На русском языке читайте здесь — Мы помним... День памяти жертв Холокоста.
27 січня 1945 року був звільнений концентраційний табір Аушвіц. Щороку в цей день світ відзначає Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.
Не так вже й багато залишилось тих, хто може розповісти про події тих років, але нещодавно я мав честь сидіти в літаку поруч із жінкою, що пережила Голокост. І вона розповіла мені, як була врятована, коли була дитиною, і як врешті решт зустрілась зі своєю матір’ю після війни. Вони були родом з того ж містечка в Голландії, що і Коррі Тен Боом, і її родина добре знала родину Коррі Тен Боом. Вона розповіла мені, як годинникар Каспер (батько Коррі) і його християнська сім’я допомагали ховати євреїв від нацистів.
Моя співрозмовниця втратила майже всю сім’ю за роки Голокосту, за винятком своєї матері, яка, за її словами, просто плакала і ридала, день за днем.
«В неї ніколи не було жодної щасливої миті після цього», — згадувала вона.
Ця неймовірна жінка, здавалось, була налаштована більш позитивно (дякуючи Богу, відмічала вона), але, тим не менше, вона, важко зітхнувши, сказала, що Новий Завіт — це надзвичайно антисемітська книга. Шкода, нанесена Голокостом, торкнулася не тільки тих, хто загинув в жахливі роки, і не зупинилася на тих, чиї життя були пошматовані спогадами, що роздирають людську душу, але також значною мірою зіпсувала відношення євреїв як до християнства, так і до самого Бога, аж до сьогоднішнього дня.
Удари Голокосту були смертельними, з глибокими наслідками, що знаходяться за межею розуміння.
Господи, чи можуть ожити ці сухі кості?
На виході з Музею Голокосту в Єрусалимі, Яд ва-Шем, можна побачити напис під великою аркою:
«Тож Я наділю вас Моїм Духом, і ви оживете! Я поверну вас на ваші землі, і пізнаєте, що Я, Господь, – сказав це і виконую, – запевняє Господь».
Це цитата з 37-го розділу пророка Єзекіїля, що описує Долину сухих кісток. Пророк Єзекіїль пережив дивовижне видіння повного руйнування – він побачив кістки і скелети, розкидані по землі, які Бог спочатку відновив фізично, а потім вдихнув в них дихання життя і оживив їх. Бог пояснює це пророку:
«Ці кості – це весь Ізраїлів дім. Вони самі кажуть: висохли наші кості, загинула наша надія, й нам прийшов кінець. Тому виголоси пророцтво й скажи їм, що говорить Владика Господь: Ось Я повідчиняю ваші гробниці й виведу вас, – народе Мій, – ви залишите ваші могили, і Я поверну вас в Ізраїлів край».
Але, як і мертві тіла в 37 розділі Єзекіїля були відновлені, але не мали в собі дихання, так і Ізраїль, можливо, був воскрешений як народ, але все ж таки потребує дихання Божого, щоб ожити духовно. Тим не менше, це дихання все помітніше овіває Ізраїль і єврейський народ протягом останніх декількох десятиліть. Ґрунтовний атеїзм став новим шляхом до пом’якшення серця по відношенню до Бога і навіть Ієшуа.
Пінхас Лапід, ортодоксальний юдейський вчений, заявив, що зараз має місце «хвиля зацікавленості Ієшуа, що проходить через юдаїзм» з сотнями книг, віршів, постановок і іншої творчості, пов’язаної з Ісусом із Назарету. [1]
Ієшуа, стражденний слуга, зустрічається з Ізраїлем, стражденним народом
В пустельному місті Арад, художник на ім’я Рік Вінеке створив велетенську скульптуру, яку назвав «Фонтан сліз», що зображує сім панелей, біля яких сім бронзових фігур (в натуральну величину) представляють жертв Голокосту, що взаємодіють з розіп’ятим Ієшуа, виявляючи гнів, співчуття і відчай з поміж інших емоцій [2]. Художник описує свою роботу як «Діалог страждання між Голокостом и Розп’яттям», що символізує відгук і відображення Голокосту... Шість кам’яних стовпів меморіалу в пам’ять про шість мільйонів загиблих. Це спонукає до роздумів про страждання як Ієшуа, так і Його єврейського народу. Скульптура ґрунтується на віршах з 9 розділу пророка Єремії: «О, хто би наповнив мою голову водою, аби мої очі мали джерело сліз! Я б оплакував удень і вночі загиблих дочки мого народу!»
Сьогодні ми зі сльозами на очах згадуємо спустошення Голокосту і всі його жахливі наслідки, що тягнуться до наших днів.
Сьогодні ми також згадуємо звільнення, що нарешті прийшло і поставило зломлений народ Ізраїля на шлях відновлення. Сімдесят сім років тому кості були зібрані і поставлені на ноги, сухожилля і тіло знову покрили колись голий скелет нової нації, і сьогодні ми починаємо відчувати дихання Духа Божого, який вдихає нове життя в людей, які думають, що Бог залишив їх.
«Отже, я запитую: Хіба відкинув Бог Свій народ? Зовсім ні!» (Римлян 11:1)
«…Сам Господь потішив Свій народ і змилосердився над Своїми страждальцями! А Сіон говорив: Господь залишив мене, – мій Владика забув про мене! Хіба ж забуде матір своє немовля? Хіба вона не пожаліє дитини свого лона? Та як би й вона забула, то Я тебе не забуду! Подивись, Я записав тебе на долонях...» (Ис.49:13-16)
Ми будемо пам’ятати про них.
[1] Pinchas Lapide, “The Resurrection of Jesus; A Jewish Perspective”, Wipf and Stock 2002 p.7
Джерело — oneforisrael.org
Переклад — Наталія Гудик для ieshua.org
Последнее: 01.01. Спасибо!
