На русском языке читайте здесь — Что такое «евангелизация»? Её плюсы и минусы.
Що таке, на вашу думку, «євангелізація» і які її плюси та мінуси?
У вашому запитанні одразу кілька запитань, тому я спробую коротко відповісти на кожне з них.
Одразу хочу сказати, що ми в месіанському єврейському середовищі більше любимо використовувати такі більш зрозумілі людям вирази, як «ділитися Доброю Звісткою» або «розповідати про Ісуса (Єшуа)». Але, зрозуміло, у колі віруючих людей нам не чуже і слово «євангелізація», і воно нас не лякає.
Отже, євангелізація — це методика або метод донесення Доброї Звістки про Ісуса (Єшуа). Методи бувають різні, їх у сучасному світі велика кількість! На жаль, безліч євангелізаційних методів не несуть у собі найголовнішого — звістки про Самого Ісуса, хоча самі ці методи і внесені в поняття «євангелізація».
Наприклад, роздають люди запрошення на якийсь захід або роблять рекламу однієї з важливих зустрічей у їхній організації, церкві або громаді. Чи важливо це? Так, важливо. Але часто в продовженні заходу там немає жодного слова про Ісуса, а тільки добрі побажання або просто запрошення. Такі методи називаються «непрямою євангелізацією».
Важливо, щоб у центрі євангелізації було присутнє основне, це — Євангелія. У чому полягає Євангелія? У тому, що мій Спаситель і Спаситель тих, хто слухає мене, — це Ісус, Який прийшов із певною метою на землю. Далі я пояснюю навіщо і для чого Він прийшов. Якщо євангелізація не має Євангелії, то це просто проведення часу, можливо, цікаве й насичене, але таке, що не дає людині ані вибору, ані виклику до зміни, ані розради з небес. Якщо ми говоримо про донесення Доброї Звістки, то в нас має бути присутня духовна мета — досягти людину і дати їй змогу поміркувати над тим, що їй робити далі з інформацією про Єшуа.
Отже, євангелізаційних методів багато, але в них має бути присутнє найцінніше — істина. Це якщо коротко про донесення Доброї Звістки.
А тепер давайте зупинимося на плюсах і мінусах євангелізації. Почнемо з мінусів.
Люди не проповідують Євангелію, бо не вірять у неї. Ви можете здивуватися, але це, на жаль, правда. Якщо ми не практикуємо чогось із Писань, у цьому проявляється наша невіра, звичайна побутова невіра. Люди просто не вірять у простоту і силу слів про Ісуса; не вірять, що їх почують, що їх зрозуміють і приймуть. На жаль, багато віруючих вражені невір'ям щодо проповіді Євангелії.
Страх. Ми звикли чути, що зі страхом треба боротися, яким би він не був. Страх віддавати фінанси. Страх йти вночі додому. Страх пробачити. Точно так само існує і страх проповіді Євангелії. Це теж сильний обмежувач усередині людини, який заважає людині бути вільною і проявити любов Бога до невіруючого світу! Особисто я вважаю, що це основний страх, який диявол нав'язує вірянам, а з нього вже виходить маса інших вторинних страхів: страх того, що про тебе подумають, страх бути неприйнятим, — усе це випливає з остраху говорити людям про Христа сміливо, відкрито і з любов'ю. Звісно, герої Писань — такі ж люди, як і ми, — теж мали свої страхи. Павло теж мав страх перед проповіддю Євангелії! Писання говорить про це: «У видінні вночі Господь сказав Павлові: Не бійся, але говори і не мовчи…» (Дії 18:9) Мабуть, йому було страшнувато, якщо Сам Господь оголошує йому такі речі.
Відсутність прикладу. Це теж найсильніший мінус у питанні донесення Доброї Звістки. Іноді людина хоче йти і проповідувати і начебто готова, але прикладу в неї немає. Навчитися ні в кого. Або з кафедри їй кажуть: іди, говори, спілкуйся, свідчи! А в житті церкви в неї немає прикладу вірян, які б ходили і свідчили іншим. Звісно, якщо людина горить і жадає, вона обов'язково знайде однодумців. Але приклад потрібен. Відсутність у нашому середовищі культивування євангелізму і людей з таким даром — це великий мінус. Вкрай важливо мати перед собою гарний приклад!
Наліт містики і супердуховності в питанні донесення Доброї Звістки — це теж колосальний мінус. Люди часто кажуть: у мене інше служіння, мене Бог покликав до інших справ... Усе це звичайнісінька відмовка, а точніше псевдодуховність. Говорити людям про Ісуса — це те саме, що щодня молитися чи читати Біблію. Адже для того, щоб молитися, тобі не потрібен особливий дотик і одкровення? Також не потрібен він і щоб говорити іншим про свого Спасителя. Це робиться просто і невимушено. Можливо, ми охололи й закостеніли, тому намагаємося виправдати себе своїми псевдодуховними вигадками. Це, скоріше за все, і є справжня причиною нашого мовчання про любов Отця через Ісуса. Я не кажу зараз про особливий дар євангеліста, я кажу про те, що кожен може ділитися своєю вірою з іншими людьми. Це звичайна справа, яка робиться дуже легко, якщо ти розумієш простоту Євангелії і не заглибився в псевдодуховні нетрі! Звісно, буває так — дає нам Господь і особливі натхнення, і одкровення, і наставлення згори у спілкуванні з невіруючими людьми, коли Він спонукає зробити чи сказати для людини щось конкретне! Але в повсякденному житті суть проста: йди і говори!
Думаю, з мінусами вистачить, решту самі додумаєте. Тепер трохи про плюси в донесенні Євангелії.
Перший плюс — це те, що ми слухняні слову Божому. Ми виконуємо те, що написано. Ми сприймаємо Його слово так, як воно написано в Біблії. У Слові написано: ідіть і навчіть! Ми просто віримо і просто робимо це.
Ще один важливий плюс — це прояв сили Божої під час проповіді та коли ми служимо невіруючим людям. Господь Себе особливо проявляє через нас, промовляє через нас, робить чудеса з людьми, зцілюючи їх і даруючи їм свободу. Пам'ятаєте, що сказав Єшуа про Себе як про Благовісника? «Дух Господній на Мені, бо Він помазав Мене благовістити убогим, послав Мене зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим – прозріння, і пригноблених відпустити на волю; звіщати рік Господнього помилування!» (Луки 4:18-19)
І, звісно, коли людина служить іншим людям Словом і ділом, то вона й сама духовно зростає. Вона просто не може залишатися без зростання. Вона зайнята служінням, вона зайнята потребами інших людей, у неї немає часу скиглити, скаржитися, бути незадоволеною... Вона думає про інших, і її духовне зростання якісно відрізняється від духовного зростання тих, хто не служить невіруючим людям. Досліджуючи Писання, ми бачимо, що апостоли були доволі зайнятими людьми, але в усіх них вистачало часу на невіруючих побратимів. Тож і ми, звичайнісінькі й найвеличніші служителі, повинні наслідувати їхній приклад.
Ось така коротка відповідь на ваше запитання.
Автор — Анатолій Емма
Переклад — Ірина Жежерун для ieshua.org
Последнее: 01.01. Спасибо!
