На русском языке читайте здесь — Топ десять ошибок, которые совершают родители подростков.
Можливо, багатьом батькам не сподобається те, про що йдеться в цій статті, але саме це я вже давно хотів написати: десять головних помилок, яких припускаються батьки підлітків.
Кожен із запропонованих пунктів я хочу найближчим часом розширити в тому порядку, в якому вони тут представлені. А зараз пропоную те, що є.
10. Батьки не проводять з підлітками достатньо часу
Багато батьків роблять цю помилку, бо вирішили, що їхні діти-підлітки не хочуть проводити час з ними! Хоча в деяких ситуаціях це справедливо, підлітки, тим не менш, бажають час від часу «потусуватися» з батьками. Незважаючи на те, що підлітки в перехідний період починають відстоювати свою незалежність і їхнє ставлення до батьків часто можна описати як «не чіпайте мене, тримайтеся від мене подалі», вони все одно потребують почуття безпеки, самоствердження, що є результатом регулярного якісного спілкування.
Спільні прогулянки, відвідування кафе (щоб випити кави та перекинутися слівцем) тощо — все це прості способи досягти того, чого підлітки потай бажають і очікують.
9. Батьки дозволяють, щоб позашкільні заходи в житті їхніх дітей ставали головним пріоритетом у родині
Мене вражає кількість тих батьків, які будують свій графік (і все своє життя) навколо «активної діяльності» своїх дітей-підлітків. Чесно кажучи, у моїй голові це не вкладається. Я розумію, що багато батьків хочуть дати дітям те, чого самі не отримали в дитинстві, але щось не так із нашим розумінням сім’ї та виховання дітей, якщо «потреби та забаганки» наших чад повністю поглинають нас, і все життя сім’ї обертається навколо їхньої позашкільної активності.
Батькам слід на перше місце поставити стосунки з Богом – на сімейному рівні та особистому (самі до цього прагнути й дітей залучати), – але, на жаль, духовними речами часто нехтують в ім’я «допомоги дітям у їхньому просуванні до успіху». «Не дозволяйте спортивній діяльності ваших дітей керувати вашим життям», – стверджує співачка Джен і авторка книги «Ти – хороша мати (і твої діти не такі вже й погані)». Я не розумію, чому батьки не можуть обмежити спортивну діяльність своїх дітей якимось одним важливим видом спорту (у той чи інший сезон). Адже божевільний графік не тільки позбавляє сім’ю часу для нормального спілкування, але й прищеплює підліткам ідею, що «правильне життя» – це гіперактивне життя. Ця ідея ніяк не в'яжеться з вченням Ісуса, яке закликає до здорового графіка життя – регулярних молитов, «днів спокою» (субот), відпочинку, – що є важливою частиною ширшого завдання християн: «шукати насамперед Царства Божого і правди Його» (Мт. 6:33) .
8. Батьки занадто балують своїх дітей
Ми схильні думати, що любити своїх дітей – означає докладати максимальних зусиль, щоб у них були всі можливості та всі речі, яких ми самі не мали в дитинстві. Це — жахлива помилка, яка призводить до появи величезної кількості невдячних, дріб’язкових, зарозумілих дітей. Здебільшого батьки, які балують дітей, керуються добрими намірами, проте нескінченний потік грошей і речей лише розпалює апетити їхніх чад: вони вічно незадоволені й прагнуть дедалі більшого. Вашому підлітку абсолютно не потрібна ще одна пара одягу. Чого він дійсно потребує, так це вашої уваги – чим більше ви його «балуєте» увагою, тим більше це приносить йому користі (на відміну від інших видів «балування»).
Є дві речі, які можуть нашкодити кожному, якщо до них занадто рано отримати доступ: гроші та різні «можливості». Батьки повинні розуміти, що роблять своїм дітям ведмежу послугу, балуючи їх грошима, речами або можливостями. Краще вже балувати своїх онуків, ніж дітей.
7. Батьки занадто багато дозволяють своїм дітям
«Все, що забажаю» — ця фраза стосується вже не тільки підлітків! Легковажність і подвійність, які колись визначали підліткову субкультуру, тепер пускають коріння і в середовищі дорослих. Батьки лише знизують плечима, кажучи: «А що я можу вдіяти?» І дозволяють своїм дітям-підліткам «самостійно у всьому розбиратися». Я думаю, що таке «виховання на основі потурання» (занадто мало вказівок, обмежень і наслідків за неправильні вчинки) саме тому зараз і процвітає, що батьки не знають, як налагоджувати діалог зі своїми дітьми, як їх дисциплінувати. Можливо, багато батьків у своєму житті не встановили необхідних обмежень та меж, тому не знають, як донести до своїх підлітків цінності стриманості.
Часто буває, що батьки не хочуть обмежувати своїх дітей-підлітків ще й тому, що їхня самооцінка занадто залежить від того, як їхні діти їх сприймають. Такі батьки не знають, як впоратися з гнівом своїх підлітків, які влаштовують істерики тільки тому, що їхні батьки намагаються виконувати свої обов'язки. А буває й так, що батьки настільки завантажені своїми особистими проблемами, настільки виснажені морально, що в них просто немає сил «ще боротися» зі своїми дітьми через «якісь дрібниці».
Якою б не була причина «виховання на основі потурання», воно в будь-якому разі несумісне з християнським світоглядом. Я ні в якому разі не захищаю авторитарний стиль виховання, але якщо ми практикуємо «виховання на основі потурання», то цим автоматично знімаємо з себе дану Богом відповідальність дисциплінувати наших дітей, виховувати їх, направляти, обмежувати і карати – тобто робити все те, що в довгостроковій перспективі принесе їм безцінні благословення.
6. Батьки намагаються стати для своїх дітей найкращими друзями
Вам не потрібно ставати найкращим другом для своєї дитини. У неї й без вас чимало друзів. Їй потрібні саме батьки. Навіть якщо ваша дитина вже стала підлітком, їй потрібна не «рівна», а «старша» людина, на яку можна покластися, від якої можна отримати любов і підтримку, щоб почуватися захищеною та в безпеці. Як батьки, що знають Бога, ми повинні вводити в життя своїх дітей певні правила, важливість яких важко переоцінити. Але практично неможливо привчити дітей до регулярного дотримання правил, якщо мати для доньки – «просто подружка», а батько для сина – «товариш і друг». Незважаючи на всі наші добрі наміри, ми, стаючи «найкращими друзями» (без будь-якої субординації), обкрадаємо своїх дітей, позбавляючи їх справжньої батьківської опіки, якої вони так потребують.
Батьки припускаються серйозної помилки, вважаючи, що близькі взаємини означають нерозлучну дружбу. Звісно, у стосунках між батьками та дітьми є елемент дружби. Тут тонка межа, яку не завжди легко розрізнити. Але важливо, щоб батьки залишалися батьками. Ще раз: у дітей є багато друзів, але батьки тільки одні. Не «позбавляйте» їх батьків.
5. Батьки недооцінюють своїх дітей
Йоганн Гете колись писав: «Ставтеся до людини крізь призму того, якою вона є – і вона залишиться такою, якою є. Ставтеся до неї крізь призму того, якою вона може і повинна стати – і вона стане такою». Усі ми досягаємо лише того рівня розвитку, який ми самі підсвідомо встановили для себе або який для нас запрограмували інші. Особливо важливо, коли наші діти досягають підліткового віку, поступово відмовлятися від уявлення про них як про «все ще дітей». Вони — потенційні лідери. І якщо ви будете ставитися до них відповідно, то з часом виявите, що вони підсвідомо «приміряють» на себе цей образ. Так, ваші діти-підлітки зараз можуть бути примхливими, нестабільними, безвідповідальними, зацикленими на собі тощо. Однак вони можуть стати блискучими, креативними, зрілими, жертовними лідерами. Коли ми за звичкою ставимося до них «як до дітей», то підсилюємо в них перше (негативні якості). Якщо ставимося до них як до майбутніх лідерів, то підсилюємо в них друге (позитивні якості).
4. Батьки нехтують участю своїх дітей у церковному житті
Це одна з тих речей, яких я терпіти не можу (і не тільки через свою «професійну діяльність»). Я просто не розумію тих батьків, які заявляють, що бажають своїм дітям динамічної, сильної віри, і водночас навіть пальцем не поворухнуть, щоб залучити їх до життя церкви, до молодіжної групи.
Відкрию вам «маленький секрет»: жоден підліток не зможе успішно зростати у вірі без цих двох «зміцнюючих механізмів» (церкви та молодіжної групи). Я не маю на увазі, що вашим дітям потрібно тільки це (сильна молодіжна група та церква). Насправді я маю на увазі ту просту істину, що якщо ваші підлітки матимуть усе інше, крім церкви та молодіжної групи, то навіть не мрійте, що вони колись стануть духовно здоровими та зрілими. Можливо, є підлітки, які зі мною не погодяться, але особисто я, чесно кажучи, ще не стикався з «таким феноменом»: справжнім духовним зростанням поза церковним контекстом. Якщо ви – батьки-християни, це питання навіть не повинно обговорюватися. Ваші діти-підлітки обов’язково повинні брати участь у церковному житті. І така участь у списку пріоритетів має бути важливішою за все інше: виконання домашнього завдання (його потрібно робити заздалегідь), спорт і будь-яку позашкільну діяльність.
Не будьте серед тих батьків, які крізь пальці дивляться на ступінь залученості своїх дітей до церковного життя, постійно наголошуючи на важливості освіти, спорту тощо. Пам'ятайте: що посієте, те й пожнете. Якщо ви хочете побачити духовний плід у житті своїх дітей – щиру, живу віру, – то не займайтеся самообманом. Ніяких духовних плодів не буде, якщо ваші діти лише зрідка і без особливого ентузіазму відвідують церкву та християнські молодіжні заходи (і ви вважаєте це нормальним).
3. Батьки перекладають відповідальність за духовне формування своїх дітей з себе на церкву
Яку б важливу роль не відігравала церква чи молодіжна група, віруючі батьки припускаються серйозної помилки (я помічав це не раз), повністю перекладаючи відповідальність за духовне виховання своїх дітей з себе на місцеву громаду та молодіжне служіння в ній. Таку практику я часто спостерігаю у сфері християнської освіти: батьки «здають» своїх дітей до християнських шкіл і думають, що повністю виконали батьківський обов’язок виховувати своїх чад у благочесті.
Як батьки ви є головним наставником для своїх дітей-підлітків. Саме ви несете відповідальність за моделювання для них християнського способу життя. І це не питання уподобань чи бажань. Іншого просто не дано. Зрештою, тільки ви відповідатимете за те, чи наставляли ви своїх дітей, чи показували їм приклад того, що означає слідувати за Ісусом. Що стосується церкви, християнської школи чи молодіжної групи, то вони виконують лише допоміжну роль – не більше. Прочитайте Втор. 6 і ще раз поміркуйте над роллю батьків у духовному формуванні дітей. Там не написано: «Віддайте своїх дітей на виховання пастору або в недільну школу».
2. Батьки не виявляють щирої любові до своїх дітей
Дуже сумно, що мені взагалі доводиться про це писати, але я переконаний, що дуже невелика кількість віруючих батьків виявляє щиру любов до своїх дітей. Часто їм «не подобаються» їхні підлітки. Легко помічати у своїх дітях лише негативне — безвідповідальність, недоліки, гріхи, незрілість тощо. Так просто почати їх «критикувати», замість того щоб підбадьорювати, допомагати та вести за собою.
Чи знаходите ви час, щоб розповісти своїм дітям, як сильно ви їх любите і як щиро ними захоплюєтеся? Чи пишете ви їм підбадьорливі записки, листи? Чи бувають у вас «вечори спілкування», коли ви проводите час разом, відкриваєте душу і розповідаєте, як багато є в них, ваших дітях, прекрасного – того, чим ви по праву пишаєтеся?
Ваші діти ніколи не попросять вас про це, тому «не чекайте запрошення». Щодня кажіть їм щось підбадьорливе, позитивне, творче (критики вони й так чують більш ніж достатньо). Моліться за них щодня і просіть Бога, щоб Він допоміг вам стати «ключовою людиною» у житті ваших дітей-підлітків, щоб використовував вас для їхнього духовного зміцнення.
1. Батьки очікують від своїх підлітків того посвячення Богу, якого самі не мають
Спілкуючись із віруючими батьками, я помічаю, що багато хто з них щиро бажає, щоб їхні діти мали живу, динамічну віру. Однак не завжди зрозуміло, чи мають таку віру самі батьки. Справа в тому, що християнська віра зазвичай «передається» не за допомогою настанов, а «вірусним» шляхом. Щирою вірою діти «заражаються». Це означає, що навіть якщо ви правильно їх навчаєте, але ваше життя з Богом — жалюгідна пародія чи просто формальна пишномовність, ваші діти підсвідомо засвоюють такий тип християнства. Кожен день ми явно і неявно, усвідомлено і неусвідомлено демонструємо своїм дітям, як виглядає християнське учнівство «у тілі», тобто втілене в житті.
Який «християнський вірус» підхоплюють ваші діти? Чи практикуєте ви глибокі особисті стосунки з Богом, чи ваш стиль християнського виховання зводиться до формули: «Слухай мої слова і не дивись на мої вчинки»? Хоча здорове, зріле учнівство не гарантує, що наші діти підуть нашими слідами, слід пам’ятати, що спроба вести дітей тим християнським шляхом, яким ми самі не пройшли, – жахлива помилка.
Ви, насамперед, повинні бути християнином. Усі інші ролі (батько, вчитель) є другорядними. Будьте чесними перед Богом. Якщо помічаєте, що лицемірите у своїй родині, приховуєте свої гріхи, розкажіть усе Господу. Можливо, тоді Бог почне з вас Свою роботу і зробить вас позитивним та впливовим прикладом для ваших дітей.
Автор — Джеф Стронг / northridgerochester.com
Переклад — Ірина Жежерун для ieshua.org
Последнее: 05.05. Спасибо!
