На русском языке читайте здесь — Открытое письмо группам прославления.
Дорогі учасники групи прославлення!
Пишу вам з особливою вдячністю за бажання присвятити всі свої обдарування і здібності справі поклоніння Богові. Я дуже вдячний вам за посвячення і ціную вашу вірність і відданість справі. Адже це особлива жертва: рано вставати, приходити до церкви раніше за інших, не пропускати жодного недільного служіння, приділяти час співам і репетиціям у середині тижня, писати й розучувати нові пісні та багато іншого. Подібно до вправних художників і зодчих, яких Бог використовував для облаштування скинії (Вихід 36), ви з бажанням жертвуєте своїми обдаруваннями в служінні Триєдиному Богові.
Тому прошу вас прийняти цей лист у тому дусі, в якому він написаний. Це заклик до того, щоб переосмислити практику прославлення. Мені здається, що іноді ви ведете прославлення в той чи інший спосіб, не замислившись над тим, чому ми ведемо поклоніння саме так, а не інакше. Іншими словами, мені здається, що вас закликають «вести поклоніння», не даючи можливості зупинитися, зробити паузу і замислитися про природу того, що називається «поклонінням», і про те, що таке «вести».
Я особливо стурбований тим, що ми, церква, самі того не усвідомлюючи, спонукали вас до того, щоб ви перенесли в християнське поклоніння те, що заведено у звичайній музичній практиці.
І, хоча ці елементи цілком допустимі в інших сферах життя, загальноцерковному поклонінню вони завдають непоправної шкоди. Якщо говорити ще пряміше, я переживаю, що ми мимоволі сприяли тому, щоб ви привнесли в поклоніння певні форми виконання, які по суті є «мирською літургією», а не просто нейтральними «методами». Самі того не усвідомлюючи, завдяки цим головуючим формам виконання, ми поступово почали ставитися до музики (і до музикантів) відповідним чином: як до власної розваги, як до задоволення, як до пасивної насолоди. Функція і цілі музики в такій «мирській літургії» докорінно відрізняються від функцій і цілей музики в християнському поклонінні.
Дозволю собі запропонувати кілька коротких аксіом, завдяки яким ви відчуєте спонукання переосмислити те, як ви «ведете поклоніння»:
1. Якщо ми, члени церкви, самі себе не чуємо, це не поклоніння.
Християнське поклоніння — це не концерт. На концерті (який є особливою «формою виконання»), само собою передбачається, що звук переповнює нас, особливо в певних стилях. Ми приходимо на концерт, очікуючи, що сенсорне передозування звуку на деякий час позбавить нас інших відчуттів. Вібрація басів у грудях і хвилі музики, що ллється поверх голів глядачів, призводять до особливого слухового відчуття, до швидкоплинного запаморочення. Я нічого не маю проти концертів!
Але християнське поклоніння — це не концерт. Християнське поклоніння — це колективна, спільна, загальноцерковна дія. Єдність у звучанні та гармонії співу всієї церкви — це невід'ємна частина поклоніння. Наше головне завдання в цьому «виконанні» — підкреслити нашу єдність у Христі, єдність Тіла Христового, яким і є церква. Однак це передбачає, щоб ми могли чути один одного, як брати і сестри співають разом із нами. Якщо ж звук групи прославлення, що лунає з гучномовців, заглушає звучання церкви, коли ми не чуємо не тільки того, хто стоїть поруч, а й себе самого, ми втрачаємо те відчуття єдності церкви і стаємо, таким чином, «приватними», пасивними шанувальниками.
2. Якщо ми, члени церкви, не можемо співати разом із групою прославлення, це не поклоніння.
В інших формах музичного виконання окремі музиканти, виконавці та музичні колективи прагнуть проявити винахідливість. Вони часто показують більш сучасні форми перекладення відомих музичних творів і варіацій на них, використовуючи при цьому різні прийоми на кшталт трелей і пауз, дозволяючи собі імпровізувати в рамках відомої теми чи мелодії. Знову ж таки, таке виконання прикрасить будь-який концерт, але в християнському поклонінні це означає, що ми просто не зможемо підспівувати. Таким чином, ваш талант сприяє нашій пасивності, а ваша винахідливість призводить до нашого мовчання.
При цьому самі ви, можливо, будете поклонятися за допомогою такої винахідливості, але ця ж винахідливість може заглушити спільний церковний спів.
3. Якщо ви, група прославлення, перебуваєте в центрі уваги, це не поклоніння.
Я знаю, що найчастіше в цьому немає вашої провини. Ми самі поставили вас на сцені перед усією церквою. Я також знаю, що ви хотіли б показати приклад поклоніння, який ми б наслідували всією церквою. Але, оскільки ми самі спонукали вас привнести в церкву концертну форму, ми, самі того не усвідомлюючи, спонукали вас стати центром уваги. І коли ваше виконання стає проявом вашого таланту, навіть із найкращими намірами, нам вкрай важко протистояти спокусі, і ми зосереджуємо всю свою увагу на групі прославлення. Коли ж музичний гурт довго грає тему, яку ви самі цілком резонно сприймаєте як «жертву хвали Богові», ми, церква, досягаємо найвищої точки пасивності, бо звикли до музичного супроводу світських церемоній і гала-концертів, і ставимо вас у центрі нашої уваги. Не знаю, можливо, нам слід подумати про те, де має бути група прославлення: можливо, зрушити вас убік або дозволити вести нас у поклонінні із задньої частини залу? Можливо, вам слід замислитися про виконання, щоб ми могли протистояти звичкам, які приносимо із собою в поклоніння.
Уважно подумайте над цими висловлюваннями і зрозумійте мене правильно. Я не збираюся закликати до «традиційного» прославлення і критикувати «сучасне» поклоніння. Я не хочу висловлюватися на підтримку співу під орган і таврувати ганьбою гітари і барабани. Мене турбує не стиль, а форма: чого ми хочемо досягти, коли «ведемо поклоніння»? Якщо в поклонінні ми прагнемо того, щоб поклоніння було спільною, загальноцерковною дією, яка вводить нас у діалог із живим Богом, того, щоб поклоніння було не лише формою вираження почуттів, а й способом формування стосунків, ми з однаковим успіхом можемо досягти цього як за допомогою віолончелі, так і за допомогою електрогітари, як під орган, так і під африканські барабани.
Про це можна було б говорити ще довго. Але дозвольте мені на цьому зупинитися і попросити вас прийняти цей лист як підбадьорення, як він і був задуманий. Я б хотів, щоб ви так і продовжували жертвувати своїми артистичними обдаруваннями для прославлення Триєдиного Бога, який розучує з нами нову пісню.
З величезною повагою,
Джеймс
Автор — Джеймс Сміт / forsclavigera.blogspot.com
Переклад — Ірина Жежерун для ieshua.org
Последнее: 26.07. Спасибо!
