На русском языке читайте здесь — Как распознать Святого Духа: девять критериев духовных плодов.
Говорячи про всі благословення, які ми маємо у Христі, чи можна назвати щось більше, ніж постійна присутність у нас Святого Духа?
Дух є «сукупністю благословень, які придбав Христос; з Його допомогою Ісус діяв і страждав, здійснюючи працю спокути», — пише Джонатан Едвардс (Works of Jonathan Edwards, 5:341). Дух проливає світло на обличчя нашого Спасителя (Ін. 16:14). Дух вкладає в наші уста слова: «Авва, Отче!» (Рим. 8:15). Дух вселяє небо в наші серця (Еф. 1:13-14).
Проте, попри всі ті благословення, які несе із Собою Дух, багато хто з нас опиняється в скруті у випадках, коли необхідно розпізнати присутність Святого Духа. Коли я був новонаверненим вірянином, мене запевняли, що говоріння язиками і пророцтво — це дві найістотніші ознаки дії сили Духа Святого. Можливо, хтось інший, хоча й не так сильно звужуючи фокус своєї уваги, все ж таки найлегше ототожнює присутність Святого Духа з Його чудотворними дарами: видіннями, зціленнями, чуттєвими переживаннями тощо.
Слід зазначити, що Святий Дух справді являє Себе за допомогою подібних чудес (1 Кор. 12:8-11), і християни сьогодні повинні «прагнути» цього (1 Кор. 14:1). Проте, коли Павло говорить галатам, що потрібно «жити за Духом» і «Духом ходіти» (Гал. 5:16,25), він концентрує їхню увагу не на дарах, а на плодах Духа.
Отже, якщо ми хочемо знати, чи чинимо ми за Духом, чи нам час знову відшукати Його сліди, найкраще буде звернути увагу на любов, радість, мир, довготерпіння, доброту, милосердя, віру, лагідність і стриманість.
Плід Духа
Щоб краще зрозуміти значення плодів Духа, згадаємо контекст, у якому вони згадуються. Перелік, наведений Павлом, був звернений, перш за все, до громади, члени якої були не в ладах один з одним. І апостол вважав за потрібне застерегти галатів, щоб вони не «гризли і не їли одне одного», а також щоб намагалися не «бути чванливими, одне одного дратувати, одне одному заздрити» (Гал. 5:15, 26). Відвернувшись від Божої благодаті в благовісті (Гал. 1:6), галати, вочевидь, почали навертатися і один проти одного.
У цьому контексті поняття «діл плоті» і «плодів Духа» характеризують два типи громад: анти-громаду людей, які живуть по плоті та шукають праведності, яка ґрунтувалася б на їхніх ділах (Гал. 5:19-21); і істинну громаду людей, які діють за Духом, виправданих однією лише вірою через одного лише Христа (Гал. 5:22-23). Використовуючи перелік, наведений Павлом, для того, щоб перевірити самих себе, потрібно запитати себе, чи властиві нам ці привабливі якості не тільки тоді, коли ми сидимо в спокійній самоті, а й тоді, коли знаходимося серед Божого народу. Я можу здаватися собі терплячим, добрим і лагідним, перебуваючи наодинці у своїй квартирі, але як йдуть справи, коли я в церкві? Те, якими ми є в присутності інших, — чи заважаємо їм, чи дратуємо або забуваємо їх, — показує, наскільки ми близькі до того, щоб приносити духовні плоди.
Отже, що ж являють собою ці дев'ять кластерів плодів, які є доказом присутності Святого Духа? Щоб наше дослідження не вийшло з-під контролю, ми розглянемо лише по кілька аспектів кожної з цих чеснот, і обмежимося, в основному, лише посланнями Павла.
Любов: Чи працюєте ви для блага своїх братів і сестер?
Коли Бог виливає в наші серця любов за допомогою Святого Духа (Рим. 5:5), змінюється наша постава: ми, які колись були зігнутими в постійній зайнятості собою, тепер розправляємо плечі, піднімаємо голову і починаємо забувати про себе в інтересах інших людей (Фил. 2:1-4). Ми виявляємо, що наші серця тісно пов'язані з людьми, якими ми раніше нехтували, яких засуджували або навіть зневажали (Кол. 2:2; Рим. 12:16). Наша любов більше не залежить від того, чи знайшли ми в комусь щось привабливе; відчувши любов Христа (Гал. 2:20), ми несемо з собою любов скрізь, куди б не пішли.
Ця любов спонукає нас трудитися для блага наших братів і сестер (1 Сол. 1:3), терпляче ставитися до людей, які здаються нам дратівливими (Еф. 4:2), і дбати більше про духовне благополуччя брата, ніж про власну духовну свободу (1 Кор. 8:1). Маючи таку любов, ми, незалежно від нашого становища в суспільстві, раді вважати себе слугами (Гал. 5:13). А також ми вчимося задаватися питанням не про те, хто сьогодні задовольнить мої потреби, а про те, чиї потреби можу сьогодні задовольнити я.
Набагато краще нести у своєму серці хоча б краплю цієї любові, ніж насолоджуватися всіма багатствами, благами і визнанням цього світу. Тому що в той день, коли все інше мине, любов залишиться (1 Кор. 13:7-8).
Радість: Чи захоплює вас те, як Божий народ схожий на Христа?
Павло вважав спілкування з народом Божим важливим джерелом християнської радості. Він міг написати Тимофію: «і бажаю бачити тебе... щоб мені сповнитися радості» (2 Тим. 1:4), або до филипя'н: «і завжди в усякій молитві своїй за всіх вас чиню я молитву з радощами» (Фил. 1:4). Звичайно, радість Духа — це насамперед радість у нашому Господі Ісусі (Фил. 4:4). Але справжня радість у Христі, що переповнює нас, спрямована на всіх, хто перетворюється на Його образ. Вірою ми побачили блискучу славу свого Царя і тепер насолоджуємося, вловлюючи її відблиски в обличчях святих.
Однак піком нашої горизонтально спрямованої радості є не просте спільне перебування з народом Божим, але споглядання того, як він стає схожим на Христа. «То доповніть радість мою: щоб думали ви одне й те, щоб мали ту саму любов, одну згоду й один розум!» (Фил. 2:2). Отже, що може доповнити вашу радість? — Коли ми чинимо за Духом, зрілість Божого народу доповнює нашу радість. Ми відчуваємо радість, бачачи, як смиренність тріумфує перемогу над гордістю, як похіть відступає перед кращим добром, як боязкі зі сміливістю звіщають Євангеліє, а батьки керують своїми сім'ями в страху Господньому.
Мир: Чи прагнете ви зберігати єдність Духа навіть ціною значних особистих витрат?
Святий Дух є великим об'єднувачем церкви. Завдяки миротворчій праці Ісуса, здійсненій на хресті, Дух робить з юдея і язичника «одну нову людину» (Еф. 2:15); Він об'єднує тих, хто були ворогами, роблячи їх «своїми для Бога» (Еф. 2:19); Він творить усіх нас «у святий храм у Господі» (Еф. 2:21-22). І, незалежно від наших здавалося б відмінностей від людини, що сидить у наступному ряду, ми — учасники одного тіла, одного дому, однієї святині. І все це тому, що в нас один на всіх Господь, і настане день, коли буде одне на всіх небо (Еф. 4:4-6).
До того ж, ті, хто чинять за Духом, не ображають Його, руйнуючи те, що Він побудував (Еф. 4:29-30). Навпаки, вони шукають «того, що служить до миру» (Рим. 14:19). Тому ми першими просимо вибачення навіть тоді, коли більша частина провини лежить на іншій людині. Ми відмовляємося від необґрунтованих підозр, вважаючи за краще бачити в людях тільки хороше. Ми відчуваємо відразу до всіляких пліток, натомість з повагою говорячи про братів за їхніми спинами. А опинившись залученими в конфлікт, ми «прагнемо виправлення», щоб «жити в мирі» (2 Кор. 13:11).
Довготерпіння: Чи зростаєте ви в здатності не помічати образи?
Терпіння як плід Духа — це щось більше, ніж здатність спокійно сидіти, потрапивши в затор, або продовжувати очікувати в приймальні лікаря, коли вже давно минув призначений вам час. Терпіння — це внутрішня духовна сила (Кол. 1:11), що робить нас здатними приймати зневажання з відкритим обличчям і просто їх не помічати. Терплячі люди, подібно до Бога, «повільні на гнів» (Вих. 34:6), навіть коли мають справу з серйозними і повторюваними провокаціями (Рим. 2:4; 1 Тим. 1:16). Терпіння є невід'ємною складовою учнівства — одного з найважливіших обов'язків церкви. Заклинаючи Тимофія наступними словами: «проповідуй слово... вчасно і не вчасно», Павло каже, що це потрібно робити «з усяким довготерпінням» (2 Тим. 4:2; пор. 3:10-11). Служіння в церкві, незалежно від того, яку роль ми виконуємо, поміщає нас у середовище людей, які просуваються у своєму розвитку набагато повільніше, ніж нам хотілося б. Ми опинимося серед «безчинних... малодушних... слабких», і, замість того, щоб замахуватися на них, ми маємо бути «довготерплячі до всіх» (1 Фес. 5:14). Йдучи пліч-о-пліч із важким на підйом святим, який спотикається, ми повинні пам'ятати, що одного прекрасного дня він засяє як сонце (Мф. 13:43).
Доброта: Чи можете ви не тільки не помічати образи, а й відплачувати за них любов'ю?
Одна справа — прийняти зневажання і спокійно піти. І зовсім інша — прийняти зневагу, перекроїти її на фабриці вашої душі і потім відправити назад у вигляді благословення. Перше — це терпіння; друге — доброта (Рим. 2:4-5; Тит. 3:4-5; Еф. 4:32). Доброта, відточена за допомогою Духа, формує батьків, які рівним, ласкавим голосом закликають до порядку своїх дітей; страждальців, які відповідають прощенням на невіглаські та бездушні «слова розради»; дружин і чоловіків, які відплачують поцілунком за різке слово.
І якщо ми не готові проявити доброту не тільки до тих, хто одного разу віддячить нам, а й до «невдячних і злих» (Лк. 6:35), то цей плід Духа в нас ще не дозрів. Добрі люди здатні, подарувавши благословення, отримати у відповідь прокляття і після цього продовжувати дарувати благословення (Рим. 12:14).
Милосердя: Чи мрієте ви про можливість допомогти комусь?
Крім ситуації з образою, люди, які чинять за Духом, несуть у собі загальну схильність до того, щоб приносити користь, бути щедрими і готовими допомогти. Їх не потрібно просити докласти руку до того, щоб витерти посуд або винести сміття, — вони охоче і добровільно беруться за роботу.
Водночас ці люди не просто роблять добро, коли трапиться така можливість, — у них є «благовоління до добра» (2 Фес. 1:11). Бажаючи випробувати, «що угодно Богові» (Еф. 5:8-10), вони пускають у хід фантазію для того, щоб вона послужила поки ще неймовірним добрим справам. Вони дотримуються поради Чарльза Сперджена:
«Давайте не втрачати можливість бути в Його використанні. Будемо жити в цьому світі з відкритими вухами й очима, готові за першої ж нагоди взяти участь у добрій справі. Не заспокоїмося, якщо ми не при ділі, але зробимо співучасть у справі Божій головним прагненням і метою нашого життя« («Як приводити душі до Христа»).
Вірність: Чи робите ви те, що обіцяли, навіть коли йдеться про дрібниці?
Один з аспектів Божої вірності полягає в тому, що Він завжди робить те, що обіцяв: «Вірний Той, Хто вас кличе, Він і вчинить оте!» (1 Фес. 5:24). І так само вірність Божого народу полягає в тому, щоб докласти максимум зусиль для виконання наших обіцянок, навіть якщо це пов'язано зі значними труднощами.
Завдяки впливу Духа, ми прагнемо сказати разом із Павлом: «Але вірний Бог, що наше слово до вас не було Так і Ні» (2 Кор. 1:18). Репутація вірних настільки надійна, що, коли їм не вдається дотриматися слова, інші люди не кажуть: «ну, ви ж його знаєте», а, скоріше, дивуються. Якщо ми сказали, що прийдемо на малу групу, ми приходимо. Якщо взяли на себе зобов'язання прибрати в спальні, то прибираємо. Якщо домовилися, що зателефонуємо комусь у четвер о 16:00, ми це робимо. Ми посилено намагаємося виявитися вірними, нехай навіть у сферу нашої відповідальності нині входить лише «мале» (Мф. 25:21). Адже ми знаємо, що те, як ми справляємося з малими обов'язками, показує, як ми будемо справлятися з великими (Лк. 16:10; 2 Тим. 2:2).
Лагідність: Чи використовуєте ви свою силу для того, щоб служити слабким?
Лагідність далека від лощеної люб'язності, якою її часом зображують. «Біблія ясно говорить, що лагідність — це не слабкість, але благочестиве застосування сили», — пише Девід Метіс. Коли Ісус прийшов, щоб врятувати нас, грішників, Він вбрався в лагідність (Мф. 11:29; 2 Кор. 10:1).
Так само і ми, здійснюючи власну працю з виправлення наших братів і сестер, які впали в гріх, повинні носити те саме вбрання (Гал. 6:1). Лагідність не гарантує того, що благочестиві люди ніколи не стануть гніватися. Але вони роблять це неохоче. Вони воліли б радше виправляти інших «з любов'ю і духом лагідності» (1 Кор. 4:21).
Не дивно, що в До Ефесян 4:2 Павло ставить лагідність в один ряд зі смиренням. Як це сформульовано в одному словнику грецької мови, бути лагідним, означає «не надто вражатися відчуттям власної значущості». Перед обличчям особистих образ горді люди дають волю гніву, щоб відстояти власну значущість. Смиренних же більше турбує стан душі кривдника, а не власна зарозумілість. Тому вони спрямовують свою силу в русло служіння лагідному виправленню.
Стриманість: Чи відмовляєте ви пристрасним бажанням своєї плоті?
Писання не являє нам стриманість у рожевому світлі. Павло пише: «всі подвижники утримуються від усього... [я] ... утихомирюю і поневолюю тіло моє» (1 Кор. 9:25,27). У грецькій слово «утихомирювати» означає «ставити синці, бити по обличчю». Павло використовує це слово як метафору, але сенс від цього не змінюється: стриманість завдає болю. Воно вимагає, щоб ми говорили безжальне «ні!» всякій пожадливості, яка віддаляє нас від Духа і спрямовує до плоті (Тит. 2:11-12).
Потреба у стриманості стосується будь-якого бажання плоті: наприклад, бажання спати, їсти або вживати кофеїн. Але особливо це стосується нашого сексуального апетиту (1 Кор. 7:9). Ті, хто керований Духом, повільно, але вірно навчаються чути Божі обіцянки краще, ніж вимоги хтивості, а також відмовлятися давати місце блуду в середовищі святих (Еф. 5:3).
Вчиняйте за Духом
Не може бути такого, щоб Дух Божий мешкав у людині й не зробив її садом, що приносить духовні плоди. Якщо дев'ять цих добрих якостей рясніють у нас, значить, ми чинимо по Духу. Якщо ж ці чесноти відсутні, то їхню нестачу не зможе компенсувати жоден духовний дар. Як же, в такому разі, нам слід реагувати, коли ми виявляємо, що наш сад заполонили справи плоті? І як нам не переставати вирощувати духовні плоди протягом усього життя? Можна почати з того, щоб запам'ятати три положення на кожен день. Їхнє повторення є основоположним для християнського прагнення до святості: покаяння, прохання, оновлення.
Покаяння. Коли владу в нашому житті захоплюють справи плоті, ми повинні повернутися назад у покаянні, щоб просунутися вперед у святості. Сповідайте свої гріхи чесно і конкретно (можливо, використовуючи список, наведений Павлом у Галатам 5:19-21), а потім знову увіруйте в «Сина Божого, що полюбив мене і віддав Себе за мене» (Гал. 2:20). І пам'ятайте, що ми виправдовуємося не плодами, але вірою.
Прохання. Без присутності Божого Духа, що оновлює нас і робить нас плодоносними, усі ми — лише проклята земля (Рим. 7:18). Тож, якщо ми хочемо приносити плоди святості, то повинні просити «Духа, що подає нам», щоб Він продовжував це робити (Гал. 3:5).
Оновлення. Нарешті, ми знову звертаємося поглядом до Ісуса Христа, якого любить прославляти Дух (Ін. 16:14; Гал. 3:1-2). І в Ньому ми знаходимо свою плодоносну Лозу: свого Господа любові, свого радісного Царя, свого Князя світу, свого довготерплячого Владику, свого доброго Друга, свого милосердного Бога, свого вірного Спасителя, свого покірливого Пастиря, свого Брата, Який, як і ми, був випробуваний в усьому, але проявив досконалу стриманість. І, подібно до того, як ніхто не може сидіти біля водоспаду і залишитися сухим, ніхто не може залишатися безплідним, дивлячись на Такого Ісуса.
Рай у наших серцях
Само собою, звернення нашого погляду до Ісуса Христа — це щось більше, ніж одномоментна справа. Коли Павло сказав: я «живу вірою в Сина Божого» (Гал. 2:20), він мав на увазі спосіб життя, а не швидкоплинну думку або коротку молитву. Ми повинні не просто кидати погляди в бік Ісуса — ми повинні перебувати в близькому спілкуванні з Ним.
Наше спілкування з Христом не може бути надто близьким, як не можемо ми й докласти надто великих зусиль для досягнення цього спілкування. Якщо ми зробимо собі за мету близькість із Ним, то будемо винагороджені у стократ порівняно з докладеними зусиллями. Пуританин Річард Сіббс одного разу сказав у своїй проповіді:
Чи приймаємо ми Христа так, щоб втратити себе? Чи приходить Він ні з чим? О ні, Він приходить з усякою благодаттю. Його благодать товариська і всепроникна. Він приходить, щоб поширити Свої скарби, щоб збагатити серце всілякою благодаттю і силою, щоб понести на Собі всі скорботи, зустріти всі небезпеки, щоб принести заспокоєння для совісті та радість у Святому Дусі. Воістину, Він приходить, щоб, так би мовити, зробити раєм наші серця (Works of Richard Sibbes, 2:67).
Ось, що ми здобуваємо, чинячи за Духом Христовим: якщо ми з Ним будуємо свій дім, Він робить раєм наші серця.
Автор — Скотт Хаббард / © 2020 Desiring God Foundation. Website: desiringGod.org
Переклад — Ірина Жежерун для ieshua.org
Последнее: 26.07. Спасибо!
