На русском языке читайте здесь — 10 заблуждений движения «Слово Веры».
Як послідовник руху «Слово Віри» на початку 80-х я назавжди залишуся в боргу перед книгами і вченням Кеннета Хейгіна старшого, Сміта Вігглсворта, Джона Дж. Лейка, Т. Л. Осборна та їм подібних. Це були святі праведники, які перевернули світ своєю вірою і вченням.
Я навчився молитися за хворих, читаючи книгу Осборна «Зцілення хворих», і навчився чинити опір дияволові, прочитавши «Влада віруючого» Хейгіна. Читаючи численні біографії Сміта Вігглсворта, я завжди дивувався його винятковій відданості Христу і прагненню слідувати Його Слову не тільки в проповідях, а й у житті. Я здригаюся при думці про те, де б я був зараз, якби на мене не вплинули ці люди та їхній рух.
Проте у міру зростання в Господі та Його Слові я побачив деякі помилки у вченні руху в цілому. Я ставлю собі за мету не підірвати чиюсь віру цією статтею, а показати більш збалансовану картину Божого задуму — особливо тому, що багато людей уже розчарувалися в цьому русі, оскільки не усвідомили Божу волю (Дії 20:27) і проґавили деякі богословські деталі, що ставлять під сумнів їхню віру.
Я виявив, що, якщо ми підкреслюємо одну з істин Слова Божого на шкоду іншим, отриманий дисбаланс породжує як хороші, так і погані плоди. Наприклад, це сталося і з рухом, який ставив понад усе благодать, і з рухом, який стверджував, що понад усе — віра. Із зацикленості на зовнішніх проявах праведності ми отримуємо законництво, а ідея про зумовленість людського вибору Божою волею веде до фаталізму.
Однак я хочу зауважити, що скоріше спілкуватимуся з людьми, які прагнуть жити з вірою та відчуттям перемоги над світом, аніж із депресивними святошами, сповненими зневіри та сумнівів. Крім того, «Слово Віри», як і більшість інших рухів, відновило біблійну істину, якою нехтувала церква, хоча й перестаралося в процесі. З плином часу, перекоси виправляються, пересічні віряни на кшталт мене привчаються відокремлювати зерна від кукіля. Я вірю, що брат Хейгін ніколи не підтримував деякі з цих перекосів, особливо викривлене вчення про процвітання, яким його стали проповідувати деякі з найзатятіших послідовників Хейгіна.
Нижченаведений текст — деякі з помилок «Слова Віри», з моєї точки зору (я усвідомлюю, що ці узагальнення не можуть повністю стосуватися кожного послідовника «Слова Віри»).
1. «Слово Віри» проповідує не особисту відповідальність, а права особистості.
Ймовірно, це спадщина від Джефферсона, який проголосив права особистості в Конституції США. Послідовники «Слова Віри» проповідують особисті права християн.
Хоча часткове підґрунтя для такого твердження є, Новий Завіт все ж врівноважує наші права у Христі з нашими обов'язками, які з ними нерозривно пов'язані.
Наприклад, у Второзаконні 8:18 Бог дає вірянам «силу здобувати багатство, щоб виконати, як зараз, заповіт Свій». У цьому уривку ясно говориться, що добробут насамперед покликаний служити Царству, а не лише нашому особистому задоволенню і зручності. Багато послідовників «Слова Віри» заявляють свої «права» на будинки і машини, і використовують свою віру лише для задоволення особистих запитів, що суперечить нашому покликанню насамперед шукати Царства Небесного (Матвія 6:33), а не виконання бажань.
2. Вибірковість «Слова Віри» виключає роль і значення Старого Завіту в епоху Нового Завіту.
Кілька разів я чув, як брат Хейгін хвалився, що не читав Старий Завіт, тому що в нас тепер є новий, поліпшений завіт із Христом. Проблема в цьому підході полягає в тому, що він не розумів актуальності та ролі морального й суспільного закону Божого, викладеного в книгах від Виходу до Второзаконня, особливо в Десяти заповідях, які багаторазово цитуються й перефразовуються в Новому Завіті. Без розуміння морального закону Божого ми не зможемо засуджувати гріх і дотримуватися вимог святості та етики.
Ба більше, Хейгін і його послідовники звертаються до Старого Завіту, тільки якщо обрана цитата їм зручна і підтримує їхню точку зору. Наприклад, Хейгін цитує Вихід 23:25, де Бог обіцяє євреям зцілення від хвороб, але не згадує про те, що для цього їм потрібно суворо дотримуватися вимог кошерності із книги Левіти (глава 11). Очевидно, що зцілення для євреїв залежало не тільки від Божої обіцянки, а й від їхньої власної здатності триматися подалі від нечистої їжі. На мою думку, підтримання фізичного здоров'я повинно включати в себе здорову їжу і здоровий спосіб життя, інакше ми спокушаємо Бога навмисним порушенням Його закону і подальшими благаннями про зцілення.
3. «Слово Віри» проповідує напівгностичний, дуалістичний підхід до природи Бога.
У проповідників «Слова Віри» дуже просте уявлення про Бога: все добре — це від Бога, все погане — від диявола.
Хоча я повністю згоден з тим, що Бог добрий, іноді Він повинен карати або допускати події, які ми можемо сприймати як погані. Що проповідникам «Слова Віри» робити з уривками на кшталт Ісаї 45:7, де Бог каже, що Він не тільки «дає мир», а й «насилає лиха»? Або з епізодом із 2 книги Самуїла 24:13, де Бог дає змогу цареві Давиду вибрати одне з трьох покарань за гріхи, які Він хоче наслати на Ізраїль?
Або з віршем у книзі Амоса (3:6), де ясно сказано, що не буває в місті лиха без допущення Господа? Або з книгою Йова, де Бог дозволяє Сатані наслати на Йова хвороби і зруйнувати все його життя?
Я пам'ятаю, що брат Хейгін пояснював, що історія Йова не має значення після настання Нового Завіту, оскільки в книзі Йова 42:10 сказано, що Бог «повернув добробут Йова», а Євангелія від Луки 4:18 говорить, що Ісус прийшов «пригноблених відпустити на волю». Усе б добре, за винятком того факту, що в Посланні Якова історія Йова якраз наводиться як приклад для церкви для ілюстрації характеру Бога і Його діянь. Крім того, без книги Йова нам нічого сказати християнам, які раптово втрачають близьких і терплять нещастя і збитки. Як пастор я знаходжу розраду в книзі Йова, тому що в ній показано, що Бог має владу над усім, що відбувається, і добрим, і поганим, навіть коли нам важко це зрозуміти й пояснити. До того ж, Бог ніколи не пояснював Йову, чому Він дозволив Йову зазнати випробувань.
І нарешті, що можуть проповідники «Слова Віри» сказати про Об'явлення 2:22-23, де Ісус каже, що кидає на ложе і навіть вражає смертю?
Це ніяк не вкладається в примітивний дуалізм. Тож я буду першим, хто скаже: загалом воля Божа, розкрита в Євангелії, виражається в божественному здоров'ї (див. також 3 Івана 1:2), і загалом Він хоче бачити нас здоровими духовно, душевно та тілесно (1 Солунян 5:23). Ісус прийшов, щоб ми мали життя над міру (Івана 10:10). Однак представники «Слова Віри» мають настільки поверхневе розуміння Слова Божого, що не можуть надати жодного пояснення загадковим подіям, які ставлять під сумнів нашу віру. Не завжди щось погане трапляється з людьми лише тому, що вони грішать (Івана 9:1-3); не завжди люди зазнають нещастя або не отримують зцілення лише тому, що недостатньо вірять. Водночас приклад з Об'явлення 2:22-23, де Ісус насилає хворобу і смерть, пов'язаний з непокорою, яка виводить людей з-під захисту Господа (Пс. 91:1).
Загалом Божа воля — наше здоров'я і благополуччя, відповідно до нашої покори Його слову.
4. Позитивні твердження іноді призводять до нещирості та поверхневого християнства.
Мені доводилося зустрічатися з віруючими, які боялися зізнатися, що борються з сумнівами у вірі. Це веде до показної релігійності; деякі віряни поводяться, як роботи — на запитання «Як поживаєш?» вони автоматично відповідають: «Я благословенний і процвітаю!» Однак, знаючи цих людей близько, я розумію, що вони всього лише видають позитивні твердження, навіть якщо їхній світ розсипається на частини. Зауважу, я вірю в те, що на труднощі треба відповідати Словом Божим і не вдаватися до негативних міркувань, але це зовсім не те, про що говориться в Посланні Якова (5:16): «зізнавайтеся одне перед одним у провинах». Позитивні твердження мають біблійне підґрунтя (Притчі 18:21), але вони не повинні стримувати вірянина від отримання поради пастора і від зізнання іншим вірянам у необхідності молитви за нього.
5. Теорія процвітання ґрунтується виключно на пожертвуванні.
Хоча в Біблії і сказано, що ми пожинаємо те, що посіяли, і отримуємо, коли віддаємо (Луки 6:38), одна з помилок «Слова Віри» в тому, що воно однобічно підходить до добробуту. Я вірю, що церква повинна навчати вірян не тільки віддавати, а й отримувати, а також розпоряджатися тим, що вони мають (відкладаючи та інвестуючи у майбутнє).
Коли ми вчимо вірян тільки віддавати, ми обмежуємо винахідливість і благословення, які багато людей можуть відчути.
Без поєднання пожертвувань із старанною працею, освітою та вмінням планувати доходи й витрати, багато хто так і житиме від одного періоду безгрошів'я до іншого, епізодично отримуючи якусь Божу допомогу, залежно від своїх пожертвувань. Бог може благословити нас тільки відповідно до нашої здатності розпоряджатися тим, що Він нам дає!
У бідних країнах, як я виявив, єдине рішення, яке пропонують вірянам для порятунку від бідності, — пожертвування церкві, тож єдиний, хто збагачується, — пастор. У Царстві Бога церква покликана застосовувати більш цілісний і продуманий підхід до добробуту і до боротьби з бідністю.
6. Послідовники «Слова Віри» принципово вірять у силу безособової віри, а не в дарування віри Христом.
Я неодноразово помічав, що для представників руху віра є якоюсь безособовою силою, майже як закон гравітації. Це неминуче веде до вчення на кшталт «вір у свою віру», що віддаляє людей від особистих взаємин із Господом. Чим краще я пізнаю когось, тим більше я йому довіряю. Віра — не сила. Це результат зростання в довірі, заснованій на особистому пізнанні Господа. Віра ґрунтується на стосунках, це не безособова сила.
7. Деякі пастори побудували вчення своїх церков на проповідях цих учителів.
Брати Хейгін, Т. Л. Осборн, Сміт Вігглсворт і їм подібні були не просто пасторами, покликаними наставляти віруючих. Вони були здатні обґрунтовувати свої проповіді на своїй головній місії, яка полягала у вірі та в зціленні. Проблема в тому, що багато пасторів не розуміють цього і починають наслідувати цих великих подвижників, залучаючи паству тільки трьома темами — вірою, процвітанням і зціленням. Це прийнятно для мандрівного проповідника і євангеліста, але постійна конгрегація потребує збалансованого вчення, яке містить повний виклад Божої волі (Дії 20:27). Пастор має проповідувати не тільки про зцілення, а й про освячення, не тільки про силу віри, а й про випробування та нещастя; про зрушення гір — і про шлюб; про пожертви — і про необхідність старанної праці та відповідальності. Я люблю проповідувати про віру і зцілення, але як пастор я часто мушу торкатися тем, які мені подобаються менше, але які необхідні іншим для зростання в Господі.
8. Вчення «Слова Віри» може провокувати почуття провини і сорому.
Я багато чув про людей, які страждають від почуття провини, тому що вони ніяк не можуть одужати або поправити своє фінансове становище. У деяких випадках, знамениті проповідники використовують псевдоніми під час лікування в клініках, щоб ніхто не дізнався про їхні хвороби і необхідність звернення до лікарів! Нам необхідно говорити не тільки про силу віри в наших церквах, а й про смирення, чесність і слабкість — визнаючи, що ми не завжди здобуваємо перемогу над гріхом і хворобами і не завжди можемо знайти всьому пояснення. Фактично, ми не знаємо, чому нещастя і лиха можуть відбуватися в житті віруючих (див. книгу Йова).
9. Вчення «Слова Віри» породжує самозакоханих і гордих послідовників.
Щойно «Слово Віри» перекосило в бік прав особистості, воно почало приваблювати безліч самозакоханих людей, які використовують Бога як виправдання свого гламурного способу життя і зневажають тих, хто живе скромно. На жаль, це вчення часто заохочує самозамилування, до якого ми всі схильні, і багато великих служінь засновані на американській мрії про маєток і лімузин, а не на несенні хреста і слідуванні за Христом. Ісус сказав у Луки 14:33, що ми повинні відмовитися від усього, щоб стати Його послідовниками, але багато хто в «Слові Віри» думає виключно про придбання. Воістину, не можна воскреснути, якщо спочатку не помреш на хресті.
10. Рух відірваний від повеління в Буття 1:28.
І останній, але не менш важливий пункт. «Слово Віри» обмежує свою сферу діяльності. Слово Боже замість обмеження нашим особистим здоров'ям і благополуччям вчить нас преображати цілі міста і перемагати держави вірою! (Див. Ісаї 61:4 і Євреїв 11:33). Євангелія — доручення хрестити і вчити цілі нації, не просто окремих людей (Матвія 28:19-20). Євангелія вчить зверненню не тільки до окремих грішників, а й боротьбі зі світовим злом. «Слово Віри» вчить про особисту віру, але нічого не говорить про перемогу церкви. Проте, коли йдеться про спільноту віруючих, віра підтримується, зокрема, і культурою цієї спільноти та її помазанням. Перше Послання до Коринтян (11:27-32) і Послання до Євреїв (гл. 3-4) вчать, що цілі конгрегації можуть бути вражені середовищем, у якому процвітають невір'я і непослух.
Загалом, «Слово Віри» відокремило Євангелію від Царства і, як наслідок, зробило своє вчення проповіддю про особистий успіх, а не про перетворення суспільства. Відокремлення Євангелії від Царства тягне за собою зацикленість віруючих на собі, а не на нашій відповідальності перед Творінням. З Доброю Звісткою про Царство ми віримо і в особисте, і в колективне, і в суспільне преображення!
І нарешті, я всім серцем вірю, що в «Слові Віри» більше хорошого, ніж поганого, і що це був план Божий — відновити біблійну віру в надприродні події в житті церкви. Усі ми «почасти знаємо, і почасти пророкуємо», навіть Апостол Павло (1 Коринтян 13:9-12). Відповідно, іноді церкві Христовій потрібні роки на знаходження рівноваги, коли старі істини відновлюються. Один із ключів життя — рівновага, і біблійна рівновага не може настати, поки ми не спробуємо прийняти волю Божу у всій повноті.
Автор — Джозеф Маттера / josephmattera.org
Переклад — Ірина Жежерун для ieshua.org
Последнее: 26.07. Спасибо!
