Attila Siha — National Gallery Idol...
На русском языке читайте здесь — Пять признаков, что в вашей церкви есть идолопоклонство.
Одним з найбільших гріхів, описаних в Біблії, безумовно, є гріх ідолопоклонства. Ідолопоклонство — це основна причина, чому Бог дорікав народу Ізраїля і судив його. (Раджу почитати великих і малих пророків, а також книги Царів і Хронік.) Ідолопоклонство — порушення першої з Десяти заповідей (Вих. 20:3), яка говорить: «У тебе не буде інших богів, крім Мене…» Це коли ми ставимо щось або когось на перше місце в своєму житті, перед живим та істинним Богом.
Ідолопоклонство — першопричина всіх інших гріхів. І тому перші дві заповіді говорять саме про нього. В той час, як церква сьогодні тримає фокус на різних гріхах, повʼязаних з людською сексуальністю і способом життя — багато хто в церкві, чиї гріхи не входять в ці дві категорії, можуть впасти в оману, вважаючи, що вони в повному порядку, хоча можуть переступати найбільшу заповідь.
Нижче наведені 5 ознак ідолопоклонства в церкві, засновані на моєму баченні служіння в якості ведучого пастора протягом 30 років, а також широкому апостольському служінні в церквах.
1. Ідол популярних проповідників
Є віруючі, які бігають по всій країні, щоб бути присутніми на конференціях відомих проповідників. Часто, коли вони зустрічаються з ними особисто, то майже втрачають свідомість від захвату. Деякі відомі служителі не можуть навіть вільно зʼявитись в публічних місцях без того, щоб їх постійно не зупиняли прихильники, щоб зробити селфі з ними. (Я це знаю, оскільки працював з багатьма з них і бачив це сам.)
Хоч я і прихильник культури поваги і пошани тих лідерів, які працюють серед нас (Євр.13:7,17), деякі люди переступили за крайню межу в ідолопоклонство. Вони роблять все, що ті говорять, без питань, навіть не звертаючи уваги на те, що навколо деяких служителів є скандали, вони не досліджують Писання самостійно, щоб звірити, чи співпадає слово проповіді з Біблією. Коли Корнилій зустрів апостола Петра і поклонився йому, Петро справедливо сказав йому встати, бо він був всього лиш такою ж людиною (Дії 10).
Немає нічого поганого в наслідуванні лідеру, але є щось неправильне в боготворенні християнського лідера. Безперечно сьогодні існує культ «відомих проповідників» в тілі Христа, так що деякі величезні храми і служіння в прямому сенсі згортаються, коли знаменитість лишає їх. Якщо церкви і служіння будуть будувати за зразком Нового Завіту, в якому все тіло існує, щоб наставляти і служити один одному в любові, то ми не будемо залежати тільки від одного лідера заради функціонування всієї спільноти (Еф. 4:16; 1 Кор.12).
2. Ідол поклоніння/розваг
Є достатньо віруючих, яких тягне в церкви, де є кваліфіковані, професійні виконавці і якісна музика, перш за все щоб розважитися. Як наслідок, багато хто з них не розуміють, що для них самозадоволення і розваги виявляються важливішими за справжнє поклоніння. Раніше багато церков не мали навіть музичних інструментів, і люди все одно йшли на служіння, навіть якщо в громаді використовувались тільки збірники псалмів і поклоніння всі співали а капела.
Сьогодні серед пасторів є широка практика витрачання купи грошей на професійних музикантів, щоб наповнити церкву людьми. В моєму розумінні, навіть незважаючи на те, що наше поклоніння має бути якісним і мистецьким, — ми в наших церквах надто далеко зайшли, змішуючись з світською культурою розваг.
В кінцевому результаті, чи це грають професіонали, чи це музика з диску, чи всі співають а капела — громади мають поклонятись і прославляти Його точно так само — в Дусі і істині — що є єдиним видом поклоніння, якого бажає Бог (Ів. 4:23-24). Ті, хто залишили свою церкву заради тієї, в якій є професійне поклоніння, часто винні в гріху ідолопоклонства, оскільки не здатні від серця поклонятися Богу, якщо їх не розважають професіонали.
3. Ідол особистого добробуту
Є віруючі, чий основний мотив — використання віри для впливу на Бога в особистих цілях. Хоча Бог і хоче благословляти всіх Своїх дітей (3 Ів. 2), Ісус сказав нам перш за все шукати Царства Божого і правди його, а матеріальне стане в додаток до цього (Мт. 6:33). Багато хто намагається використати доброзичливий характер Бога, щоб жити недалекоглядним життям, в якому християнство обертається навколо всесвіту особистого «я». Бог дав нам силу набувати багатство, щоб ми могли розповсюджувати Його Завіт по всій землі, а не для того щоб у нас було легке і зручне життя. Я вважаю, що використання віри в першу чергу для того, щоб задовільняти особисті потреби, — форма ідолопоклонства.
4. Ідол обʼєктивізації Бога
Хоча цей пункт схожий на попередній, відчуваю, що є достатньо відмінностей для їх розділення. Протягом багатьох років я бачив багато людей, що пропагують в церковній проповіді культуру «я, мені, моє». Тобто більша частина проповіді присвячена самореалізації, самовдосконаленню і терапії, а не здоровому, біблійному богослівʼю, яке закликає віруючих жити життям, наповненим служінням.
Пастори часто впадають в культурне ідолопоклонство, щоб залучати людей в церкву, а це те, що неприємне в очах Бога (Єз.44:10,12). Я помітив, що є надто мало учнів, які несуть свій хрест і відвідують храми, але багато тих, хто використовує Бога, коли в Ньому є потреба. Багато хто приходить до церкви, щоб «відчути» присутність Бога, але вони не прагнуть пізнати і любити «обличчя» Боже.
Багато хто йде в церкву лиш для того, щоб відчути себе добре, а не для того, щоб бути готовим для доброї справи (Еф.2:10). Дехто приходить щоб «отримати Слово» замість того, щоб «дати Слово» підбадьорення комусь (Вих.50:4 ; Еф.4:29). Дехто приходить, щоб послухати риторичні слова, надихаючі емоції, без наміру підкорятися Слову.
Багато хто приходить кричати «Амінь!», помилково вважаючи, що, оскільки вони прокричали, вони тим самим вже підкорились Богу. Відповідно, є немало віруючих, які живуть життям, що нічим не відрізняється від невіруючих сусідів. Саме в цьому причина того, що мегацеркви не завжди мають «мегакультурний» вплив, і тому ріст церкви не завжди призводить до особистої і суспільної трансформації. Хоча багато хто відвідує церкву протягом десятиліть, вони так і не дозріли, і до цієї пори пʼють молоко, ні разу не харчувавшись твердою їжею Слова (1 Кор. 3:1-3).
5. Ідол національності
Є також достатньо віруючих, які дозволили своїй національності і культурі перевершити Слово Боже. Ісус говорив, що в їх житті культура навіть сильніша, ніж Слово Боже (Мк. 7:7-8). Відповідно, люди читають Писання через призму своїх Європейських/Західних, Африканських, Латинських чи Азіатських коренів.
Дуже важливо для прийняття Слова Божого для особистої зміни спробувати вивести себе із свого особистого контексту і читати Біблію очима її перших авторів — це те, що може зробити лиш Дух Святий. Немає такого терміну, як Західно-Європейська «біла» Біблія чи «Афро-орієнтована» Біблія. Нам треба перестати і сприймати Писання лише через нашу етнічну призму, оскільки правда в тому, що Біблія була написана авторами з єврейським мисленням, і наївно думати, що ми можемо повністю зрозуміти Слово, спираючись на наш сучасний етнічний менталітет.
Тому віруючі так часто діють і реагують на те, що відбувається в сучасному світі, що їх в цьому не відрізнити від невіруючих. Білі, темношкірі і смагляві віруючі, як правило, реагують дуже по-різному, коли справа доходить до інтерпретації еміграційної реформи, трагедії в Фергюсоні чи смерті Еріка Гарнера. Дійсно, я вважаю Євангеліє настільки потужним, що справді можливо для настільки різних християн зібратися разом і в один голос проговорити, вияснити і принести рішення в ці наболілі і спірні питання.
Бог не дальтонік, бо Він створив людей темношкірими, смуглими, червоношкірими, світлошкірими по образу Своєму. Відповідно, Він свідомо створив нас такими, що мають відмінності в культурі, яка торкається їжі, одягу, мови і інших речей, заснованих на етнічних нюансах. Тим не менш, ці відмінності знаходяться не в тій площині, де віруючі мають виясняти свою найпершу ідентичність чи закріплювати біблійну етику, оскільки в Христі немає ні чоловічої статі, ні жіночої, ні темношкірих, ні світлошкірих, тому що ми всі — одне в Христі (Гал. 3:28).
Коли наше етнічне мислення перевершує наше біблійне мислення — ми винні, або по незнанню, або через етнічне ідолопоклонство. До тієї пори, поки Тіло Христа не переможе своє ідолопоклонство по етнічних ознаках, ми ніколи не станем поколінням, яке зможе навчити народи, як сказано в Євангелії від Матвія (28:19). Оскільки немає ніякої «нейтральної смуги» — або Церква буде навчати народи, або народи будуть вчити Церкву!
Автор — Джозеф Маттера / josephmattera.org
Переклад — Інна Савчук для ieshua.org
Последнее: 01.01. Спасибо!
