На русском языке читайте здесь — Семь демонов, атакующих церковь.
Якщо ми уважно розглянемо сім церков, описаних у Книзі Об'явлення, то зможемо виявити опис специфічних демонічних оплотів або духів, які існують у церкві. Погляньмо, що це за духи.
Дух релігії (Об'явлення 2:4,5)
Церква в Ефесі «залишила свою першу любов».
У них все було гаразд із доктриною, все було на своїх місцях, але вони втратили свою пристрасть до Бога. Якщо в 19 розділі Дій ми подивимося на їхні «перші справи» і «першу любов», то виявимо дивовижні речі. У момент зародження церкви в Ефесі вони хрестили у воді, покладали на людей руки для хрещення Святим Духом, прославляли Бога іншими мовами, виганяли демонів, зцілювали шматками тканини, над якими молилися. А їм самим не залишалося місця в старому порядку.
В Ефеській церкві були в наявності всі необхідні елементи церковного життя, і вони були громадою, яка не боїться важкої роботи. І все ж вогонь, пристрасть, любов пішли з неї. Перемогла релігія з її нудними службовими обов'язками і втомленим традиціоналізмом. Сила Бога пішла, демонів більше не виганяли, мови замовкли, чудеса стали лише спогадом. Млява рутина релігійної діяльності замінила собою силу і пристрасть Святого Духа.
Хто може заперечувати реальність присутності цього демона релігії, що здатен умертвити? Багато церков, подібно до Самсона, втратили свою силу, обстрижені релігією Даліли!
І тепер, сліпі до духовних речей, ми вимучуємо з себе релігійну активність і слідуємо традиціям без будь-якої трансформуючої сили. Цього демона треба виявити і вигнати.
Дух залякування (Об'явлення 2:10,11)
Церква в Смирні витримала гоніння, багато членів церкви прийняли мученицьку смерть. Загрозою нових гонінь сатана намагається вселити страх у серця віруючих, щоб, залякані, ми зійшли зі шляху вірності Богові та Його Слову. Пам'ятаєте, як Симон Петро грівся біля ворожого багаття в ніч, коли взяли Ісуса? Цей вірний учень був заляканий оточенням і допитливим голосом маленької служниці. А сьогодні церква мовчить у страху перед світом і його урядами. Цей демон має бути вигнаний!
Дух компромісу (Об'явлення 2:13-17)
Пергам був столицею провінції Азія, і Пергамська церква згадується в Об'явленні як одна із семи церков в Азії. Пергам був прославленим містом Мізії і розташовувався приблизно за 25 км від узбережжя Егейського моря і за 100 км на північ від Смірни. Річка Селінус протікала через місто, а річка Кайкос — трохи на південь від нього. У місті була дуже багата історична та літературна спадщина, у його бібліотеці налічувалося понад 200 тисяч томів, більше книжок містилося тільки в бібліотеці Александрії.
«Домашнім» богом міста був Асклепій, цей ідол називав себе рятівником, а символом його була змія. Жителі міста вірили, що їхній бог втілюється в місцевих змій, тому зміям дозволяли безперешкодно повзати навколо храму. Охочі отримати зцілення проводили ніч у темряві храму, сподіваючись, що якась змія заповзе на них. Місто було аванпостом грецької цивілізації і було домом для храмів багатьох інших богів.
Чи бачите ви паралелі з секулярним станом Америки та її церков? Більшість церков діють у спільнотах або в оточенні, які контролюються не Богом, а сатаною. Що може робити церква, коли служіння стає важким? Чи можемо ми дозволити зміям секулярного гуманізму тихо заповзати в наші громади? Компроміс — це не відповідь. Ми не можемо розслаблятися, коли ми оточені гріхом! Церква Христа повинна вживати активних дій, щоб стояти без вагань у нашому загубленому і вмираючому світі!
Ми повинні визнати існуючий конфлікт. Ісус вказував, що місто Пергам було місцем постійного проживання церкви. Варіанта кудись тікати не було. Замість цього, Він радив їм знайти міцне підґрунтя в служінні і чітко окреслити лінії фронту. Павло теж добре розумів необхідність бути готовими до бою, коли він писав шостий розділ послання до Ефесян. У цій битві нам необхідні Божі обладунки. Перш за все, церква повинна йти вперед під ім'ям і прапором Ісуса, ніколи не покладаючись на свої власні сили, оскільки ворог завжди може знайти слабкість у тілі.
Ми повинні покаятися в наших компромісах. У Пергамській церкві були деякі слабкості, з якими треба було розібратися. Були проблеми з доктриною, поряд із проблемами серед дияконів і лідерів. Один із них згадується окремо: Ніколас, який почав навчати єресей і вводив інших у гріх. Як сумно, коли лідер збивається зі шляху і припиняє справжнє служіння Господу! Часто такі лідери ведуть інших за собою хибним шляхом. Крім того, у Пергамській церкві була ще проблема з дисципліною. Вони мирилися з тим місивом, у яке потрапили, ігноруючи гріх у своєму власному таборі. Ісус закликав їх до покаяння.
Інша проблема була пов'язана з повстанням духу Валаама. Щоб нагадати вам історію, язичницький цар Балак у буквальному сенсі купив служіння пророка Валаама, намагаючись погубити Ізраїль. Зрештою, Балак підіслав жінок у табір ізраїльтян, щоб вони спокусили чоловіків і тим самим накликали на них Божу кару. Саме Валаам продав народ Божий. І відповідно до духу Валаама, занадто часто і для занадто багатьох у церкві гроші стали метою і нагородою. Популярні проповіді замінили собою проповіді пророчі. Імідж і репутація замінили собою помазання, і церква редукувалася до стану, коли популярна психологія лоскоче вуха своїх парафіян у неділю. Імідж-мейкери та політкоректні лідери притупили меч церков і людей Божих.
Ми повинні покладатися на Христа. Пергамська церква повинна була покладатися на свого Спасителя, який забезпечив її мечем Духа, Своїм словом. Це та сама зброя, на яку ми претендуємо як християни. Феномен популярності «Зоряних війн» призвів до того, що два покоління дітей самовіддано гралися з уявними «мечами світла», захищаючи галактику, як лицарі Джедаї. У фільмах показувалося, як ретельно вчили юного учня Джедая користуватися своєю зброєю, охороняти її, доводити її застосування до досконалості. Подібним чином ми повинні триматися за Слово Бога як за нашу зброю — воно містить силу надприродну і дієву проти атак сатани. Наша зброя не тілесна (2 Коринтян 10:4), але могутня в Богові, і сатана може бути переможений силою Слова.
Тим, хто терпить, обіцяні дари. Ісус обіцяв цій церкві, що ті, хто не поступляться гріхам, які їх оточують, — не їстимуть ідольські жертви і не братимуть участі в гріху — ці вірні будуть їсти потаємну манну, благословення Самого Ісуса. Їм обіцяна присутність Ісуса в безплідній втраченій землі мирської пустелі. Він також обіцяв цій церкві, що дасть вірним білий камінь, тим самим обіцяючи звільнення, прийняття і визнання. Нове ім'я на цьому камені — Ісус!
Дух Єзавелі (владний дух) (Об'явлення 2:19-21, 26)
У сьогоднішній церкві йде битва, і лінії фронту вже давно визначені. Одним із найсильніших духів, які беруть участь у цій безперервній битві, є дух Єзавелі або дух влади. У 1 Книзі Царів розказана історія жінки, ім'ям якої названий цей дух.
Про неї відомо, що вона була дружиною царя Ахава і поклонялася хибному богу Ваалу. У Священному Писанні одруження Ахава з цією жінкою розцінюється як жахливий гріх: «Виявилось, що йому було замало повторювати гріхи Єровоама, Неватового сина, – то він ще взяв за дружину Єзавель, дочку сидонського царя Етбаала, й сам почав служити Ваалові, поклоняючись йому» (1 Царів 16:31). Єзавель наказала вбити невинного Навота, щоб прибрати до рук його виноградник. І не тільки було скоєно вбивство, а й порушено Божу угоду з Його народом про землю. Крім неповаги до звичайних людей і їхньої власності, вона ненавиділа пророків Божих. Писання говорить, що «Коли відбувалось таке, що Єзавель знищувала Господніх пророків, то Овдій зібрав сто пророків і переховував їх, по п’ятдесят чоловік, у печерах, годуючи їх хлібом та водою» (1 Царів 18:4). Пізніше Єзавель переслідувала пророка Іллю після великого протистояння Іллі та пророків Ваала, коли Бог послав вогонь з небес і знищив пророків Ваала. Її нещадне переслідування призвело пророка Іллю до депресії і навіть бажання померти.
Характер Єзавелі був злим, владним, сексуально аморальним, схильним до вбивств і демонічним! Вражає, що цей самий сильний дух діяв і за часів, описаних в Об'явленні 2:20, він же діє і в сьогоднішній церкві. У кожній громаді можна знайти тих, хто хоче контролювати, домінувати, маніпулювати і вести Божих чоловіків і жінок до руйнації.
Розпізнавання духу
Загалом, цей дух проявляється як бажання влади, контролю, домінування і небажання мирно співіснувати. Мова йде не про жінок або визвольний рух, цей дух може приліпитися і до чоловіка, і до жінки однаковою мірою. Багато хто може подумати, що цей дух неодмінно пов'язаний із сексуальністю, що якщо жінка має певний вигляд, то в її характері присутня «Єзавель». Але це не так. Вовк легко може ховатися в овечій шкурі. Якщо ви виявите дію духу Єзавелі, то, найімовірніше, ви знайдете й «Ахава» неподалік — когось серед лідерів, хто дає цьому духу доступ до управління та контролю.
Стратегія Єзавелі
Інструмент, який переважно використовує цей дух — маніпуляція. У Книзі Царств 3, у 21 розділі ми читаємо, що цар Ахав дуже засмутився, коли не вийшло так, як він хотів. Він побачив чужий виноградник і забажав його, але господар відмовився віддати свою улюблену власність навіть царю.
Похмурий цар ліг у ліжко, відвернувшись від усіх, Єзавель же запевнила його, що дістане цареві те, що той забажав. Ця владолюбна жінка привела своє царство до язичницького поклоніння, а тепер навіть убивство не було надто низьким, щоб отримати бажане і домогтися ще більшої влади.
Трон Єзавелі
«Але Я маю проти тебе те, що дозволяєш жінці Єзавелі, яка називає себе пророчицею, навчати й обманювати Моїх рабів, чинити розпусту та їсти ідольські жертви» (Об'явлення 2:20).
Коли дух Єзавелі починає проявлятися в церкві, він шукає найвищого місця, він хоче займати місце влади і контролю. Зазвичай цей дух проявляється в тому, хто хоче бути лідером, хоче навчати інших і вести за собою, як правило, хибним шляхом. Але для того, щоб отримати це місце лідера, Єзавель повинна виглядати і діяти дуже духовно.
Цей дух проявлявся серед ізраїльтян за часів Мойсея та Аарона. У Числах 16 ми читаємо:
«У той час Корей, син Їцгара, онук Кегата, та правнук Левія, й Датан та Авірон, сини Еліява, а також Он, син Пелета, онук Рувима, повстали проти Мойсея. Доних приєдналось ще двісті п’ятдесят чоловіків Ізраїльтян, – старійшин громади, радників на зборах, знатних мужів. Вони об’єдналися проти Мойсея та Аарона і сказали: Годі вам! Адже вся громада – усі вони святі, і Господь посеред них! То чому ви підноситесь над Господньою громадою?» (Числа 16:1-3)
Корей діяв у дусі Єзавелі, з Датаном і Авіроном як своєю основною опорою, плюс ще 250 знатних лідерів як структура під ними. Мойсей відреагував негайно: він упав ниць перед Богом і молився. Після молитви він вступив із цим духом у конфронтацію, сказавши:
«Хіба мало для вас, що Бог Ізраїлю виокремив вас в Ізраїльській громаді, аби наблизити вас до Себе і щоб ви могли звершувати служіння в Господньому Наметі й стояли перед громадою, щоб їй служити? Він дозволив тобі, а з тобою і всім твоїм братам, нащадкам Левія, наблизитись до Себе, а ви домагаєтесь ще й священства?» (Числа 16:9-10)
Божа кара спіткала дух Єзавелі: розверзлася земля і поглинула трьох ватажків зла, а вогонь пожер усіх інших.
Мішені Єзавелі
Владний дух проникає в церкву, націлений зруйнувати, підірвати, розмити саме те, що дорого вірянам. Через маніпуляції, придушення і контроль цей дух починає бій проти Тіла Христа.
Насамперед, дух Єзавелі ненавидить пророків, істинних лідерів Божих. Вона не може їх контролювати, а після невдалих спроб виграти їхнє схвалення, вона не зупиниться вже ні перед чим, щоб знищити їх.
Крім того, дух Єзавелі ненавидить проповідь Слова. Вона не виносить істинне Боже послання. Тому вона намагатиметься послабити або посланця, або саме послання.
Цей владний дух не любить славослів'я церкви. Під час істинного і сильного поклоніння і славослів'я, її тілесна природа стає очевидною. Коли пророк Ілля молився про послання вогню з небес проти пророків Ваала та інтриг Єзавелі, і вогонь зійшов, народ впав ниць, прославляючи Бога (1 Царів 18:39). Єзавель програла, і хвала Богові наповнила повітря.
Дух Єзавелі також ненавидить перевагу і першість Христа. У неї немає жодної можливості тут змагатися. Уперше про «першість» згадується в посланні до Колосян: «Він є Головою тіла – Церкви. Він – початок, первонароджений з мертвих, щоб у всьому Він мав першість» (Колосян 1:18). Однак, коли ми знаходимо це слово вдруге, йдеться про те, як дух Єзавелі намагається контролювати тіло віруючих: «Я написав до Церкви, але Діотреф, який любить бути першим у них, нас не приймає» (3 Івана 1:9).
Вигнання духу
Якщо ви відчуваєте прояв цього духа у вашій церкві, дуже важливо бачити ворога як ворога духовного, а не тілесного. Не відчувайте ненависті до людини, яка перебуває під контролем духа Єзавелі. Визнайте, що ви маєте справу з духовною силою, а з цією силою повинен боротися Бог. Нехай молитва ваша звучить так: «Боже наш! Зверши над ними Свій суд. Адже ми безсилі щодо цієї величезної навали, яка рухається проти нас, і ми не знаємо, що нам робити з ними, тому наші очі звернені до Тебе!» (2 Хронік 20:12)
Дух традиціоналізму (Об'явлення 3:1-5)
Протягом століть церква була жертвою пліток, насильства і того, що в наші дні називається негативною увагою преси. Церкві часто доводилося виживати у ворожому оточенні, однак, зовнішня ворожість не є найбільшою загрозою для помісних церков. Дуже часто найбільша небезпека приходить зсередини!
Церква в Сардах мала чудову репутацію і жила в доброзичливому оточенні. Однак, у Своєму зверненні до цієї церкви, Христос проігнорував людську репутацію і сказав цій церкві, що їх занесено до списку мертвих!
Оточення смерті
Сарди були дуже багатим містом. Історія повідомляє нам, що 550 року до н.е. цар Крез знайшов золото в річці, що протікає через місто, і відлив перші в історії золоті монети. І навіть у новозавітні часи золото можна було знайти по берегах міських річок.
Крім багатства, місто було відоме своїми язичницькими культами. Найпопулярнішим ідолом була Кібела, і поклоніння цій язичницькій богині було бурхливим, шаленим і сексуально розбещеним. Треба зазначити, що мешканці міста жили дуже мирно, адже городяни були задоволені своєю незалежністю і самодостатністю. І ось ця мирна самодостатність вразила церкву в Сардах, ставши для неї світом смерті. Мирне співіснування з містом, його розпустою і злом проникло в церкву, і в неї не лишилося нічого, крім репутації.
Ознаки смерті церкви
Нам часто ставлять запитання: «Як мені знайти хорошу церкву? Як мені зрозуміти, що церква жива і здорова?» У мертвої церкви є деякі особливості, які легко помітити.
Ігнорування Святого Духа
Коли робота і прояв Божого Духа не приймається церквою повністю, то її тіло рухається в бік смерті. Ісус говорив церкві в Сардах, що у них був дух релігії, але не було Духа Бога. Святий Дух не буде слідувати і підкорятися релігійним традиціям і уподобанням! «Вітер віє, де хоче, і ти чуєш його шум, але не знаєш, звідки приходить і куди прямує. Так буває з кожним, хто народжений від Духа» (Івана 3:8).
Відсутність благочестивого і праведного лідера
«Сім зірок», згаданих в Одкровенні, означають посланців або пасторів семи церков, яким адресовані листи. Церква в Сардах потребувала лідера, який був би покликаний Богом і служив би Йому всім серцем. Так багато церков сьогодні потребують Божої людини як лідера. Кілька разів на місяць офіс нашої церкви отримує запити з церков, позбавлених пастора, які шукають заміну. Якщо ці церкви виберуть пастора, ґрунтуючись на його репутації, послужному списку, зовнішньому вигляді або навіть рекомендаціях, вони можуть виявити за деякий час, що зробили велику помилку. І хоча минулий досвід і освіта важливі, цікавитися потрібно плодами в житті пастора і тим, як він живе, ведений Духом.
Зовнішнє не так важливе, як надприродне. Вибір, який ґрунтується тільки на зовнішніх факторах, може призвести до вибору як лідера людини тимчасової, професійно або морально неспроможної.
Репутація важливіша за реальність
Церква в Сардах своїми трудами заробила собі хорошу репутацію, але на ній лежала печатка смерті. Вона була організацією, але не живим організмом. На жаль, вони були настільки зайняті власною репутацією, що навіть не помітили, як померли. Якось зимовим вечором я помітив, що в нашому домі стає дедалі холодніше й холодніше, хоча обігрівальний котел був увімкнений на повну потужність. Я покликав нашого вірного церковного керуючого перевірити газовий котел, і він виявив, що вогонь у запальному пальнику згас. Все інше працювало, але вогонь згас. Відвідувати церкву чудово, якщо там ми зустрічаємося з Богом. Поклоніння — це прекрасно, якщо воно приводить нас у присутність Бога. Віддавати пожертви — добре і правильно, якщо спочатку ми віддали самих себе. Молитва необхідна, але «якщо в наших серцях ми дивимося на беззаконня, Господь не почує нас». Форма без сили є смертю для церкви. Це як вітрина з різними пишними і красивими речами, за якою ховається порожній склад.
Приріст у числах без приросту в людях
Лист до церкви в Сардах вказував, що навіть християни, в яких було життя, помирали в холодному оточенні. Церкви повинні пропонувати служіння, яке заохочує їх членів зростати в Господі.
Незавершені справи і служіння церкви
Дуже легко стартувати нову програму або служіння євангелізації, але побачити її завершення і виконання набагато важче! Мертва церква є кладовищем частково досягнутих цілей і напівготових програм. Ці скелети є свідченням того, що вони пройшли «частину шляху» з Господом, а потім відступили і зупинилися. Церква, яка йде назад, приречена на смерть.
Втікайте від смерті! Для вигнання духу релігії зі своєї церкви лідери повинні зібратися разом і покаятися у своїй релігійній смерті. Разом вони повинні визнати і проголосити, що царство Ісуса приходить, і враховуватися буде все, чого вони домоглися в ім'я Його. Майже в кожній мертвій церкві є кілька віруючих, які живуть у тріумфі перемоги і бажанні бути живими в Богові. Цю групу людей треба поставити на чолі й підтримати. Залишайтеся з тими, хто перемагає! Нарешті, виженіть релігійну гординю, яка душить вашу церкву. Відмовтеся від любові до релігії з її правилами та репутацією і віддайте себе любові до Ісуса. Прийміть тверде рішення слухатися голосу Святого Духа у всіх рішеннях щодо церкви, і нехай Його Слово наставляє, управляє і панує з вашої кафедри.
Дух нікчемності (Об'явлення 3:7,8,12)
Дуже часто, коли пастор якоїсь церкви зв'язується зі мною, щоб запросити виступити на зборах у його церкві, він починає свою промову майже вибачаючись: «Ми всього лише маленька церква...» Тон голосу передає відчуття слабкості й нездатності. Але в царстві Бога немає нічого «маленького» чи «неважливого»!
На іншому кінці спектра перебуває церква, яка думає, що має всі відповіді, і яка любить оголошувати свої цифри та статистичні дані, але задовольняється своїми посередніми та малорезультативними зусиллями, якщо тільки вони приносять їй популярність і визнання.
Бог звертається з дуже сильними словами до церкви в 3-му розділі Об’явлення:
«Оскільки ти зберіг слово Мого терпіння, то Я і тебе збережу від години випробування, що має прийти на Всесвіт, аби випробувати мешканців Землі. Я незабаром приходжу. Тримайся ж того, що маєш, щоб ніхто не забрав твого вінця. Переможця зроблю стовпом у храмі Мого Бога, і він уже не вийде звідти; і напишу на ньому Ім’я Мого Бога, а також назву міста Мого Бога – нового Єрусалима, що сходить з неба, від Мого Бога, і Моє нове Ім’я» (Об'явлення 3:10-12).
Занадто багато віруючих і багато церков використовують свої передбачувані слабкості як виправдання в тому, що вони не беруть участі в просуванні справи Христа. Такі погляди і заяви чужі новозавітному образу церкви. Я переконаний, що така позиція не тільки хибна, але шкідлива і демонічна за своєю суттю. Існує міцна твердиня впевненості у власній малості, нікчемності, слабкості та жалості до себе. І ворог обманює тих, хто проявляє цей дух, змушуючи їх думати, що їхня позиція є проявом лагідності та смирення. Це хибне смирення послаблює царство Бога, спотворює просування Євангелія і ображає Духа Святого.
Церква у Філадельфії була в небезпеці бути переможеною цим духом. І якщо вони хотіли стати «стовпом» у царстві, вони повинні були перемогти цей дух.
Писання свідчить, що церква була послана вперед як переможна: «І брами аду не переможуть її» (Матвія 16:18). У своїй прекрасній молитві за церкву в посланні до Ефесян 3:14-21 Павло на завершення говорить таке благословення:
«А Тому, Хто силою, яка діє в нас, може зробити значно більше всього, що ми просимо або думаємо, – Йому слава в Церкві й у Христі Ісусі на всі покоління і навіки‑віків, амінь» (Ефесян 3:20-21).
Саме «в церкві» Ісус втрачає Свою божественну здатність, енергію і славу. Відповідь на нашу недостойність є Його перевага! І відповідь ця не в тому, щоб ми старалися сильніше і більше, а в повній довірі до того, що Його робота вже зроблена.
Церква у Філадельфії мала «мало сили». Грецька культура, міжнародна торгівля та релігійне різноманіття пригнічували їх. У місті поклонялися язичницькому богу Діонісу. Давньогрецький бог вина надихав ритуальне божевілля та екстаз. Люди вірили, що поклоніння Діонісу покладе край усім турботам і тривогам. Місто було також центром для релігійних зібрань ортодоксальних юдеїв.
Невелика церква могла б повністю піддатися настільки різноманітному тиску. Однак, вони не здалися! В Об’явленні вони отримали чудесне підбадьорення, і історія повідомляє, що приблизно 1400 років це місто стояло як християнське місто перед обличчям мусульманського тиску. І тільки після кількох століть мужнього опору місто було підкорене неправедним військовим союзом Візантії з мусульманськими силами.
Яким же чином ця церква змогла подолати свою малість і зберігати служіння і поклоніння протягом 1400 років? Вони впізнали Господа Можливостей (Об'явлення 3:7-8). Послух завжди веде до сприятливих можливостей! Бог обіцяв цій церкві «ключ Давида». З Божим благословенням і їхнім повним покладанням на Його перевагу, ніщо не могло зупинити це тіло віруючих!
Дух гордині (Об'явлення 3:14-21)
Третій розділ книги Об'явлення так само викриває церкву в Лаодикії. Лаодикія була багатим і процвітаючим містом. Багатство їхнє було настільки великим, що коли землетрус зруйнував місто, їм не потрібна була зовнішня допомога для відновлення! Римський історик Тацит писав, що «Лаодикія повстала з руїн силою власних ресурсів».
Місто було відоме своєю чорною вовною і було центром стародавнього світу з виробництва вовни високої якості. Також Лаодикія пишалася своєю знаменитою медичною школою, яка створила два найпопулярніших на той час засоби для лікування захворювань очей і вух. Коротше кажучи, місто було помпезним і повним гордині.
Але в Обʼявленні ми читаємо, що минули роки і тепер церква в Лаодикії скотилася в колію посередності. Сам Господь Ісус виносить вирок цій церкві. Яка ж була Його оцінка? Ця теплувата церква викликала в Нього нудоту! Що сталося з цією церквою, що змусило її зісковзнути в стан бездарності та посередності?
Втрата завзяття
На жаль, ця церква відображає сучасний стан багатьох американських церков. Не надто холодні... не надто гарячі. Не надто погані... не надто хороші. Не надто вірні... не надто невірні. Церква в Лаодикії була звичайною церквою, в якій було тепло, але не було вогню. Якби їх запитали про їхні справи, то вони могли б сказати: «Ми справляємося».
Ісуса нудить від посередності. Він би вважав за краще, щоб церква була холодна як Арктика або ж гаряча як Сахара. У Божих справах не повинно бути місця для «просто тримаємося на плаву».
Пророк Ілля добре розумів необхідність повної відданості, коли кидав виклик Ізраїлю в змаганні з пророками Ваала. Він кричав зібранню: «Якщо Господь є Богом, ідіть за Ним, а якщо Ваал, – ідіть за ним!» (1 Царів 18:21) Можливості займати середню позицію просто немає.
Самовдоволена церква для Ісуса є розчаруванням. Лаодикія втратила вогонь любові до Ісуса і до втрачених душ. Молитовний вогонь на вівтарі потребував нового розпалу. Вони стали бізнесом, звичним і звичайним, як зміна одного тижня іншим. Їм була необхідна молитва!
Прекрасний гімн Юджина Барлетта має стати основою щирих молитов церкви, яка потребує нового вогню завзяття:
О, заради пристрасті до спасіння душ, Господи!
О, заради жалості, яка знемагає!
О, заради любові, яка любить до смерті!
О, заради вогню, що горить!
Втрата віри
Лаодикійська церква намагалася стати самодостатньою. Вони хвалилися багатством і збільшенням майна, і їм нічого не було потрібно, навіть Господь. Їхнє багатство стало їхнім прокляттям.
Коли великий Тома Аквінський відвідав Ватикан, Папа супроводжував його в прогулянці широкими коридорами під високими склепіннями, оздобленими коштовним камінням і золотом.
Папа прокоментував: «Більше ми не говоримо: “Не маю ні срібла, ні золота”». На що Тома Аквінський відповів: «Також ви більше не кажете: “Іменем Ісуса встань і йди!”»
Багатство церкви має бути більшим, ніж вона здатна утримати. Ми повинні слідувати за баченням, яке постійно розширюється. Виклики, які ми приймаємо, повинні бути за межами наших можливостей і ресурсів, щоб наша віра і наша опора завжди залишалися в Богові. Розміри наших мрій і планів мають відповідати Господеві.
Коли Бог благословляє фінансово, церква повинна більше віддавати місіям, будувати необхідні будівлі, наймати нових працівників і мати віру, щоб використовувати ці ресурси до межі.
На жаль, Лаодикійська церква не бачила свого справжнього стану. Бог сказав, що вони «нещасні, убогі, сліпі та голі» — вони були жалюгідними в очах Бога. У них не було ніякого багатства і вони були духовно сліпі в Божих очах. Він бачив їхній справжній стан: духовне банкрутство.
Втрата страху
Церква більше не тремтіла в присутності праведного Бога. Не було жалю про свої падіння, не було каяття. Ісус попереджає їх і дає три причини для покаяння: Його любов, Його докір і Його караючий жезл. Ці три причини могли дати достатньо мотивації, щоб церква повернулася на правильний шлях.
Втрата братества
Ісус стояв і стукав у двері зовні цієї церкви.
У якийсь момент двері церкви для Нього стали зачиненими, Він перестав бути центром усього. І церква втратила підставу для братерства з іншими церквами, тому що Ісус Христос є єдина підстава братерства віруючих і церков. Без Нього церква може «зібратися разом», але не може перебувати в справжній єдності!
«Те, що ми побачили й почули, сповіщаємо й вам, щоб і ви мали спільність з нами. А наша спільність – з Отцем і з Його Сином – Ісусом Христом» (1 Івана 1:3)
«Коли ж ходимо у світлі, як Сам Він є у світлі, то маємо спільність одне з одним, і кров Ісуса [Христа], Його Сина, очищає нас від усякого гріха» (1 Івана 1:7)
Присутність Ісуса Христа є єдиною підставою для істинної єдності та братерства, але занадто багато церков закрили перед Ним двері.
Обіцянка і заклик Бога
Ісус продовжує стукати в надії, що хтось усередині церкви відчинить двері. Коли це відбувається, закладається підґрунтя для відродження віри, і загублене братерство може бути відновлено. Господь обіцяє нам місце за Його столом, якщо ми запрошуємо Його за наш. Ми можемо мати частку в Його славному царюванні!
Тож давайте ж горіти і палати заради Нього, доки Він не прийде в полум'ї Своєї слави!
Автор — Рон Філіпс / mycharisma.com
Переклад — Ірина Жежерун для ieshua.org
Последнее: 26.07. Спасибо!
