На русском языке читайте здесь — С чего всё началось? Истоки арабо-израильского конфликта.
Справа не в території
Створення держави Ізраїль в 1948 році не забрало у арабів Ближнього Сходу значної кількості території. Ізраїль займає 0,2% території Ближнього Сходу. Навіть коли Ізраїль відмовився від сектору Газа на користь палестинської влади в обмін на мир, обіцяний мир ніколи не наставав. Під владою ХАМАСу становище в Газі значно погіршилось після домовленостей 2005 року, а його влада вкладає ресурси у створення зброї для нападу на Ізраїль, а не в покращення якості життя своїх громадян.
Справа не в обмеженні законних прав палестинського народу
Палестинські араби – це не окрема група людей. У них немає особливих культурних звичаїв, які відрізняли б їх від інших арабів, і не існує палестинської мови. Палестинці – араби, які живуть в регіоні, раніше відомому як Юдея. Вони не більше відрізняються від інших арабів на Ближньому Сході, ніж мешканці штату Вісконсин від мешканців Айови.
Справа не в Палестинській державі
Ізраїль не узурпував націю, відому як «Палестина». Коли римляни завоювали Юдею і зруйнували Єрусалим в 70 році н.е., вони вигнали єврейський народ. Додаючи дров у вогонь, вони дали Юдеї назву давнього ворога Ізраїлю, филистимлян. Арабська форма цієї назви звучить як «Палестина». Палестинські араби ніколи не мали самоправління.
З часів Єшуа (Ісуса) арабами, живучими в цьому регіоні, керували римляни, візантійці, мусульмани, хрестоносці і Османська імперія. Потім, у 1922 році над цим регіоном отримала контроль Великобританія.
Протягом віків палестинські араби не вимагали незалежної держави і самоуправління. Резолюція 181 ООН (договір від 1947 року про розподіл земель) передбачала надання місцевим арабам їхньої держави під назвою Трансйорданія. Але вони відмовились від плану розподілу, відкинули створення нації Ізраїль і вимагали передати їм весь регіон, який першопочатково ніколи не належав їм.
Справа не в біженцях
Кілька місяців по тому, Ізраїль заявив про свою незалежність. Палестинським арабам, які проживали в цьому регіоні, було запропоновано громадянство, але вони від нього відмовились. Тієї ж ночі навколишні народи напали на новонароджену націю. Вони закликали палестинських арабів шукати притулку в своїх країнах, запевнивши їх, що вони повернуться в найкоротші терміни, оскільки вважали, що Ізраїль скоро впаде.
В той час як Ізраїль приймав євреїв, вигнаних із арабських країн, великий арабський світ відмовився асимілювати створених ними арабських біженців і став називати їх «палестинцями». Вони могли б вітати своїх арабських братів, прибуваючих в їхні країни, але замість цього, вони дозволили ростучому числу біженців перерости в гуманітарну кризу, переклавши вину на Ізраїль.
Справа не в «апартеїді»
Ізраїль — не «нація-окупант», яка нав'язує «апартеїд» палестинцям. Апартеїд (сегрегація) описується як офіційно примусовий расовий поділ поряд з економічною та політичною дискримінацією. Це не стосується Ізраїлю. Арабські ізраїльтяни – повноправні громадяни, які мають ті ж права, що й ізраїльські євреї. Араби займають політичні та військові посади, у тому числі в ізраїльських судах та керівному органі – Кнесеті. Араби вільно беруть участь в ізраїльській економіці без поділу послуг. Ізраїль захищає релігійну свободу всіх своїх громадян, незалежно від їхнього віросповідання. Фактично, дослідження показують, що більшість ізраїльських арабів віддають перевагу правлінню Ізраїлю над правлінням Палестинської автономії. Тобто, подібні звинувачення поширюються у заголовках ЗМІ та виступах арабських правителів, педагогів та релігійних лідерів, але жодне з них не відповідає дійсності. І це також не справжня причина конфлікту.
Отже, в чому причина арабо-ізраїльського конфлікту? Рушійною силою цих нападів є шалена ненависть до єврейського народу поряд із твердженням, що держава Ізраїль не має права на існування. Єдина мета багатьох палестинців та інших арабських лідерів – ліквідація Ізраїлю.
Справа в знищенні Ізраїлю
Палестинська хартія закликає знищити Ізраїль шляхом збройної боротьби. Вона також закликає до підтримки та захисту своїх бійців, а також до мобілізації арабів. Чи варто дивуватися, що палестинська адміністрація відмовляється засуджувати тероризм, перешкоджати підбурюванню чи припиняти платити терористам за напади та вбивства ізраїльтян? Їхній установчий статут очікує від них саме цього. Він навіть закликає з дитинства виховувати палестинців «революційним чином», готуючи їх до того, щоб пожертвувати своїм життям заради цієї справи.
Звідки така ненависть?
Що є основою арабо-ізраїльського конфлікту? Відсутність легітимних причин дає нам ключ до розгадки. Це духовне питання, і ворожість походить від подій, описаних у книзі Буття — до боротьби в домі Авраама через обіцяного сина.
Ізмаїл та Ісаак
Коли Агар (єгипетська служниця Сари) зачала від Авраама дитину, вона зневажала Сарру. Коли Агар була вигнана, вона втекла в пустелю, де Бог говорив з нею про її дитину, яка стане батьком арабських народів:
«Ось ти зачала, і сина породиш, і назвеш ім'я йому Ізмаїл, бо прислухавсь Господь до твоєї недолі. А він буде як дикий осел між людьми, рука його на всіх, а рука всіх на нього. І буде він жити при всіх своїх браттях» (Буття 16:11-12).
Легко побачити, що це пророцтво справдилося. З самого початку арабські країни покладалися на агресію та насильство, щоб підкорити своїх ворогів. Бог змилосердився над Агарою і проголосив, що Він також зробить Ізмаїла великим народом, і Він справді зробив це, але встановив Свій заповіт із Ісааком (Буття 17:21).
Тим не менш, конфлікт сягає корінням у більш давню історію, ніж часи Ізмаїла та Ісаака. Битва починається із самого Едемського Саду, і це битва сатани проти Бога.
Сатана і Бог
В Едемському Саді, після обману сатани та падіння людини, Бог проголосив остаточну смерть сатани. Буття 3:15 показує, що Месія зламає голову сатани в остаточній, вічній перемозі. Сатана втручався в людську історію з самого початку, завжди намагаючись спростувати Божі обіцянки та пророцтва.
Писання обіцяло, що Месія прийде через єврейський народ (Буття 12:3). Протягом століть сатана використовував окремих людей і цілі народи у своїх спробах знищити єврейський народ і запобігти приходу Месії. Він також знає, що останніми днями Єшуа повернеться як Цар-завойовник до Єрусалиму, до Землі Ізраїлю. Намагаючись відстрочити свою остаточну погибіль, сатана продовжує нападати на Божий народ та на Ізраїль, прагнучи знищити їх.
Справжнім джерелом арабо-ізраїльського конфлікту є боротьба сатани проти Бога. Він використовує палестинців, арабські терористичні групи та всесвітню пропаганду у своїх безперервних спробах винищити Божий народ та відстрочити власну загибель. Сатана великий обманщик. Він обманює всіх, хто слідує за ним, і вселяє в їхні серця ненависть, наявність якої вони можуть навіть не усвідомлювати. Вони просто пішаки в боротьбі сатани проти всемогутнього Бога.
Чи настане колись мир?
Оскільки ми знаємо, що цей конфлікт слугує війні сатани проти Бога, ми впевнені, що Єшуа — єдина надія на вирішення проблем у цьому неспокійному регіоні. Писання наказує нам молитися про мир у Єрусалимі (Псалом 121:6) і обіцяє благословення Бога тим, хто благословляє нащадків Авраама, Ісака та Якова (Буття 12:3).
Давайте молитися, щоб Бог відкрив очі і серця, як єврейському народові, так і арабам, щоб вони повірили в Єшуа. Він Сам – наш мир (Ефесян 2:14). Хоча повний мир здається малоймовірним до повернення Єшуа, мир на особистому рівні і життя, що змінилося, стануть результатом цих молитов, оскільки все більше людей на Близькому Сході в ці останні дні стануть віруючими.
Джерело — jewishvoice.org
Переклад — Родіон Войтович для ieshua.org
Последнее: 01.01. Спасибо!
