На русском языке читайте здесь — Дела семейные: евреи и смешанные браки.
Тітка Єся сиділа навпроти молодої пари. Вечоріло. На столі остигала вечеря. Настав 1946 рік. Навпроти Йосі сидів мій дядько Міша та його обраниця Надюша – так ласкаво він називатиме її все своє життя.
Закінчилась війна. Міша повернувся живим, і це було велике щастя. Єся розглядала сина, до якого все ніяк не могла звикнути, і дівчину, яка сиділа поруч із сином. Все добре, і горе позаду, і війна закінчилася, і нове життя налагоджується, і Міша збирався одружитися. Саме тому й проходили всі ці оглядини того вечора. Одне Єсю не влаштовувало: Надюша була неєврейкою. Це не те, щоб трагедія, але таки не свято. Саме ці емоції і передавало лице Єсі.
У наших єврейських сім'ях є неписане правило: євреї одружуються тільки з євреями. На те є багато причин, а саме: щоб не змішуватися з іншими народами, щоб зберегти націю, щоб батьків не засмутити, щоб свій рід продовжити і т.д. і т.п. Але до речі, і сьогодні це факт, понад 55% єврейських шлюбів – це так звані «змішані шлюби». Я тут не збираюся читати моралі про те, кому з ким одружуватися чи з ким жити. Єдина мета – це розповісти, як жити з тією людиною, яку ти таки покохав, взявши з нею шлюб.
До речі про Надюшу. Вона виявилася чудовою дівчиною з добрим серцем, коханою дружиною і стала як дочка для Єсі. Усі вони були нашими родичами, які мешкали недалеко від Одеси. Чудові люди, які залишили мені великий приклад кохання та ставлення один до одного. Їхні трепетні подружні стосунки досі випливають у мене перед очима. Згадуючи про них, я думаю, наскільки я ще недосконалий чоловік і наскільки мені ще є до чого прагнути у стосунках з власною дружиною.
Напевно, кожен з нас мріє побудувати сім'ю та сімейний побут, щоб дружина любила, щоб чоловік не мав більшого щастя, як повернутися після роботи додому, спільна вечеря, тупотіння дітлахів у квартирі, прогулянки, походи до кінотеатру, та хоч і на базар, і багато іншого, що так необхідно кожному з нас.
Говорячи про змішані шлюби, я говорю про явище, яке існує сьогодні, і ми нікуди не можемо від цього подітися.
Кожна сім'я – це цілий окремий світ, маленький всесвіт, де існують свої закони та постанови. Часто ми влізаємо в цей всесвіт, щоб пояснити, як має працювати любов, як подружжя шанує один одного, як повинні слухатися діти. Але після таких «курсів учнівства» стає лише гірше. І собі, й близьким людям лише клопоту завдали.
Знаєте, як буває, коли батьки все не заспокоються, вчать і вчать своїх сорокарічних дітей, як їм жити, любити, виховувати дітей… Усі ми знаємо такі приклади, а іноді й самі поводимося таким чином.
Люди, які живуть у змішаних єврейсько-неєврейських шлюбах, не дадуть збрехати, що на початку спільного життя, а іноді й пройшовши зі своєю половиною певний відрізок життєвого шляху, треба звикати жити заново.
У євреїв специфічний гумор, ставлення до життя, а єврейські батьки – це взагалі «щось із чимось». Іноді їхня турбота буває надмірною. У євреїв своя кухня, яку вони хочуть бачити та їсти у свята. І коли чоловік чи дружина – неєвреї, то деяким речам треба вчитися, щоб зрозуміти їх так, як розуміє твоя половина, а єврею у цій парі – навпаки. Кожній культурі притаманні свої характерні риси.
Давайте поговоримо про деякі життєві головоломки у змішаних шлюбах.
Що у нас сьогодні в меню?
Я пам'ятаю, як потрапив в дім, де один з подружжя був росіянин з середньої смуги Росії. За обідом вони мене переконали, що мені обов'язково треба спробувати щі.
– Що, – перепитав я, – ви пропонуєте спробувати?
– Щі, – повторили вони мені.
Я народився і виріс в Одесі, я знаю, що таке курячий бульйон, я знаю, що таке зелений борщ з м'ясом та дрібно порізаним яйцем. Але, що таке «щі», я гадки не мав.
Мене посадили за стіл, і я скуштував цей витвір мистецтва. У той день я для себе вирішив, що щі — очевидно не моя їжа.
Але ці чудові і без сумніву щирі люди, які пригостили мене, наминали цю страву за обидві щоки. Моя бабуся казала, що якщо їжа не смачна чи не подобається, то їж більше хліба — цим ти переб'єш свій кислий вираз обличчя, і всі подумають, що ти задоволений. Того дня все так і сталося. Я їв щі, хліб і був задоволений. Зрозумійте правильно, не тому, що щі погані. Ні й ще раз ні! Просто культура, в якій я виріс, не мала на увазі появу щів в моєму раціоні. Так іноді відбувається в наших сім'ях — євреї їдять бульйон, а росіяни люблять щі.
Час у шлюбі навчить наш шлунок перетравлювати і бульйон, і щі, й інші страви з наших багатонаціональних столів.
Про що я? Про те, що навіть у такій дрібниці, як наш щоденний раціон харчування, ми маємо бути гнучкими, з'ясовуючи, що до смаку нашій половинці. Бо сказати «На! Жери, що приготувала!» або ж «Свиней немає! Доїдай, що є!» — для цього великого розуму не треба.
Я південна людина, люблю рибу, але моя дружина ніяк не могла приготувати таку ж справжню єврейську рибну страву, яку я їв у дитинстві та юнацтві, яку готували у нас вдома. І що ви собі думаєте, вона розчарувалася? Ні. Вона пробувала й пробувала, і якось натрапила на один вірменський рецепт приготування риби. Ця страва перевершила всі мої очікування! Риба була вірменською, але скільки щастя вона принесла моєму єврейському шлунку, неможливо передати!
Гумор та ставлення до життя
Так склалося, що євреї навчилися ставитися до життя та його викликів з гумором, жартома та іронізуючи над тією чи іншою ситуацією. Згадайте масу жартів, які євреї розповідають самі про себе. Про те, наприклад, як Фіма вважав, що одружився невдало, бо вікна виходили у двір. А майса [«байка»] про Карла Маркса, коли маленький Боря спитав у тата, ким він був? На що тато відповів:
– Він економіст, синку.
– А! Як наша мати?
– Ні, Борю. Наша мати – старший економіст.
Всім цим жартам немає кінця.
З таким складом мислення ми й приходимо до сімейного життя. Іноді наші неєврейські половинки перепитують нас: «А що ти мав на увазі, коли сказав той чи інший жарт?» І треба пояснювати все спочатку, намагаючись не вийти з себе, бо коли вп'яте пояснюєш у чому сенс твого афоризму, тебе самого це починає, якщо так можна висловитися, крутити зсередини.
Один мій знайомий, який одружений з неєврейкою, починав своє відвідування кухні з гучних слів:
– Мила Любаша! А що у нас сьогодні тут здохло?
Дружина спочатку ображалася.
– Валера, у нас нічого не здохло. Немає запаху. Ти що, коханий? – виправдовувалася дружина. І починала звітувати, що риба свіжа в холодильнику, фарш вже в голубцях і так далі. Валера, люблячий чоловік, дивлячись на свою дружину, посміхався, зовсім не дратуючись від її подиву. Згодом вони стали чудовою парою і почали розуміти одне одного з півслова. Валера практично перестав питати, що в нас тут здохло, бо Любочка, його дружина, навчилася гідно відповідати Валері.
— Валеро, не починай! Курка нова, доба як померла, а риба — лише три доби. Якщо випустити в річку, то зійде за живу.
Погодьтеся, що у сімейному житті, у наших повсякденних стосунках, гумор посідає не останнє місце. Він допомагає нам реагувати на різних людей, не засмучуючись і не дратуючись.
Віра в Бога та наші релігійні уявлення
Ох! Це не просте питання. Бог. Релігійні уявлення. Як вчинити правильно в тому чи іншому випадку?
Більшість з нас не замислюється над цими питаннями. Але іноді вони починають нас турбувати.
Ми всі з вами дорослі люди і чудово розуміємо, що життя складніше за всі формули, які ми самі для себе вивели. Іноді бувають моменти, коли без Бога або без вирішення якихось важливих релігійних питань — як без кисню.
Рая все своє життя прожила, не вірячи в Бога. Найдорожче, найцінніше, що вона мала — це її чоловік і мама.
На жаль, так буває з усіма, нам доводиться відпускати найулюбленіше і найдорожче з нашого життя. Одного похмурого дня мами не стало. Мати померла. Рая, єврейка, яка зовсім не знає, що робити в таких ситуаціях, звернулася до мене.
– Як вчинити? До рабина не піду. Я навіть не знаю, з чого почати? До священика також не піду. Хоча Вася мій українець, але до церкви ми не ніколи ходили. Хочеться поховати маму, віддати їй останню шану, проводити в останній шлях. Як мені вчинити?
І ми склали план похорону мами за єврейською традицією, але так, щоб вона була зрозумілою всім присутнім неєвреям. І люди, які прийшли на похорон, залишилися вдячними.
Часто наші релігійні уявлення у наших змішаних шлюбах стикаються одне з одним. Песах чи Великдень? Паска чи маца? Ну не розлучатися ж через квасний чи неквасний хліб? І не відгороджуватись же один від одного? Звісно ж ні і ще раз ні.
Любіть своїх єврейських чи неєврейських чоловіків та дружин! Є важливіші моменти у релігійних питаннях, ніж їжа, похорон улюблених людей чи назви свят на російський чи єврейський лад. Ось про них нам і варто замислюватись.
Всі ці трепетні моменти стосуються безпосередньо нас та наших стосунків з Господом Богом.
Пару слів про себе
Юнаком я вперше замислився над тим, який Він – Бог. Чи потрібний Він мені? Що зі мною буде після смерті? Навіщо я живу, у чому сенс?
Через деякий час я відкрив Біблію. Ця книга мене дико дратувала, особливо дратував мене Новий Завіт, тому що, читаючи його, я лютував. Як можна повірити в ці слова і, якщо навіть повірити, що означає «змінити своє життя»? А потім через довгий внутрішній пошук я прийшов до віри в те, що єврейські Писання (Біблія) – це істина і що Новий Завіт, який розповідає про Ієшуа (Ісуса) – це не просто пересічна подія, а виконання пророцтв древніх пророків Ізраїлю.
Перше, що я почув від сім'ї:
– Щоооооо? Ісус? Та ти з’їхав з глузду! Це ж Бог гоїв?
– Чому Він Бог гоїв? – питав я.
У моєму домі мені відповісти не могли. Продовжуючи читати Єврейські Писання, я все більше й більше переконувався в тому, що Він – наш єврейський Спаситель і Він – не випадкова особистість для єврейського народу; Він помер за гріхи народу Ізраїля, і на третій день воскрес із мертвих.
Але в домі почалися розбіжності, а це було геть неприємно. Суперечки про те, хто такий Ісус, досягали часом температури, як у сталепрокатному цеху. Мені здавалося, що ми говоримо однією мовою, але зовсім з різних боків. «Якщо він не Месія і не Спаситель, то про кого всі ці слова стародавніх пророків Ізраїлю?» — питав я.
«А ти, Віфлеєме-Єфрате, хоч малий ти у тисячах Юди, із тебе Мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі, і віддавна постання Його, від днів віковічних» (книга пророка Міхея 5:2)
Віфлеєм – це невелике село в Ізраїлі, і Євангелія від Матвія розповідає, що саме там народився Ієшуа (Ісус). Далі йдеться, що Він стане Владикою Ізраїлю і що Його походження буде таємничим.
Виходить, що пророцтво виповнилося? У маленькому селі народився хлопчик на ім'я Ієшуа, особистість якого викликає інтерес, суперечки та роздратування впродовж тисяч років! Якби Він був простим євреєм, зовсім рядовим й абияким, тоді тисячі і сотні тисяч євреїв, починаючи з першого століття і до наших днів, не визнавали б Його володарювання, Його ім'я просто стерлося б у віках. А сьогодні в одному Ізраїлі існує вже понад 300 громад, які сповідують месіанство Ієшуа. Більше того, мільйони неєвреїв у всьому світі визнають факт Його володарювання над своїм життям.
Я читав далі:
«Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив... А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!» (книга пророка Ісаї 53:4-5)
– Хто Він, який взяв наші хвороби, гріхи, був мученим за нас? Якщо всі ці передбачення брехня і виконання їх випадкові, то чому сотні та тисячі євреїв та неєвреїв приймають їх усім серцем? – питав я.
В історії єврейського народу та всього світу був лише Один, який взяв на себе гріхи світу та поніс покарання за нас. Ми не здатні самі викупити свою провину та свій гріх. Це зробив Ієшуа, померши, згідно з давніми пророцтвами, на хресті за нас і воскреснувши з мертвих на третій день.
У моїй сім'ї ця звістка викликала великі суперечки. Наші думки розділилися. Наші обговорення сягали точки кипіння. Але крок за кроком усі мої родичі визнали Ієшуа як свого Спасителя.
А що ви думаєте, дорогі читачі? Ким є Ієшуа (Ісус) особисто для вас?
Автор — Анатолій Емма / evreizaiisusa.org
Переклад — Олена Бочковська для ieshua.org
Последнее: 01.01. Спасибо!
