На русском языке читайте здесь — Десять Библейских истин о послушании детей.
Я напевно багатьох зачепив за живе статтею «Батьки, вимагайте послуху від ваших дітей». Ця стаття була на нашому сайті дуже популярною.
Зважаючи на це, я подумав, що було б корисно піти далі цієї статті і дати більш глибоке і ширше Біблійне підґрунтя для виховання та привчання дітей до дисципліни. Я припускаю, що більшість із нас, батьків, спирається на свою інтуїцію та традиції. Це зовсім непогано. Бути батьком – це мистецтво, а не наука. І митці зазвичай не дивляться в інструкцію, коли малюють.
Але наша людська інтуїція та традиції мають бути сформовані Божим одкровенням. Тому погляньте на цю статтю як на невеликий урок про деякі речі, які Бог відкрив у Біблії, що дають основу та керівництво для нас, батьків. Ми почнемо з найпростішого.
1. Шлюб між одним чоловіком та однією жінкою є Божим планом для народження та виховання дітей.
Шлюбний завіт довжиною в життя між чоловіком і жінкою є первозданною Божою ідеєю для людства. Він змодельований і вкорінений у Божому вічному плані викуплення нареченої для Його Сина – церкви.
«Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом». (Буття 2:24)
«Бог же з початку творіння створив чоловіком і жінкою їх. Покине тому чоловік свого батька та матір, і стануть обоє вони одним тілом, тим то немає вже двох, але одне тіло. Тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучує!» (Марка 10:6-9)
«Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, і будуть обоє вони одним тілом. Ця таємниця велика, а я говорю про Христа та про Церкву!» (Ефесян 5:31-32)
2. Шлюбний союз був способом, яким Бог планував заселити землю людьми, які відображали б Його славу своєю вірою і плідністю.
«І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: „Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!“». (Буття 1:28)
3. Діти не повинні були бути зачаті поза шлюбним завітом. З цієї та інших причин, неодруженим були заборонені сексуальні стосунки, також було заборонено одружуватися з блудницями.
«Утікайте від розпусти». (1 Коринтян 6:18)
«Бо заповіді: Не чини перелюбу, Не вбивай, Не кради, Не свідкуй неправдиво, Не пожадай й які інші, вони містяться всі в цьому слові: Люби свого ближнього, як самого себе!» (Римлян 13:9)
4. Діти – це подарунок від Бога; не ми їх творимо.
Йов каже нам, що це Бог дав йому дітей. Псалмоспівець каже, що наші діти є спадщиною від Господа. А Рут показує, що коли дитина зачата, вагітність – це Божа робота.
«Та й сказав: Я вийшов нагий із утроби матері своєї, і нагий повернусь туди, в землю! Господь дав, і Господь узяв... Нехай буде благословенне Господнє Ім'я!» (Йов 1:21)
«Діти спадщина Господнє, плід утроби нагорода!» (Псалми 126:3)
«Отож узяв Воаз Рут собі за дружину. Він увійшов у неї, і Господь дав їй понести, і народила вона сина». (Рут 4:13)
5. Виходячи з цього, батьки повинні забезпечувати потреби своїх дітей.
Батьки повинні матеріально забезпечувати основні потреби своїх дітей, від першого годування біля грудей до того моменту, коли вони зможуть самостійно забезпечувати себе. Павло навчав батьків у Ефесі «наставляти» їхніх дітей. Це основне значення грецького слова «ektrepho» в Ефесян 6:4 – «виховуйте». Павло показує цю модель отця, який заповнює потреби своїх духовних «дітей» у Коринфській церкві:
«...Я не прагну заволодіти добром вашим, мені потрібні ви самі. Бо не діти повинні забезпечувати батьків своїх, а батьки — дітей». (2 Коринтян 12:14)
6. Батьки повинні наставляти своїх дітей в основних навичках культурного життя, істинах про Бога і Його плані спасіння, і на шляху мудрості в цьому світі.
«І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив’яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов’язкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічних одвірках дому свого та на брамах своїх». (Повторення Закону 6:6-9; див. також Псалом 77:5–7)
«Послухайте, діти, напучення батькового, і прислухайтеся, щоб навчитися розуму, бо даю я вам добру науку: закона мого не кидайте, бо сином у батька свого я був, пещений й єдиний у неньки своєї. І навчав він мене, і мені говорив: Нехай держиться серце твоє моїх слів, стережи мої заповіді та й живи». (Приповісті 4:1-4)
photo — Cindy
7. Батьки повинні карати неслухняних дітей, використовуючи відповідні заходи покарання у любові.
Бог навчає нас через прямі накази в Писанні.
«Картай свого сина, коли є надія навчити, та забити його не піднось свою душу». (Приповісті 19:18)
«До серця юнака причепилася дурість, — різка і повчання далекі від нього». (Приповісті 22:15)
«Не стримуй напучування юнака, коли різкою виб’єш його, не помре: ти різкою виб’єш його, і душу його від шеолу врятуєш». (Приповісті 23:13-14)
«Різка й поу́ка премудрість дають, а дити́на, зали́шена тільки собі, засоро́млює матір свою». (Приповістей 29:15)
«Батьки, не дратуйте дітей своїх, а краще виховуйте їх в навчанні і в настановах Господніх». (Ефесян 6:4)
Бог також навчає нас виховувати наших дітей прикладами, в яких це не вдалося.
«І розповім йому, що Я суджу́ дім його навіки за гріх, про який він знав, що сини його богозневажають, та не спиняв їх» (1 Самуїла 3:13)
«А Адонія, син Хаґґітин, бундючився та говорив: Я буду царювати! І справив він собі повоза та верхівців, та п'ятдесят чоловіка бігунів перед собою. А батько його ніколи його не засмучував, щоб сказати: Чому ти так робиш? А він також був дуже вродливий, і мати народила його по Авесаломі». (1 Царів 1:5-6)
І, по-третє, Бог навчає нас карати наших дітей, показуючи приклади покарання Його власних дітей. Це особливо стосується батьків-християн, тому що Бог вже покрив гріхи Своїх дітей кров'ю Христа, проте Він вважає, що вони потребують покарання для формування їхньої віри та характеру.
«Сину, Господнім покаранням не нехтуй і не слабни, коли Ним покараний. Бо кого Господь любить, того повчає, і карає кожного сина, якого приймає». (Приповістей 3:11-12)
«Я докоряю тому, кого люблю, і караю його. Тож будь ревним і покайся». (Об'явлення 3:19)
«Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає? А коли ви без кари, що спільна для всіх, то ви діти з перелюбу, а не сини. А до того, ми мали батьків, що карали наше тіло, і боялися їх, то чи ж не далеко більше повинні коритися ми Отцеві духів, щоб жити? Ті нас за короткого часу карали, як їм до вподоби було, Цей же на користь, щоб ми стали учасниками Його святости. Усяка кара в теперішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для навчених нею приносить мирний плід праведності». (Послання до Євреїв 12:7-11)
Ніхто не любить своїх дітей більше, ніж Бог. І ніхто не приділяє стільки уваги покаранню задля нашого блага. Кожен з батьків-християн повинен серйозно обміркувати те, що, коли діти перебувають під нашою турботою, ми є Божими представниками для того, щоб підготувати їх для покарань від Небесного Батька, коли вони вже не будуть нам підкорятися. Якщо Божі покарання їх дивуватимуть, то, швидше за все, ми щось упустили.
8. Батьки повинні підбадьорювати своїх дітей.
Ми отримуємо ці вказівки через прямі накази в Біблії підбадьорювати наших дітей, а не вводити їх у зневіру. Накази стоять у негативній формі попередження, можливо тому, що ми дуже схильні зневіряти наших дітей своєю критикою і настільки неспроможні дати їм справжню, спонтанну похвалу, не намагаючись маніпулювати.
«Батьки, не дратуйте дітей своїх, щоб ті не впали у відчай, та не перестали вас слухати». (Колосян 3:21)
«Батьки, не дратуйте дітей своїх, а краще виховуйте їх в навчанні і в настановах Господніх». (Ефесян 6:4)
Бог показує нам Свій власний приклад Отця, який підбадьорює Своїх дітей.
«Не за нашими прогріхами Він поводиться з нами, і відплачує нам не за провинами нашими… Як жалує батько дітей, так Господь пожалівся над тими, хто боїться Його». (Псалом 102:10, 13)
«Чи ж жінка забуде своє немовля, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї? Та коли б вони позабували, то Я не забуду про тебе!» (Ісая 49:15)
Також і апостол Павло наводить себе прикладом такого підбадьорливого ставлення до дітей.
«Бо ж знаєте ви, як кожного з вас, немов батько дітей своїх власних, просили ми вас, і намовлювали та показували, щоб ви гідно поводилися перед Богом, що покликав вас у Своє Царство та в славу». (1 Солунянам 2:11-12)
9. Відповідальність батьків – вимагати послуху – підкреслюється обов'язком підкорятися, який Бог дає дітям.
Ми бачимо це у прямих наказах Біблії, які стосуються дітей.
«Вшануй батька твого та матір твою, щоб продовжилися дні твої на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі». (Вихід 20:12; Повторення Закону 5:16; Матвій 15:4; Марка 10:19)
«Діти, слухайтеся своїх батьків у Господі, бо це справедливо. Шануй свого батька та матір — така перша заповідь з обітницею, — щоб тобі було добре і щоб ти був довголітній на землі». (Ефесян 6:1-3)
«Діти, будьте слухняні в усьому батькам, бо це Господеві приємне». (Колосян 3:20)
Як бачимо, наш обов'язок як батьків — вимагати послуху наших дітей, оскільки Писання звинувачує тих, хто не підкоряється батькам.
«А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні, видав їх Бог на розум перевернений, щоб чинили непристойне… напасники, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухняні батькам…» (Римлян 1:28–30)
«Люди будуть себелюбними, пожадливими, хвальками, зухвалими, зневажливими, непокірними своїм батькам, недобрими й безбожними…» (Тимофію 3:2)
А старшим у церкві сказано бути прикладом у їхньому домашньому житті, маючи покірних дітей.
«Щоб добре рядив власним домом, що має дітей у слухняності з повною чесністю…» (Тимофію 3:4)
photo — Israel_photo_gallery
10. Таке двостороннє завдання батьків – підбадьорювати і карати – укорінюється в Божому призначенні, згідно з яким істинна біблійна віра зростає, коли Християни (та їхні діти) регулярно отримують нагадування про Божу милість та Його суворість.
«Вони відломились невірством, а ти тримаєшся вірою; не величайся, але бійся… бач добрість і суворість Божу…» (Римлян 11:20-22)
Страх, який ми повинні вирощувати в собі, як Християни, і в наших дітях, це не сковуючий страх, який відчувають раби перед своїми господарями, але благоговійний страх перед Тим, Кого ми любимо і Кому раді догодити – страх, який прокидається, коли ми віддаляємось від Нього і який змушує нас поспішати назад. «Початок мудрості — страх Господній» (Приповістей 9:10). Це те, що ми відчуваємо до нашого Небесного Батька (1 Петра 1:17; Псалом 102:13), і те, чого, за нашими очікуваннями, навчаться наші діти, бачачи нашу батьківську доброту і покарання.
«Бійся, сину мій, Господа…» (Приповісті 24:21).
Плідне батьківство вимагає жертв
Бути батьками – це дуже високе покликання від Бога. Це одна з найвпливовіших ролей у світі. Вона показує дітям Бога до того, як діти дізнаються, який Бог. Вона глибоко формує їх. Це спосіб, який Бог вибрав для того, щоб передавати Його істину від покоління до покоління. Це нелегко, але багато вартує...
Пасивне батьківство легке, але приносить гіркий плід. Бути сумлінним батьком – це жертва та відмова від себе. Тут немає гарантованого успіху. Найкраще виховані діти можуть збунтуватися. Божі діти так робили. «Дітей я виховав і виростив, а вони збунтувались проти мене» (Ісая 1:2). Це велике горе. Але це не гіркий плід батьківської зневаги.
Вилийте ваші молитви Богові і віддавайте ваше серце вашим дітям. Дайте їм вашу силу і дайте їм Божу істину. Нагорода буде великою. І ви про це не пошкодуєте.
Автор — Джон Пайпер / © 2016 Desiring God Foundation. Website: desiringGod.org
Переклад - Наталія Андрусів для ieshua.org
Последнее: 27.04. Спасибо!
