На русском языке читайте здесь — Танцы у евреев в древние времена и сегодня.
«Ніде не можу знайти, які танці були у єврейського народу в давні часи? Сьогодні в месіанських громадах танцюють танці, пов'язані з дотиком тіл, а я вважаю, що це не танці євреїв» (Сергій).
Шалом, Сергію.
Зі зрозумілих причин ми сьогодні не можемо автентично відтворити танець Міріам, сестри Моше, про який написано в Торі:
«Пророчиця Маріам, сестра Аарона, взяла тимпан у свої руки, і всі жінки з тимпанами вийшли за нею у хороводі. І Маріам звернулася до них…» (Вихід 15:20-21)
Про всяк випадок нагадаю тут, що слово, перекладене українською мовою тут, як «хоровод» (в синод. рос. пер. — «лики» — прим. ред.), мовою оригіналу означає «хоровод, танок, танець». Ну а величне слово «звернулася» правильніше прозвучить так — «співати шумно, вити, волати». Виходить, що жінки Ізраїлю, що радіють з тимпанами, і Міріам, що оспівує перед ними, — це жінки, що пустилися в танок з бубнами в руках перед шумною сестрою Мойсея. При такому прочитанні якось одразу знімається весь блиск із цієї картини і виникає питання: а як же все це виглядало насправді? Чи не так, як це можна зараз бачити у фільмах, де показані ритуальні танці народів Півночі? Мені здається, що танець Міріам більше схожий був на те, як тоді танцювали єгиптяни, аніж на танець сучасних ашкеназьких чи сефардських євреїв. Можливо, побачивши подібний танець, хтось сьогодні сказав би, що це зовсім не по-єврейськи.
Давайте, Сергію, ще подивимося на історію з 6-го розділу 2-ї Книги Самуїла про те, як цар Давид славив Бога, що думала про це його дружина Мелхола і що з нею потім сталося.
«Так сталося, що коли Господній Ковчег входив у Місто Давида, дочка Саула Мелхола, подивилась у вікно і, побачивши царя Давида, який, підтанцьовуючи, підскакував перед Господом, відчула до нього у своєму серці зневагу» (2 Самуїла 6:16).
Слова «підтанцьовуючи» і «підскакував» саме те й означають, що він натурально скакав і танцював. Більше того, з 14 вірша бачимо, що великий цар «завзято підтанцьовував». Його дружина Мелхола, яка спостерігала за всім цим з вікна, наприклад, вважала, що все це вкрай непристойно:
«Коли Давид повернувся, аби поблагословити свою родину, Давидові назустріч вийшла дочка Саула, Мелхола, та іронічно зауважила: Як же достойно прославився сьогодні Ізраїльський цар, оголившись перед очима служанок своїх воїнів, як оголюється хіба що якийсь легковажний гульвіса» (2 Самуїла 6:20).
Ось відповідь Давида їй:
«Перед Господом, Котрий віддав перевагу мені замість твого батька, як і замість кожного з його роду, поставивши мене правителем над Господнім народом, над усім Ізраїлем! Я готовий принизитись у власних очах ще більше, тоді як в очах служниць, про яких ти говориш, я буду в честі!» (2 Самуїла 6:21-22)
Як бачимо тут, Давид у цьому фрагменті поводився так, як не зовсім личить образу великого царя. Мелхолі саме так і здалося. Багато людей сьогодні, коли вони міркують про прославлення Бога у виконанні месіанських євреїв, все бачать приблизно так, як це бачила дружина Давида. Я хотів би застерегти таких людей від їхнього бажання всьому побаченому дати негативну оцінку. Швидше за все, рухи Давида в тій історії не були надто граційними, плавними і, можливо, не потрапляли під визначення «правильного танцю» для свого часу. З контексту видно, що цар танцював дуже активно та довго. Може втомився і спітнів, може вже не попадав у такт, може впав кілька разів і в нього розкрилася одежа… Може, дружині царя здавалося, що все це якось не по-єврейськи? Втім, їй стало соромно за нього. Але Бог, як відомо, дивиться на серце. І якщо якась людина спрямовує до Всевишнього не тільки душу, а й тіло, і радість від з'єднання з Творцем виражає у нестримному веселому танці, я не думаю, що Богу євреїв соромно за неоковирні рухи наших ніг або рук. Не кожен може правильно та високоестетично танцювати хору. Та це й не треба. У єврейських месіанських громадах танцювальне прославлення — не іспит перед комісією професіоналів-хореографів. Що було головним у тому танці Давида — щоб все це виглядало по-єврейськи чи радість від любові та милості Божої, виражена в танці? А засуджувати — це небезпечно. Після тієї відповіді, яку Давид дав Мелхолі, ми читаємо:
«І не було в Мелхоли, Саулової дочки, дітей до самої її смерті».
Чи пов'язана бездітність Мелхоли саме з ситуацією, коли вона зневажила (можна перекласти це слово, як «знеславила») Давида за його танці перед Богом? 23-й вірш можна коментувати лише попереднім контекстом.
Тепер скажу пару слів стосовно того, чи можна взагалі прославляти Бога в танці? Чи це не є чимось свідомо недуховним? Особисто я вважаю, що Богові Ізраїлю подобається, коли віруючі славлять Його у танцях. Чому я так думаю? Ну хоча б тому, що в Писанні існують заклики (!) прославляти Бога в танцях. Ось невелика добірка місць із Біблії, де в оригіналі стоїть слово «танець, хоровод»:
«І Ти обернув мій плач на радість, Ти зняв з мене веретище, і підперезав мене радістю» (Псалом 30:12)
«Радість» — тут це «танець, хоровод». Як бачите, відповідно до цього вірша, Сам Бог перетворив сумний стан на радісний танець!
«Нехай прославляють Його Ім’я в хороводах, – хай грають Йому на тимпані й псалтирі!» (Псалом 149:3)
Ми ще не забули, що все Писання є Словом Бога? Отож Сам Всевишній вказує на те, як треба Його славити — у хороводі.
«Хваліте Його з тимпаном у хороводах, хваліте Його на струнах і сопілці!» (Псалом 150:4)
Теж вказівка на те, як треба прославляти Всевишнього. І те саме слово «танець, хоровод», як і в попередніх витягах з Біблії. Сьогоднішні віруючі, здебільшого, нічого не мають проти органу у прославленні, різних струнних інструментів, проти труб та барабанів. Але щодо танців вони мають упередження. Чи не дивно?
Далі, розгляньте місця Писання, де слово, у наведених раніше витримках з Біблії перекладанене в деяких перекладах як «радість», вже перекладається безпосередньо, як «хоровод».
«Я знову тебе відбудую, – і ти будеш відновлена, Ізраїльська діво! Ти знову візьмеш свої бубни й виступатимеш у веселому хороводі» (Єрємії 31:4).
Пророк Єремія віщує відновлення Ізраїлю в дуже важкий для євреїв час. У цьому ж розділі він пророкує Новий Завіт. Тобто Бог через Єремію каже, що під час дії Нового Завіту, встановленого, як ми знаємо, через жертву Ієшуа Месії, Ізраїль знову виходитиме у веселому хороводі. Більш детально це відбуватиметься так:
«Радісно кружлятимуть у хороводі дівчата, а разом з ними юнаки та літні люди. Я оберну їхній смуток на радість, потішу й розвеселю їх, – а горе забудеться» (Єремії 31:13).
Зауважте, ми читаємо, що Всевишній бачить крізь час майбутнє Ізраїлю радісним, Він сам змінить смуток на радість, внаслідок чого і дівчина, і юнаки зі старцями підуть танцювати разом у хороводі. Є над чим подумати тим, хто вважає спільний танець чоловіків та жінок в одному хороводі чимось непристойним.
Не зовсім зрозуміло, Сергію, що маєте на увазі, коли Ви пишете про зіткнення тіл під час танцювального прославлення у месіанських громадах. Якщо йдеться про те, що люди беруться за руки (і тому Ви не вважаєте ці танці єврейськими), то не бачу в цьому нічого поганого. У багатьох церквах (це я пишу на той випадок, якщо Ви, Сергій — неєврей), де не практикується танцювальне прославлення (а іноді навіть засуджується), люди під час молитов часто беруться за руки, висловлюючи тим самим свою єдність перед Богом.
Якщо ж подивитися, що на тему спільного танцю чоловіків і жінок, а також питання, чи можна їм братися за руки, говорили в минулі часи, слід сказати, що думок було багато і це обговорення відбувалося століттями в єврейському середовищі. Ось витяг із Електронної єврейської енциклопедії:
«Духовні керівники багатьох громад ставилися до танцю амбівалентно: з одного боку, танець як частина обрядів та звичаїв був невід'ємною частиною способу життя єврейського народу, з іншого — у танці вбачали небезпеку для моралі через його чуттєву природу та можливість безпосереднього контакту між юнаками та дівчатами. Так в епоху гаонів євреї однієї з громад Північної Африки звернулися до гаона Хаю бен Шріре з приводу танців жінок перед весіллями, що бенкетують: “У будинках нареченого і нареченої жінки з тимпанами танцюють, приводять іновірців, звеселяють, граючи на лютнях, арфах й сопілках. Чи дозволено це чи заборонено?” Відповідь гаона однозначна: “Це огидно і заборонено” (хоча той же гаон визнавав законність чоловічого танцю під час хакафот).
Суворій забороні багато релігійних авторитетів піддавали спільні танці чоловіків і жінок. Так, Меїр бен Барух із Ротенбурга вважав їх гріхом, що підлягає херему, “щоб не було чоловіків і жінок у спільному танці, а хто візьметься за руки, той не очиститься від гріха навіки”. Якщо в громадах Сходу (за винятком частини курдських євреїв) рабинам вдалося викоренити спільні танці, то в Європі їхній вплив був не таким вирішальним. Сама чисельність респонсів, які забороняють спільні танці, свідчить про поширеність цього явища. В Іспанії та Італії вже у пізньому середньовіччі спільні танці вважалися нормою. Кастильський придворний Тодрос бен Єхуда ха-Леві (13 ст) описує життя євреїв у королівстві: “Під час танцю рука кожного тримає руку прекрасноликої і благородної дочки благородного пана…”»
У єврейському середньовічному середовищі, як бачите, хтось взагалі заперечував проти жіночих танців, хтось вважав забороненим лише танець чоловіка та жінки разом, а десь дозволялося і те, й інше.
Може під дотиком тіл під час танцю в єврейських месіанських громадах Ви маєте на увазі щось інше? Тоді треба було б докладніше відобразити це у питанні. У колі месіанських громад, в якому я служу, нічого непристойного під час танцювального прославлення не спостерігається. Про думки ж окремих чоловіків і жінок та їх мотиви я розмірковувати не беруся. Кожен сам за себе відповідає перед Богом. Скажу лише, що спроби людей покращити якість заповідей через додавання до них додаткових уворих обмежуючих тлумачень, завжди приводили до результату, прямо протилежному від очікуваного.
Благословінь Вам, Сергію. Досліджуйте Писання і славте Бога в радості, у пісні й танці!
З повагою, Михайло Самсонов, рабин Вінницької єврейської месіанської громади
(з архівів, 23.06.2011)
Переклад — Олена Бочковська для ieshua.org
Последнее: 26.07. Спасибо!
