На русском языке читайте здесь — Почитание родителей: разница между западным и восточным восприятием.
Шануй батька й матір. У різних культурах втілення цих слів виглядає зовсім по-різному.
Ви не дивилися відеоролик про те, як азіатські батьки реагують на слова про любов? У ньому кілька молодих людей кажуть своїм батькам «я тебе люблю», показуючи нам їхню реакцію. Чому це відео стало таким популярним? Тому що слова «я тебе люблю» в азіатській культурі не так вже й часто почуєш. Не те, щоб азіатські батьки й діти не любили одне одного, просто любов і повага в цих культурах проявляються по-іншому. Саме тому те, що в інших культурах є звичним і буденним, так здивувало батьків-азіатів.
У своїх попередніх статтях, присвячених п’ятій заповіді «шануй батька й матір», ми вже говорили про обов’язок дітей шанувати батьків. Настав час поговорити про культурні особливості. Ми вже коротко згадували, що повага в різних культурах може виявлятися по-різному. Наше завдання – знайти універсальні способи шанувати батька і матір. А для цього нам потрібно врахувати культурні відмінності.
Мені пощастило жити в, мабуть, найбільш багатонаціональному місті світу. Навіть у моїй маленькій церкві є представники, щонайменше, тридцяти країн, які мені дуже допомогли в написанні цієї статті: більша частина моїх висновків складається з аналізу інтерв’ю, проведених з ними. Серед моїх співрозмовників були люди з Білорусі, Канади, Сальвадору, Гани, Індії, Іраку, Ямайки, Філіппін та Південної Кореї. Можу сказати, що відмінності та подібності між цими людьми просто зачаровують! Я згрупував результати співбесід на двох дошках, що представляють два типи культур, у яких дуже різні очікування щодо поваги до батьків.
Перший тип культури
Перший тип культури високо цінує автономію та незалежність. Батьки очікують, що з дорослішанням дітей, які одного дня покинуть рідну домівку, вони віднайдуть минулу незалежність, тому з нетерпінням чекають на вихід на пенсію, яка, як вони вважають, буде легкою та розважальною. Водночас діти з нетерпінням чекають настання дня незалежності від батьків. У такій культурі ідеалізують радість і свободу молодості та не дуже люблять чути про відповідальність дорослого життя. Вік у такій культурі не пов'язаний з мудрістю та повагою. Швидше, зі страхом, насмішками над втратою фізичних і розумових здібностей. Дорослі, що старіють, бояться неминучої втрати незалежності.
У цій культурі є кілька встановлених очікувань і вимог щодо шанування старіючих батьків дітьми. Батьки мають право очікувати трохи більше, ніж регулярні дзвінки та відвідування на великі свята. Коли батьки зовсім постаріли, діти можуть долучитися до догляду за ними, але, мабуть, не в якості основних «доглядальниць» і не приймаючи батьків, які потребують спеціального догляду, до свого дому. Швидше за все, на батьків чекає будинок для літніх людей або лікарня, де вони й проведуть решту своїх днів. Що стосується фінансової участі, то батьки зобов’язані утримувати своїх дітей доти, доки ті не стануть фінансово незалежними, але від дітей зовсім не вимагається «повертати борг», коли батькам знадобиться допомога. Більше того, це відповідальність батьків – накопичити достатньо грошей на старість, щоб не обтяжувати дітей. Коли потрібна турбота про батьків, відповідальність розподіляється між тими дітьми, хто бажає допомагати, а не покладається на когось із дітей, залежно від статі та віку.
Такі невисокі очікування підтримуються і батьками, і дітьми. Один із моїх респондентів сказав: «Мої батьки сказали, що коли вони постаріють, ми повинні будемо помістити їх у будинок для літніх людей. Вони не хочуть заважати нам жити». Дорослі діти не бажають відволікатися на турботу про своїх батьків, а батьки не бажають створювати своїм дітям незручності. Якщо й є якийсь сором у такій культурі, то він, за великим рахунком, лягає на плечі тих, хто не накопичив достатньо на свою старість.
Інший тип культури
Інший тип культури цінує шанування та повагу, а уникнення та ухилення від турботи про батьків вважає ганьбою. У таких культурах поважають старших, вважаючи вік носієм мудрості та влади, а молодість — нерозсудливості. У таких культурах часто є терміни або титули для тих, хто старший, і звичаї прояву поваги та шани до старших. Тут мало цінують незалежність і автономію, вважаючи головною чеснотою сім'ю. Повага виявляється у покірності та жертовності, а сором виникає через непослух та егоїзм. Отже, навіть дорослі діти повинні шанувати своїх батьків, проводячи з ними час, підкоряючись їм та звертаючись до них за мудрістю у прийнятті найважливіших життєвих рішень. І подібно до того, як батьки жертвували заради своїх дітей, від дітей очікується та ж жертовність, коли турбота знадобиться батькам. Поведінка та вчинки дітей будь-якого віку або ганьблять, або підвищують авторитет усієї родини.
У таких сім'ях зазвичай існує сувора ієрархія, де старший син (або старша дитина) несе на собі головну відповідальність за турботу та забезпечення. Від нього вимагається, щоб, коли батьки постаріють, він прийняв їх у свій дім, бо це почесно і для дитини, і для батьків. Якщо старший син вирішить помістити батьків у будинок для літніх людей, це буде ганьбою не тільки для нього, як негідного сина, але й для батьків, які не зуміли виховати свою дитину належним чином.
photo — Harsha K R
Дві думки
Звісно, ці описи дуже узагальнені, але я сподіваюся, що ми всі здатні розрізнити ці два типи культур. Перший тип притаманний розвиненому західному світу, а ось другий існує в культурах типу «честь/ганьба», які так чи інакше стосуються більшої частини населення Землі. І різниця між ними, м'яко кажучи, очевидна. Подумайте ось про що: дорослий з США може сказати: «Мої батьки живуть у будинку для літніх людей», і його співрозмовники одразу ж подумають, що він зробив щось добре й благородне. Адже його батько й мати все життя відкладали гроші і тепер можуть жити в приємному товаристві собі подібних, діти задоволені, що батьки отримують належний і професійний догляд та мають коло спілкування. Але якщо дорослий індієць скаже: «Мої батьки живуть у будинку для літніх людей», його співрозмовники жахнуться, вважаючи, що ця сім’я зробила щось дуже ганебне. Адже син відмовляється виконувати свої синівські обов’язки, що свідчить про те, що його неправильно виховали. І тепер батьки оточені бездушними професіоналами, а не люблячими дітьми, чужинцями, а не членами сім'ї. Те, що для однієї сім'ї є почесним, для іншої – ганьбою.
Тому нам слід врахувати два міркування.
По-перше, наші культурні передумови можуть бути хибними, але як риба не відчуває воду, в якій плаває, так і ми не дуже усвідомлюємо роль культури, в якій перебуваємо. Одна культура може вимагати занадто мало, а інша, навпаки, занадто багато. Десь узаконили безчестя, а десь надто ідеалізують шанобливість. Християнам же слід думати уважно і в біблійному розрізі, а не сліпо приймати те, що диктує навколишня культура. Цілком можливо, що західним дітям потрібно постаратися переконати своїх батьків, що їх слід шанувати, а представникам інших культур навчитися відмовлятися від деяких очікувань, що на них покладаються. По-друге, нам слід шанувати батьків так, як це прийнято й зрозуміло в нашому оточенні, але при цьому залишатися вірними Писанню. Тому те, як я шаную своїх батьків, може суттєво відрізнятися від «шанування» мого однолітка з Гани чи Куби, які сидять зі мною в одному ряду на церковному богослужінні. Мені зовсім не обов'язково шанувати батьків по-ганськи, а моїм друзям з Гани зовсім не потрібно робити це по-канадськи. Ми можемо і повинні вчитися один у одного, але без осуду того, що на наш погляд здасться недоліком або надлишком шани.
Про цей культурний аспект ми ще трохи поговоримо, коли будемо говорити про практичні способи шанування наших батьків у наступній статті.
Автор — Тім Шаллі / hristiane.ru
Переклад — Ірина Жежерун для ieshua.org
Последнее: 31.03. Спасибо!
