На русском языке читайте здесь — 8 признаков церквей, проповедующих «гиперблагодать».
Протягом останніх кількох десятиліть ми стали свідками драматичного занепаду в доктринальному та біблійному проповідуванні. З кафедри ми перейшли від богослов’я до терапії. В останнє десятиліття ми перейшли від терапії до мотиваційних промов замість біблійного проповідування.
На додаток до цього цілі церкви та рухи прийняли для себе спотворене розуміння Євангелія, застосовуючи до нього підхід «гіперблагодаті», який проникає не тільки в те, що вони проповідують, але й у те, кому вони дозволяють служити та навчати. (Мені сказали, що є навіть новий телеканал, який транслює проповіді та вчення, засновані на ідеї «гіперблагодаті»).
Більше того, багато церков і проповідників відмовляються займати чітку позицію щодо гріха, і вони рідко, якщо взагалі коли-небудь, згадують про необхідність покаяння або проповідують на тему аду та осуду. Багато хто в тих самих церквах дозволяє займатися музичним служінням, бути лідерами домашніх груп і навіть служителями людям, які не несуть жодної особистої відповідальності за те, що вони живуть у розпусті чи перелюбі, а також регулярно напиваються!
У цьому немає нічого нового. Протягом багатьох століть Тіло Христа боролося з тим, що називається антиномізмом (анти — означає «проти»; номос — означає «закон»). Це система поглядів, яка заперечує моральний закон Старого Завіту і вважає, що з моральним законом Старого Завіту покінчено, і що якщо ми у Христі, то нам доступна така благодать, у якій ми можемо жити як хочемо, оскільки ми вже більше не під Законом, а під благодаттю. Таким чином, згідно з цим уявленням, Старий Завіт не настільки важливий, щоб його читати, за винятком метафор, образів і символів, що стосуються приходу Христа. Новий Завіт вчить лише про благодать і він більше не має жодного стосунку до старозавітного Закону!
Звісно, апостол Павло попереджав про це в Посланні до Римлян 6:1-2, коли він риторично запитав: «Що ж скажемо? Позостанемся в гріху, щоб благодать примножилась?» І сам же відповів на це запитання: «Зовсім ні. Ми, що вмерли для гріха, як ще будемо жити в нім??»
Перше, про що говорить апостол Юда у своєму посланні (у контексті захисту віри у вірші 3), — це те, що деякі нечестиві серед них перетворювали благодать нашого Бога на привід до розпусти. Очевидно, що ці проповідники гіперблагодаті спотворювали Писання, навчаючи, що «ми більше не під законом», і що це означає, що «ми більше не зобов’язані виконувати Божий моральний закон, якщо ми здобули спасіння». І це незважаючи на те, чого безпосередньо навчають Десять Заповідей або чого опосередковано навчає Новий Заповіт. Прикладом прямого цитування є Послання до Ефесян 6:1–3, у якому цитується п’ята заповідь; послання Якова 2:11, яке цитує шосту та сьому заповіді (проти вбивства та подружньої зради), а у 12-му вірші написано, що віруючі будуть судитися за «законом» свободи; та Послання до Римлян 7:7, де Павло цитує десяту заповідь про те, щоб не заздрити. Павло також каже, що ми зневажаємо Бога, коли не підкоряємося (моральному) закону (Римлянам 2:23).
Про послух Десяти Заповідям (моральному закону) також побічно йдеться в 1-му посланні Івана 5:21, яке закликає віруючих берегтися ідолів (це стосується другої заповіді, яка забороняє робити образи для поклоніння); а також коли Ісус сказав, що найбільша заповідь у Законі — це любити Бога всім своїм серцем, душею та розумом (Матвія 22:37-38), що стосується першої заповіді про те, щоб не мати інших богів перед Ним.
Павло чітко вчить у Посланні до Римлян 7:12, що закон — святий, праведний і добрий, і що мета наповнення Духом Христа полягає в тому, щоб у нас здійснилося виправдання закону (Римлян 8:4), а не для того, щоб ми могли просто літати в повітрі як духовні істоти, що не мають жодних стандартів для послуху та непослуху! Хоча ми не можемо здобути спасіння, дотримуючись Закону (бо всі винні в порушенні Закону, згідно з Посланням до Римлян 3:19), Бог використовує моральний закон як мірило праведності, за яким Він судить нас у гріху. Таким чином, Закон не спасає нас, але він освячує нас, коли ми підкоряємося силі Святого Духа, що живе в нас, бо через нього ми пізнаємо гріх (Римлян 3:20).
То що ж тоді має на увазі Павло, коли говорить, що ми виправдовуємося незалежно від Закону (Римлян 3:21) завдяки благодаті, як дар (вірш 24)? Контекст цих тверджень та інших вчень Нового Завіту про Закон є зрозумілим: хоча моральний закон не спасає нас, він все ще діє як дороговказ і стандарт для праведного життя, але обрядовий закон уже не діє, і з ним було повністю покінчено. Ми знаємо це, тому що обрізання (Римлян 3:30; Галатів 5:1-2) та жертвоприношення тварин (Євреїв 9:12-14) завжди згадуються в контексті вчення Павла про те, що закон був скасований у Христі. Таким чином, Павло підтверджує, що обрядовий закон був скасований у Христі, бо Він є досконалим Агнцем Божим, Який взяв на Себе гріхи світу (Івана 1:29) і в Якому був скасований закон заповідей та борговий запис наших гріхів, що був проти нас (Колосян 2:13-14) однією жертвою Себе (Євреїв 10:14). У Ньому ми також більше не зобов’язані дотримуватися левитської системи, бо хоча старозавітні умови більше не діють і їх було скасовано (Євреїв 8:13), Новий Завіт, безперечно, є досконалішим продовженням Старого Завіту, оскільки він пророчо виповнився в Месії (Євреїв 10:1).
Ось ознаки церкви, яка проповідує гіперблагодать:
1. Проповідники ніколи не виступають проти гріха.
Якщо ви перебуваєте в такій церкві, то помітите, що слово «гріх» зазвичай згадується лише в контексті прощення гріхів у Христі, але майже ніколи в контексті протистояння гріху. За винятком, звісно, тих випадків, коли вони засуджують гріх «законників» і «фарисеїв», до яких належать служителі, що проповідують проти гріха.
2. Головний пастор ніколи не виступає на захист праведності в питаннях культури та етики.
Коли постають питання про аборти, ці пастори уникають розмов на цю тему, бо бояться образити нових людей. У певному сенсі я їх розумію. Але я вважаю, що ми, як служителі Христа, повинні принаймні публічно заявляти про свою позицію, щоб використовувати це як повчальний приклад для овець, які йдуть за нами. Якщо ми не висловлюємося щодо таких питань, як аборт, то ми своєрідно підтримуємо його!
3. Старий Завіт майже повністю ігнорується.
У таких церквах до Старого Завіту ставляться лише як до джерела образів та прототипів для ілюстрацій до проповіді, але не вважають, що він має якусь цінність у питаннях стандартів для нашого сьогодення. Як я показую в цій статті, я вважаю, що Новий і Старий Завіт — органічно пов’язані, і Новий Завіт ґрунтується на Старому, а не скасовує його!
4. Людям, які живуть у гріху, дозволяють навчати та вести служіння.
Один пастор розповідав мені, що сексуальна аморальність і пияцтво дуже поширені в багатьох євангельських церквах. Вони трапляються навіть серед лідерів малих груп та інших лідерів у місцевих церквах! Це тому, що там дуже мало підзвітності один перед одним.
5. Головний пастор часто виступає проти офіційної церкви.
Багато пасторів, які проповідують «гіперблагодать», постійно засуджують церкви, що дотримуються консервативних цінностей, оскільки вважають, що ці церкви представляють «стару школу», яка вже не відповідає сучасній культурі.
6. Провідний пастор проповідує проти десятини.
Хоча я вірю, що десятина була перенесена до Нового Завіту, я вірю, що цей біблійний принцип існував ще до Закону Мойсея (Авраам, Ісаак та Яків давали десятину ще до того, як Мойсей отримав Закон), і Ісус навчав про неї (Матвія 23), і вона згадується в інших місцях Писання, як, наприклад, у 7-му розділі Послання до Євреїв.
Ці пастори засуджують десятину як закон, якому було покладено край у Христі.
7. Головний пастор проповідує лише позитивні, мотиваційні проповіді.
Ті, хто відвідують церкви, де навчають про «гіперблагодать», чують лише позитивні проповіді про здоров’я, багатство, процвітання, Божу любов, Боже прощення та про те, як досягти успіху в житті. Хоча я також погоджуюся з цими темами і сам навчаю про них, нам потрібно бути обережними та включати у свої проповіді всю Божу волю, щоб давати збалансоване духовне харчування Божій пастві, а не лише «солодощі» проповідей, які уникають негативних тем. Ми повинні робити це, щоб бути вільними від крові всіх людей (Дії 20:26-27).
8. Основні члени церкви регулярно й безкарно живуть у гріху.
Ті, хто відвідують церкви, що проповідують «гіперблагодать», швидше за все, виявлять, що через надто сильний акцент на благодаті, там панує атмосфера аморальності, а багато людей живуть у розпусті, перелюбі чи пияцтві, а також у інших гріхах, через те, що в церкві ніколи не проповідується проти гріха чи про покаяння, осуд і ад.
Причиною цього є те, що закон був для нас вихователем до Христа (Галатів 3:24), бо (моральним) законом пізнається гріх (Римлян 3:20). Якщо не проповідується моральний закон Десяти Заповідей, то в невіданні люди житимуть, як їм заманеться, і сліпі вестимуть сліпих, бо «хто ходить непорочно, той буде неушкоджений; а хто ходить кривими шляхами, той впаде на одному з них» (Приповісті 28:18). На завершення я міг би перелічити багато інших моментів щодо церков, які проповідують «гіперблагодать», та про те, як вони знаходяться за крок від універсалізму (точка зору, згідно з якою зрештою всі люди будуть спасенні, незалежно від того, чи вірять вони в Євангеліє, чи ні. Наприклад, книга Роба Белла «Любов перемагає») та лібералізму, оскільки з Писання вилучається дедалі більше віршів через те, що вони є образливими для сучасної культури (про те, що чоловік — голова сім’ї, погляд на гомосексуалізм тощо).
Я вважаю, що антиномізм — це небезпечна течія в євангельській церкві, і нам потрібно з любов’ю говорити про це тим братам і сестрам, які його підтримують.
Автор — Джозеф Маттера
Переклад — Ірина Жежерун для ieshua.org
Последнее: 12.07. Спасибо!
