На русском языке читайте здесь — Распространенная путаница касательно арабов и мусульман.
Християн Північної Америки часто збиває з пантелику взаємозв’язок між релігією Іслам і етнічною ідентичністю мусульман. Ця плутанина має дві форми. Перша стосується відмінностей між релігійною мусульманською та арабською етнічною складовою. Друга ж стосується глибини, на яку релігійна мусульманська самосвідомість проникла в етнічні ідентичності всіх мусульманських груп людей.
Якщо християни хочуть зрозуміти своїх сусідів-мусульман (локально і глобально), полюбити їх, як того велів Христос, і ефективно розповсюджувати Євангеліє серед них, тоді нам потрібно знати про те, як вони ідентифікують самі себе.
«Араб» та «мусульманин»
Поняття «араб» та «мусульманин» — не синоніми. Мусульмани – послідовники релігії Іслам. Араби є етнічно-мовною групою людей, більшість з яких — мусульмани, у релігійному відношенні, але чимало є і тих, хто не сповідує іслам. Їхнє коріння — на території Аравійського півострова, але в 7-8 століттях вони вторглися у світ вражаючими завоюваннями, які відбулися після смерті пророка Мухамеда в 632 році н.е. Протягом 100 років вони рухались на захід через Північну Африку та Іспанію і дісталися півдня Франції. На схід араби завоювали Перську імперію і проникли на територію нинішнього Пакистану та Центральної Азії. Вони робили це як послідовники ісламу, але також і етнічно, лінгвістично та культурно – як араби. З самого початку ці араби-мусульмани жили як правляча меншість на більшій частині їхньої імперії. Більшість із завойованих ними людей розмовляли іншими мовами (такими як арамейська, коптська, берберська та перська) і сповідували інші релігії (християнство на заході та зороастризм на сході).
Проте, через деякий час почали проводитись подвійні процеси ісламізації та арабізації, нерівномірно, у різних регіонах по-різному. Єгипет, Північна Африка і Близький схід, який розмовляв арамейською, стали практично повністю арабізованими в плані мови та мусульманскими з погляду релігії. У таких місцях як Ірак, Сирія, Лівія та Єгипет, головні меншини трималися своєї історичної християнської ідентичності. Таким чином, на сьогоднішній день у кожній з цих країн є громади людей, які розцінюються етнічно та лінгвістично як араби, але є прихильниками древніх християнських громад: Коптська Православна церква в Єгипті, Маронітська Католицька церква в Лівані, Східна Православна та Римська Католицька, Східна та Сирійська Православні церкви в Сирії та Халдейська Католицька та Ассирійська Православні церкви в Іраку. Ці групи опинилися між двох вогнів у сутичках, які заполонили ці країни у 20-21 століттях.
Chaoyue PAN — Coptic Good Friday Mass
Історичне християнське населення на Близькому Сході різко зменшилося за останні кілька десятиліть, у зв'язку з тим, що християн вбивали або вони були змушені тікати. Наприклад, значна частка населення Палестини історично були християнами на початку 20-го століття, але Ізраїль не відокремлює їх від палестинських мусульман, і багато хто залишив свої рідні краї. Так само, ассирійські та халдейські віруючі Іраку масово втікали від режиму Саддама Хусейна. Але з того часу як режим було усунено, вони знову опинились під прицілом, тепер уже для різноманітних ісламських угруповань, і багатьом довелося рятуватися втечею. Значний відсоток арабського населення у Сполучених Штатах належить до однієї із древніх східних церков (відтак, вони не мусульмани), а патріарх Ассирійської Православної церкви на даний час проживає в Чикаго.
З іншого боку, багато інших народів за ісламського правління стали мусульманами, але ніколи не ставали арабами. На Близькому Сході, перси (іранці), курди і турки є, здебільшого, мусульманами. Але вони не вважають себе арабами і не говорять арабською. Ба більше, більша частина мусульманського населення у світі проживає в країнах, де не говорять арабською: Індонезія, Пакистан, Бангладеш та Індія, разом з деякими іншими.
Більшість мусульман у світі не є арабами у мовному та етнічному відношенні.
Арабський центр
І все ж, вплив арабів на цих не арабських мусульман величезний. Коран був написаний арабською мовою і істинним для мусульман Коран вважається лише той, що написаний мовою оригіналу. Молитви, які мусульмани читають п'ять разів на день, читаються арабською, і неважливо, чи розуміє цю мову той, хто молиться, чи ні. Хадіси і всі авторитетні документи ісламського права були написані арабською. Мусульмани південно-східної Азії, які не знають арабської мови, й досі дають своїм дітям арабські імена. Так є, що більшість спільнот, які живуть по сусідству з арабським світом (турки, перси, курди і бербери) відчувають щось на кшталт змішаного почуття любові-ненависті до арабів, часто висловлюючи свою перевагу або неприязнь щодо них. Дотепер цей вплив дуже сильний, і мусульманський світ нерозривно зв’язаний з арабським світом.
І тут грає свою роль друге, поширене, але хибне уявлення. Жителі Північної Америки схильні розцінювати релігійну самосвідомість як приватну і особистісну. Це правда, що ми й досі мислимо стереотипами: поляки та італійці – типові католики, жителі південних штатів США – протестанти. Єврейські сім'ї іноді відмовлятимуться від тих дітей, які переходять у християнство. Втім, загалом, релігія розглядається як право вибору, і це питання стоїть осторонь громадської думки. Людина може мати ніякої релігійної ідентичності, і бути американцем. У великій частині мусульманського світу, тим не менш, правильною вважається цілком протилежна думка. Іслам — частина їхнього етнічного самовизначення. Бути турком, персом чи малазійцем, або представником іншої мусульманської групи людей, – значить бути мусульманином. З погляду ісламу, ви можете спробувати перестати бути турком чи персом, але ви не будете колишнім мусульманином. Як мусульманин, ви навіть не зобов'язані повністю дотримуватися всіх законів своєї релігії, але ви не можете залишити іслам.
Перехід в іншу релігію розцінюється як етнічна та культурна зрада, а це означає розірвання всіх зв’язків зі своєю сім'єю та громадськістю, які, по суті, є основою вашої ідентичності. Це одна із найскладніших проблем, з якою стикаються християни, що проповідують Євангелію мусульманам. Іслам не розділяє релігію, культуру та політику на різні сфери, але розглядає їх як неподільне ціле. З цієї причини євангелізація та служіння мусульманам розцінюються як політична та культурна провокація, а також релігійна загроза.
Наша відповідь
Що робити християнам з цією інформацією?
(1) Не приймайте кожного араба, якого ви зустрінете, за мусульманина. Вони можуть бути ними, але можуть бути і членами однієї з древніх Близькосхідних християнських церков.
(2) Не приймайте кожного мусульманина, якого ви зустрінете, за араба. Більшість мусульман – не араби, і вони оцінять те, що ви знаєте та розумієте різницю.
(3) Зрозумійте, що для багатьох мусульман іслам є релігією, практикуючи яку, вони вживають мову, якої не знають. І їхня відданість їй базується більше на етнічній ідентичності, культурній практиці та родинних узах/зв’язках, ніж на теологічному розумінні.
(4) Усвідомте ціну, яку мусульманам потрібно заплатити, щоби слідувати за Ісусом. Вони не тільки стикаються з великою ймовірністю переслідування ззовні, вони також стикаються з почуттям сімейної, культурної та етнічної зради від найближчих людей, здійснюючи різкий переворот у розумінні власної ідентичності. Ісус має стати для них великим надбанням, щоб заплатити за Нього таку велику ціну.
Автор — Зейн Пратт / thegospelcoalition.org
Переклад — Вікторія Кучурян для ieshua.org
Последнее: 26.07. Спасибо!
