (Вихід 21:1-6)
Одразу після драматичного Виходу з рабства в Єгипті Бог каже їм, що перше, що вони мають знати про рабів, — це те, що вони мають вийти на волю. Дарма що єврейський народ не повинен бути нескінченно поневолений, але йому дали шанс вийти на волю після обмеженого часу служби. Після цього раб може залишитися з любові до пана, але це має бути питанням вільного вибору. Повторення Закону 15 повторює принцип:
«Коли буде проданий тобі брат твій єврей або єврейка, то буде служити тобі шість літ, а сьомого року відпустиш його вільним від себе. А коли відпустиш його вільним від себе, не відпустиш його порожньо, конче наділи його з худоби своєї дрібної, і з току свого, і з кадки чавила свого, чим поблагословив тебе Господь, Бог твій, те даси йому.
І будеш пам'ятати, що рабом був ти сам у єгипетськім краї, та викупив тебе Господь, Бог твій, тому я наказую тобі про цю річ сьогодні. І станеться, коли він скаже тобі: Не вийду від тебе, бо полюбив я тебе та дім твій, бо добре йому з тобою, то візьмеш шило та й проколеш його вухо до дверей, і стане він тобі вічним рабом; і невільниці своїй зробиш так само.» (Повторення Закону 15:12-17)
Чому проколювання?
Чому двері?
Чому вухо?
Дуже дивна церемонія, чи не так? Але, як це часто буває з Біблією, якщо ви шукаєте, під поверхнею знайдете всілякі скарби істини. Необхідно поставити правильні питання та бути уважним.
Ось кілька головних думок для початку: цвяхи проходять через плоть. Кров на одвірках дверей. Прокол з раною та шрамом назавжди. Звучить знайомо? Чи бачите ви паралелі? Добре.
Чому проколювання?
Процес був таким: раб, який через любов до свого господаря вирішив служити йому добровільно, має бути підведений до одвірка. Тоді «марцая» — те, що використовувалося для проколювання (це слово використовується лише у двох місцях Біблії), — проколювало отвір через шкіру пипки вуха, відзначаючи плоть назавжди.
Павло говорить у Посланні до Галатів: «Бо я ношу шрами Господа Ісуса на моїм тілі» (Галатам 6:17). Слово на позначення шраму тут στίγμα — stígma. Ось визначення Стронгу: «від первинного στίζω stízō (укол); Позначка, знак із надрізом або тавро (для визнання права власності)».
Опис продовжується:
«Знак, накладений або нанесений на тіло. У стародавньому східному вживанні раби і солдати носили ім'я або знак свого командира чи ватажка, випалені чи наколоті на частини тіла, щоб вказати, до якого господаря чи генерала вони належали, і були навіть деякі віддані, які штампували себе таким чином символікою їхніх богів». (blueletterbible.org)
Павло говорить про шрами, сліди, стигми на власному тілі, які визначали його як раба Ієшуа. Але Ієшуа також має шрами. Його шрами виникли тому, що Його плоть була прибита до дерева, через любов і бажання підкоритися служінню. «Не Моя воля, а Твоя», — сказав Він. — «Син Людський прийшов не для того, щоб Йому служили, а щоб послужити». Ієшуа — найвищий слуга. Всі інші шрами — лише тінь порівняно з Його славними шрамами.
«Того ж дня дня першого в тижні, коли вечір настав, а двері, де учні зібрались були, були замкнені, бо боялись юдеїв, з'явився Ісус, і став посередині, та й промовляє до них: Мир вам! І, сказавши оце, показав Він їм руки та бока. А учні зраділи, побачивши Господа». (Івана 20:19-20)
У Нього досі є шрами на руках, і залишаться назавжди — постійний слід Його великої любові та добровільного служіння, що виходять далеко за межі будь-якого мислимого обов'язку.
Чому двері?
Дуже цікавою частиною цієї церемонії є те, що раб повинен був бути підведений до дверей. У Новому Завіті слово «двері» з'являється 39 разів і є цікавим дослідженням саме по собі. Ієшуа двічі повторює: «Я є двері» в Івана 10: «Істинно, істинно кажу вам: Я двері вівцям», і знову: «Я двері: коли через Мене хто ввійде, спасеться, і той ввійде та вийде, і пасовисько знайде».
Двері — це прохід, портал. Це дає можливість перейти з одного середовища в інше. Хіба це все не про одне? Як метафора двері можуть означати можливість, шанс. «Двері Царства Небесного» означає умови, яких повинні дотримуватися, аби бути прийнятими до Царства Божого. (blueletterbible.org)
Коли ми думаємо про одвірки у Біблії, пам'ять повертає нас до самої історії Виходу — ключового моменту в історії Ізраїлю. Моменту, коли ізраїльтяни були звільнені від примусового рабства і відпущені на волю, коли вони охоче вступили в завіт зі своїм Богом, щоб дотримуватися Його заповідей. Кров на дверних одвірках — одне з найбільш знакових зображень цього переходу з рабства фараона до слідування за новим Паном у свободі. Кров Месії з Його пронизаних ран на хресті, кров великоднього ягняти на одвірках і кров раба, котрий охоче погоджується служити своєму пану добровільно.
Проходження через поріг дверей має бути добровільним. І Ієшуа дає нам таку можливість. Він І Є цей портал — Він Є двері в Царство Небесне. І зовсім не випадково чи просто з міркувань зручності раб підводився до дверей під час цієї церемонії.
Чому вуха?
Ми знаходимо, що пипки вух також присутні у двох інших важливих місцях Тори — в освяченні священиків та очищенні прокажених:
«А оце та річ, яку ти зробиш їм для посвячення їх, щоб вони були священиками Мені. Візьми одного бичка молодого та два безвадні барани... І заріжеш того барана, і візьмеш крови його, та й даси на пипку Ааронового вуха, і на пипку правого вуха синів його, і на великий палець правої руки їхньої, і на великий палець їхньої правої ноги. І покропиш ту кров на жертівника навколо». (Вихід 29:1,20)
«Господь промовляв до Мойсея, говорячи: Оце буде закон про прокаженого в дні очищення його: І буде він приведений до священика. І вийде священик поза табір, і огляне священик, а ось вилікувана хвороба прокази в прокаженого, то священик накаже, і візьме для очищуваного двох живих чистих птахів, і кедрового дерева, і червону нитку, та ісопу». (Левит 14:1-4)
Червона (червлена) пряжа? Подібна до кольору крові? Та ісоп, кажеш? Так само, як вони помазували кров'ю одвірки в ніч Великодня? Цікаво…
Продовжуємо, вірші 14-20:
«І візьме священик крови жертви за провину, та й дасть священик на пипку правого вуха очищуваного, і на великого пальця правої руки його та на великого пальця правої ноги його. І візьме священик з лоґу оливи, та й виллє на ліву долоню свою. І вмочить священик правого пальця свого в оливу, що на лівій долоні його, і покропить з оливи пальцем своїм сім раз перед Господнім лицем. А з решти оливи, що на долоні його, священик дасть на пипку правого вуха очищуваного, і на великого пальця правої руки його та на великого пальця правої ноги його на кров жертви за провину. А позостале з оливи, що на долоні священиковій, дасть на голову очищуваного... і священик очистить його, і стане він чистий».
Отже, священики ставали святими для Господа через вуха, великі пальці на руках і ногах, через святу кров жертви; також і проказа, символ гріха в Біблії, очищується і викупляється кров'ю, нанесеною на ті самі місця, після чого зверху наноситься помазання олією.
Наші руки означають наші справи, ноги — ходіння, а вуха означають послух Господу. Це подвійна картина життя, повністю очищеного та присвяченого Богу. Гріх викуплений і тіло готове до служіння. Вухо, спрямоване на трон, завжди готове почути Боже слово і виконати його. Апостол Павло постійно називав себе рабом Ієшуа, використовуючи грецьке слово «доулос» (δοῦλος), що означає раб, слуга, невільник. І нам добре робити так, як викупленим від гріха і посвяченим в священики, бути на тому ж шляху.
Ми вільні. Абсолютно вільні у виборі, але чи любите ви Господа настільки, щоб підійти до дверей рішення і вибору, до самого Ієшуа, і понести Його шрами у вашому власному тілі, присвячуючи все життя тому, аби бути добровільним Божим рабом назавжди? Ми відмовляємося від права керувати, натомість підкоряємося Його настановам. Наше життя вже не наше, але, знову ж таки, нам не потрібно турбуватися про те, що ми будемо їсти, пити і в що одягатись, але наш Господь піклується про нас, дає усе, що потрібно для виконання Його волі. Якщо ви бажаєте цього, чому б вам не повторити Божі слова з Повторення Закону, розглянути та застосувати кожну концепцію і знову присвятити своє життя у згоді з вашим Господом та Вчителем?
«Але якщо раб скаже: люблю пана мого... не піду на волю, — то нехай пан його приведе його перед Богом і поставить його до дверей, або до одвірка, і проколе йому пан його вухо шилом, і він залишиться рабом його вічно».
Джерело — oneforisrael.org
Переклад — Олена Бочковська для ieshua.org
Последнее: 27.04. Спасибо!
