На русском языке читайте здесь — 9 фактов, которые вам стоит знать о создании современного Израиля.
Сьогодні ввечері, 30 квітня 2025 року, сучасна держава Ізраїль почне відзначати 77-річчя своєї Декларації незалежності. Ось дев'ять фактів, які вам варто знати про створення сучасної держави Ізраїль.
1. У 138 році н.е. стародавня держава Ізраїль припинила своє існування, коли римський імператор Адріан придушив повстання Бар-Кохби і вигнав усіх євреїв із Палестини (тобто біблійних територій, відомих як Земля Ізраїлю). Цю землю завойовували різні народи аж до 1517 року, коли контроль над нею взяла Османська імперія. Османи зберігали контроль до 1917 року, поки британці не захопили Єрусалим під час Першої світової війни.
2. До 1850 року в Палестині залишалося близько 14 тисяч євреїв. Однак у 1881 році, у відповідь на зростання антисемітизму в Європі та Росії, було створено низку організацій Ховевей Ціон (Люблячі Сіон), метою яких було сприяння єврейським поселенням у цьому регіоні. Групи Ховевей Ціон були попередниками сучасного сіонізму — національного руху за повернення єврейського народу на свою батьківщину і відновлення єврейського суверенітету на землі Ізраїлю.
3. Теодор Герцль, офіційно іменований у Декларації про створення Держави Ізраїль «духовним батьком Єврейської Держави», поклав початок сучасному сіоністському руху у 1896 році. У своєму памфлеті «Der Judenstaat» (Єврейська держава) Герцль розглядає «єврейське питання»:
«Усе, по суті, зводиться до однієї й тієї самої вимоги, яка ясно виражена в класичній берлінській фразі: «Juden Raus!» (Геть євреїв!)
Я ж зі свого боку сформулюю питання в найкоротшій формі: Чи повинні ми йти «геть» зараз і куди саме?
Або ж ми можемо ще залишитися? І до яких пір?»
Герцль відповів на це запитання, запропонувавши єврейську державу:
«Увесь план за своєю суттю абсолютно простий, яким йому обов’язково і потрібно бути, якщо він має стати зрозумілим для всіх.
Нехай нам дадуть суверенітет над деякою частиною земної кулі, досить великою, щоб задовольнити наші законні потреби як нації, про все інше ми подбаємо самі».
Герцль також запропонував два можливих місця для батьківщини — Палестину та Аргентину. «Ми візьмемо те, що нам дадуть, і те, що буде вибрано єврейською громадською думкою», — сказав він.
4. У 1897 році Герцль почав втілювати свій план у життя, скликавши перший Сіоністський конгрес у Базелі (Швейцарія). На цьому символічному конгресі, який був названий Базельським конгресом, присутні прийняли Базельську програму з такою заявленою метою: Сіонізм прагне створити дім для єврейського народу в Палестині, захищений публічним правом». Через кілька тижнів після цієї події Герцль записав у своєму щоденнику: «Якби мені потрібно було підсумувати Базельський конгрес одним словом, яке я остерігався б вимовити публічно, то це було б: у Базелі я заснував Єврейську державу. Якби я сказав це вголос сьогодні, мене зустріли б загальним сміхом. Можливо, через п’ять років, а може, через п’ятдесят, усі зрозуміють це».
5. Під час Першої світової війни союзники вигнали турків з Османської Сирії. В 1917 році британський уряд оголосив про свою підтримку створення «національного осередка для єврейського народу» в Декларації Бальфура, що складається з 67 слів:
«Уряд Його Величності зі схваленням розглядає питання про створення в Палестині національного осередка для єврейського народу і докладе всіх зусиль для сприяння та досягнення цієї мети; причому ясно мається на увазі, що не повинні здійснюватися ніякі дії, що можуть порушити цивільні та релігійні права існуючих неєврейських громад у Палестині або права і політичний статус, якими користуються євреї в будь-якій іншій країні».
Після війни територію Палестини контролювали британці, і вони отримали від Ліги Націй мандат на управління цією територією. Під британським правлінням цю територію іноді називали Підмандатною Палестиною.
6. З 1919 по 1923 рік єврейське населення Палестини значно зросло, оскільки євреї втікали від переслідувань у Росії та Україні. Цей приплив євреїв, разом із Декларацією Бальфура спонукав арабських жителів цієї землі розвивати власний політичний рух, відомий як Палестинський націоналізм. Підйом націоналізму палестинських арабів призвів до «Великого повстання» 1936–1939 років. Це повстання змусило британців запропонувати поділити територію на єврейську та арабську держави. Араби відкинули цю пропозицію.
7. У 1939 році британці почали обмежувати єврейську імміграцію в Палестину. Навіть після того, як через Голокост у Європі почали з'являтися єврейські біженці, Велика Британія відмовилася зняти обмеження на імміграцію. Тисячі євреїв загинули, намагаючись доплисти до Палестини на невеликих човнах, а ще тисячі були спіймані та вигнані. Американський уряд підтримав пропозицію дозволити прибуття 100 тисяч нових іммігрантів у цей регіон, що змусило британців відмовитися від мандата на Палестину і передати це питання на розгляд Ліги Націй.
8. 15 травня 1947 року Організація Об'єднаних Націй створила UNSCOP (Спеціальний комітет ООН з Палестини), до складу якого увійшли представники 11 «нейтральних» країн: Австралії, Канади, Чехословаччини, Гватемали, Індії, Ірану, Нідерландів, Перу, Швеції, Уругваю та Югославії. UNSCOP запропонував два рішення «палестинського питання». Перший план, який був підтриманий більшістю комітету, рекомендував розділити територію на арабську та єврейську держави, при цьому Єрусалим мав перебувати під міжнародною опікою. Другий план, підтриманий меншістю комітету, пропонував федеральний союз арабів і євреїв зі столицею в Єрусалимі. Сіоністи прийняли план про створення двох держав, але араби відкинули обидва варіанти. 29 листопада 1947 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила план про поділ у вигляді Резолюції 181 (II). Незабаром після цього в Підмандатній Палестині спалахнула громадянська війна.
9. 14 травня 1948 року термін дії британського мандата над Палестиною закінчився, і єврейська Тимчасова державна рада ухвалила Декларацію незалежності Ізраїлю. Цей день святкується в Ізраїлі як Йом ха-Ацмаут (День незалежності). Оскільки Ізраїль проголосив незалежність 5 іяра за єврейським календарем, день святкування змінюється щороку. У 2025 році він припадає на 30 квітня.
Автор — Джо Картер / thegospelcoalition.org
Переклад — Ірина Жежерун для ieshua.org
Последнее: 3.12. Спасибо!
