На русском языке читайте здесь — Это мой грех отправил Его туда.
У страсну п'ятницю ми відзначаємо найсумніший день в історії людства.
По Його обличчю стікала кров. Тернові колючки впивалися в голову свого Творця. З вуст, які виголошували слова, що дали початок цьому світу, проривалися стогони агонії. Солдати били Його. Бичували. Мучили.
Його вигляд, коли Він проходив Єрусалимом, несучи на рваній у кров спині Своїй хрест, змусив багатьох здригнутися. Обличчя Бога, на яке не міг дивитися під страхом смерті Мойсей, втратило всяку людську подобу (Іс. 52:14). Жінки ховали дітей, щоб ті не бачили криваве місиво побитого тіла. Чоловіки сміялися над ним. Солдати підганяли палицями. Ангели в жаху закричали.
Кожне пророцтво про Його страждання було виконано. Засуджений і гнаний, Він був схоплений. Його вівці розсіялися, коли вороги вразили Його. Один із друзів зрадив Його, закарбувавши зраду поцілунком. Він не знаходив спокою, поки вони били Його, плювали в Нього, насміхалися над Ним усю ніч. На ранок Він підставив спину тим, хто бив Його, Свої щоки тим, хто хапав Його за бороду.
Він зробив крок у бік Голгофи, немов ягня, що йде на заклання.
Його любові присвоїли «рейтинг для дорослих»
Я пам'ятаю, як уперше подивився фільм «Страсті Христові». Було це 14 років тому. Вид римських воїнів, які проколюють Його тіло, глибоко пронизував і мою душу. Кров. Крики. Страждання.
Відтоді я вже не міг мимохідь говорити людям, що Христос помер за них. Ця сцена зруйнувала кліше. Ця сцена була жахливою, страшною, такою, що холодить душу. Сцена жорстокості з фільмів із «рейтингом для дорослих».
Я рідко плачу, але вид пролитої на римське подвір'я крові Христа змусив мене розплакатися. Коли вони приставили цвяхи до Його рук і ніг на очах у Його матері, кожен удар молота відгукувався в моєму серці. Тільки безсердечна людина може байдуже на це дивитися. Чи є сцена більш трагічна?
Я мало думав про Його рани. Я недостатньо плакав над Його стражданнями. Але що Ісус говорить мені і мені подібним, хто у Страсну п'ятницю оплакує Його страждання? Дві тисячі років тому Він сказав тим, хто плаче за Ним: «Не плачте про Мене, плачте про себе».
Тиша на знімальному майданчику
Один із жахів Голгофи в тому, що все це було принизливо (Євр. 12:2). Страта була публічною. Засуджених зазвичай роздягали наголо. Більше того, пророцтво звучить так: «Всі, хто мене бачить, глузують з мене, кривлять губи і похитують головами» (Пс. 22:8). Одна справа страждати, інша — страждати на очах народу, що зневажає тебе.
Але на Його адресу сипалися не тільки знущання. Група жінок йшла за Ним, оплакуючи втраченого пророка. Вони йшли за Ним, проливаючи на краплі Його крові краплі сліз, як і багато хто з нас.
Але почувши їхні ридання, Ісус, побитий і розбитий, повернувся до них і промовив сповнені милості шокуючі слова: «Дочки єрусалимські, не плачте за Мною, краще плачте за собою та за своїми дітьми» (Лк. 23:28).
Ця частина страстей у фільм не потрапила.
Тієї Страсної п'ятниці Ісус звернувся до тих, хто найгучніше співчували Йому, які не проклинали Його, не сміялися над Ним, а плакали за Ним, і попросив їх замовкнути. Він наказує їм більше не супроводжувати Його сльозами. Він вирішує страждати в ночі без їхньої жалоби.
Не плачте за Мною
Ісус не потребував їхніх сліз дві тисячі років тому і сьогодні не потребує наших сліз, хоч така думка сьогодні й не буде популярною. І тому нам важливо дивитися на Його страсті очима віри.
Не плачте про Мене, каже Він, тобто:
Я спасаю Свій народ. Я молився, ніжні душі, і знаю волю Отця про цю чашу, невже Мені не пити чаші, яку дав Мені Отець (Ів. 18:11)? Мої руки охоче хапаються за це дерево, тому що моя пожива – чинити волю Того, Хто послав Мене, та довершити Його справу (Ів. 4:32,34). І Його воля сповнена слави: Він послав мене служити і віддати життя як викуп за Мій народ. Моє тіло зламане, моя кров пролита за вас (Лк. 22:19-20). Немає більшої любові, ніж покласти Своє життя за друзів. Не плачте про родові муки вашого спасіння і непохитну радість (Ів. 16:20-22).
Не плачте про Мене, тобто:
Я не безпорадна жертва. Я — цар-воїн із тисячами ангелів у Моєму розпорядженні за першим покликом (Мт. 26: 53). Одне слово, і весь цей жах закінчиться. Одне слово, і Рим буде знищений. Одне слово, і всі будуть навічно засуджені. Але Я був посланий спасти світ, а не засудити (Ів. 3:17). Повірте, ніяка армія, ніяка людина не зможе відібрати у Мене життя. Я складаю його сам, але Я повстану знову (Ів. 10:11-18).
Не плачте про Мене, тобто:
Я — переможець. Ви бачите Мої ноги в синцях і сумуєте, але дивіться очима віри і побачите, як розтрощений череп змія (Бут. 3:15). Хоча я йду як агнець, Я перемагаю як лев, хижак, а не жертва, що буде висіти на хресті (Об'явл. 5:5-6). Я Цар, Який правитиме Всесвітом. І я зроблю Хрест Своїм скіпетром. Коли вони піднімають мене, Я кидаю ворогів до Моїх ніг (Пс. 110:1). За Моїм тріумфальним входом слідує тріумфальний вихід. Чому ви плачете в годину Мого прославлення (Ів. 12: 27-28)?
Не плачте про Мене, тобто:
Гряде воскресіння. Я часто повторював, що через три дні Я воскресну (Мт. 16:21, 17:22-23, 20:18-19). Сьогодення наповнене неймовірною темрявою, неймовірним болем і неймовірним страхом, але скоро прийде воскресіння. Досконала рука Мого Отця розтрощує Мене, нечестиві вбивають мене, мої учні розбіглися, але кажу вам, гряде воскресіння. На Мене чекає радість, і це надає мені сили триматися. На Мене чекає корона. На Мене чекає нескінченне свято. На Мене чекає викуплений народ. На Мене чекає вічна слава. На Мене чекає Отець. Не плачте про Мене.
Плачте про себе
Ісус не зупиняє їхні сльози повністю, Він переспрямовує їх: «Не плачте за Мною, а плачте за собою та за дітьми вашими». Скоро Божий гнів наздожене людський гріх. Народ, який відкинув свого Месію, — а не Ісус, — заслуговує на жалість.
«Бо ось настають дні, коли скажуть: Блаженні неплідні й утроби, які не родили, і груди, які не годували. Тоді почнуть казати горам: Упадіть на нас! – і горбам: Покрийте нас!» (Лк. 23:29-30)
Плачте про себе, тобто:
Я можу нести Свою чашу, а ось ви свою ні. Рим уб'є ваших дітей на ваших очах. Звір, з яким ви змовилися сьогодні, буде завтра оточувати вас. Ваші муки будуть настільки важкими, що краще зараз зібрати сльози в пляшку, щоб відкласти їх на той страшний день.
Мої страждання закінчаться зі смертю, а ваші можуть не закінчитися. Багато хто волатиме до гір, щоб ті накрили їх, але це зможе хіба що врятувати вас від римського суду — від Божого суду вони не врятують. Правосуддя не зупиняється за межею смерті. Він — Бог живих і мертвих (Дії 10:42). Його помста. І Він відплатить (Єв. 10:30). І це страшно — потрапити неприкритим у руки живого Бога (Євр. 10:31).
Плачте про свої гріхи. Милі доньки, пролиті за Мною сльози марні, якщо вони пролиті про страждання, а не про гріх. Багато хто плаче про Моє страждання, але не про гріхи, які до цих страждань призвели. Ви побачите перед собою жах, коли Я став гріхом за мій народ, взяв на Себе гнів за цей гріх, щоб мій народ знайшов мою праведність (2 Кор. 5:21). Якщо вже плачете, плачте про хтивість, що забиває ці цвяхи глибше, плачте про брехню, яка впивається колючками в мій лоб, про боягузтво, що атакує мене, і гордість, що веде мене на Голгофу.
Це був мій гріх
Чотири роки поспіль я дивився «Страсті Христові», щоразу не стримував сліз, хоча й не був спасенним і народженим згори. Мені здавалося, що краще плакати, немов моїх сліз буде достатньо, щоб прибити до одвірок. Щоб розплакатися, побачивши Христа, Який страждає, не потрібне відроджене серце, — світ сповнений чуйних людей, здатних розплакатися від печалі. Відроджене серце знадобиться для того, щоб оплакувати те, над чим я рідко журився — мої гріхи (Як. 4:8-10).
Свідки страти Ісуса дві тисячі років тому теж не бачили свої гріхи, прибиті до хреста: «Після катувань і суду Його забрали… Хто з Його народу міг усвідомити, що Він забирається з землі живих, і що за беззаконня Мого народу Його приречено на смерть?» (Іс. 53:8)
Жах відбувався «там», а вони були лише безневинними свідками. Вони не зрозуміли мету і красу хреста. Вони плакали і плакали, але не полюбили. Поки ми не зможемо чесно проспівати слова пісні: «Мої гріхи звели Його на хрест, аж поки не звершилося», доти наші сльози марні.
Схиляючись біля хреста, ми повинні плакати, але не з жалю. А з вірою. Ці сльози не висохнуть у понеділок після Пасхи. Ці сльози викликані гріхами, що прибили Господа до хреста. Ці сльози проголошують Його Царем-переможцем. Ці сльози святкують Його смерть — допоки Він не повернеться.
Автор — Ґреґ Морзе / desiringgod.org
Переклад — Ірина Жежерун для ieshua.org
Последнее: 3.12. Спасибо!
