На русском языке читайте здесь — Томаш Врош, мессианский раввин в Гдыне, Польша: Я услышал голос Господа: «Ты будешь служить Моему народу».
На літньому молитовному ретриті ми поспілкувалися з Томашем Врошем, рабином месіанської громади KJMC Gdynia Mishpacha. Поговорили про те, як він прийшов до Бога і отримав свободу від антисемітизму, як познайомився з месіанськими євреями і розпочав месіанське служіння, про початок війни та допомогу українським біженцям, що в результаті стало благословенням для їх громади, а також про те, чи змінюється в Польщі ставлення до євреїв.
— Томаше, шалом! Розкажи, будь ласка, як Господь знайшов тебе?
— Я народився і виховувався у релігійній католицькій сім'ї. Все було добре, батьки любили мене, і була лише одна проблема у мого тата — алкогольна залежність. На жаль. Мій тато був алкоголіком, і я з молодого віку також трохи зловживав алкоголем і жив у гріху, звичайно. І коли я напивався, то починав погано говорити про євреїв. Причому це було так сильно, що мої друзі питали: «Томаше, чому ти так погано говориш про євреїв? Ти ж особисто з євреями не знайомий...» Але справа в тому, що я все це чув у себе вдома, від свого тата і діда. І алкоголь все лише посилював...
Отже, в 2006 році я зібрався поїхати на роботу до Лондона. А за три роки до цього, в 2003 році, мої батьки покаялися і прийшли до Бога. Хоча я дуже скептично ставився до цього, і не вірив у щирість покаяння мого тата...
Група, з якою я малював графіті, коли ще був невіруючим
– Вони почали ходити до євангельської церкви?
– Це була харизматична громада при католицькій церкві. Католики-харизмати.
Отже, поїхав я до Лондона, і вийшло так, що орендував квартиру, як я пізніше дізнався, у єврейському районі та єврейському будинку. І я навмисне на дверях вивісив свастику, щоб господар-єврей, приходячи за грошима, бачив, що я не люблю євреїв. Я всіх любив, але не євреїв.
Через рік я повернувся додому, а мої родичі вже почали відвідувати протестантську церкву, бо там була біблійна школа. І вони хотіли, щоб я поїхав із ними. У дорозі вони включали пісні поклоніння та прославлення, зокрема єврейські пісні, а я їх не любив і просто слухати не міг. При цьому не міг пояснити чому, адже я особисто не був знайомий із євреями.
У результаті, я покаявся у цій церкві, це було справжнє покаяння. Зокрема, це сталося тому, що я бачив життя мого тата — Бог справді змінив його, і ми з ним нормалізували стосунки.
Вулична євангелізація у перший рік віруючого життя
Пам'ятаю, була третя річниця церкви, і група прославлення почала грати та співати «Хатікву», гімн Ізраїлю. І раптом я розумію, що у мене сльози на очах. Це було так сильно! Я не знав, що зі мною відбувається. І я з цим питанням звернувся до свого тата, а він мені як зміг постарався пояснити, оскільки вже раніше почав пізнавати цю дію Божу.
Пастор сказав тоді таку фразу: «Хто вже тут із присутніх раніше каявся, але у вас у серці є ненависть щодо єврейського народу, тоді вам потрібно покаятися в цьому...» Я спочатку подумав, що до мене це не відноситься, адже я нічого поганого євреям не зробив, але Дух Святий почав показувати мені різні моменти.
Після цього я почув голос: «Ти будеш служити Моєму народові...» Хоча тоді я не розумів, що це означає і як це виглядатиме: мені доведеться кудись їхати? Я десь там служитиму літнім євреям?
Перший ретрит у Гданську, 2009 рік
Через рік чи два до нас почали приїжджати місіонери з Бердичева, з месіанської громади.
У нас навіть був триденний ретрит у церкві з братами з месіанського служіння. І вже тоді Бог почав мене благословляти, я сильно пережив Духа Святого в останній день ретриту.
Перша поїздка на ретрит у Бердичів, 2010 рік
— Виходить, що тоді ти вперше познайомився з месіанським служінням?
— Так, так. Я хотів, щоб і в нашій церкві було таке служіння. Я бачив, що в нашій церкві було хороше ставлення до цієї теми, ми святкували єврейські свята, але все ж це не всім членам церкви було близько.
Багато разів до нас приїжджав Вадим Келдиш, пастор месіанської громади у Бердичеві, і ми вже іноді робили якісь зустрічі з ним та іншими служителями не в церкві, — бо наш пастор був зайнятий, — а в нас удома. І я якось запитав Вадима: «А що далі?» І було ухвалено рішення починати таке месіанське служіння, і нас благословили як групу, поклали на нас руки...
Наша домашня група, в гостях — Вадим та Фаїна Келдиш
Для мене це було так важливо і сильно, і я пам'ятаю, як перед Богом сказав, що хочу служити в цьому напрямку, і що наша сім'я в цьому продовжуватиме рух...
У 2016 році у Польщі був великий молитовний тур за участю служителів із чотирьох країн з молитвами на місцях масового вбивства євреїв. Цей тур став проривом у моєму служінні, оскільки я в ньому брав участь як організатор.
Молитовний тур
У результаті ми розпочали окрему групу. Це було майже десять років тому. Нас було три такі сім'ї – ми разом зустрічалися, але багато років нічого особливо не відбувалося. До нас у гості приходили різні адвентисти, хотіли разом із нами робити якісь служіння, але ми хотіли служити лише євреям, щоб спасалися саме євреї. Ми молилися про це, робили різні проєкти, свята тощо.
При цьому, від початку КЄМО допомагає нам, тому ми попросили служителів КЄМО, щоб вони благословили нас і стали нашою духовною владою. Ребе Андрій Вдов є моїм наставником, і я йому дуже вдячний.
Початок наших зустрічей під керівництвом КЄМО
– Так тривало аж до 2022 року, до початку повномасштабної війни Росії проти України?
– Так, можна сказати, що все по-справжньому розпочалося під час війни. Я ще раніше молився, щоби більше людей з України приїжджали до Польщі, допомагали тут месіанському служінню. Я навіть думав, ще в 2014 році, що, можливо, приїде якийсь месіанський рабин до Польщі, щоб посилити служіння.
Наші друзі з Києва
– А які були твої перші думки наприкінці лютого 2022 року?
– На зимовому ретриті, на початку січня 2022 року, я був у Києві. Ми з братами разом святкували Новий рік, і вже тоді були чутки, що росіяни можуть напасти та за три дні захопити Київ. А за два місяці почалося вторгнення...
Пам'ятаю, дружина мені каже: «Я знаю, що ти хочеш їхати допомагати українським біженцям. Але, будь ласка, не їдь до України — тільки на кордон, гаразд?»
Отже, ми з братами взяли кілька бусів, завантажили генератори, приїхали на кордон — і почали годувати там людей, які перетинали кордон. І я справді не збирався того дня їхати в Україну, але так вийшло, що вже першого дня ми забирали людей зі Львова. І я звідти дзвоню до дружини, кажу: «Люба, я у Львові...» Вона відповідає: «Я так і знала, що ти будеш в Україні...»
Ось так все і почалося. Дуже багато людей дзвонили, просили допомогти із розселенням, і перші дні ми буквально не знали, за що нам хапатися. Нас зібралася група 10-15 волонтерів, тому ми вирішили продовжувати допомагати біженцям на кордоні.
– Це справді чудовий приклад справжньої польської любові до громадян України...
– Я бачив Божу руку в цьому! Я прямо там, на кордоні, знайомив різних людей — там були і німці, і голландці та інші європейці. І вони приїжджали до кордону, хотіли якось допомогти, але просто не розуміли, що робити. І був уже такий момент, коли під нашим керівництвом було близько 25 бусів від різних волонтерів, які бажали допомогти українським біженцям.
Згодом цей потік зменшився і приїхали різні служителі з громад КЄМО, і мені стало зрозуміло, що потрібно змінювати формат роботи.
Люди приїжджали до нас у Гдиню, дізнаючись про те, що тут також є месіанське служіння, але вони іноді були здивовані, що у нас лише маленька група — у нас навіть не було своєї групи прославлення, ми могли включати диск із прославленням і так поклонятися Богові. Але так, крок за кроком, пішло примноження. Я дзвонив різним людям, які шукали де їм зупинитися у Польщі, запрошував їх до Гдині чи Гданська, допомагав їм знайти тут місце проживання. І вони також стали частиною нашої громади.
Звичайно, все відбувається не так швидко, можливо, як це буває в Україні, але я бачу поступове зростання громади та служіння.
Група прославлення нашої громади
Ми також почали проводити молитовні ретрити, і на останньому було близько 240 осіб.
— Слава Господу! Це ж не перший такий ретрит у вашій громаді?
— Ні, ми ще раніше робили їх, але вони були маленькі, чоловік на 40-50, певно.
Наша перша месіанська конференція у Гданську
Потім ми орендували гарний зал у церкві, щоб можна було вмістити більше людей, і в нас зібралося близько 120-150 осіб. Після цього зробили перерву на два роки, і ось на останньому ретриті, як я казав, було вже 240 учасників. І що цікаво, як я бачу, що в цих ретритах беруть участь не лише українці, які мешкають у Польщі, як це було раніше, але й поляки теж, які перебувають у пошуках громади, у пошуках таких молитовних ретритів. І на останньому поляків уже вперше було більше, ніж українців.
– Ви також проводили єврейські фестивалі за прикладом громад в Україні?
– Так, ми організовували Jewish Open Space. Це, звичайно, можливо, не був прямо фестиваль, але святкування осінніх свят, вулична євангелізація.
Польща взагалі досить релігійна країна, але я бачу, як Бог щось змінює — і в католицькій церкві, і в протестантських теж. Мене запрошують на різні заходи також, маю гарні дружні стосунки з рабином місцевої синагоги.
Нещодавно мені зателефонував професор з університету, і запросив мене виступити з розповіддю про месіанський юдаїзм, і щоб я, можливо, також з ним відвідав інші місця у Польщі з подібними лекціями. Я його запитав: «А ти ж знаєш, що я вірю в Ієшуа?» Він відповів: «Так, так, звичайно! Але це буде не як робота в Шабаті (тому що зустрічі в суботу плануються), а як служіння!» Отже, я бачу, що Бог щось робить і змінює в Польщі.
До речі, на Хануку до нас двічі приходив мер Гдині, запалював свічки. І він казав, що ми — «перші євреї після Другої світової війни, які щось почали в місті робити». Справа в тому, що після війни багато євреїв, що вижили, поїхали до Ізраїлю, і з того часу єврейське життя в Гдині практично зупинилося. Саме тому він так і сказав.
Мер Гданська у нас на Хануку
– Скажи, будь ласка, а як взагалі у Польщі справи з месіанськими громадами?
– Раніше було багато маленьких, релігійних громад, частина з яких пішла в ортодоксальний юдаїзм. А таких, схожих на нас, харизматичних, якщо хочете, таких громад не багато. Є месіанські громади у Варшаві та у Грубешові. І також є невеликі групи в різних місцях, у Вроцлаві, наприклад.
Цікаво, до речі, приблизно в той же час, коли почалася наша громада, частина адвентистських церков змінила свою назву і вони стали називатися «месіанськими зібраннями».
– Дуже цікаво, так :) Томаше, ось ти вже віруючий 20 років — як ти бачиш, чи змінюється в Польщі ставлення до єврейської теми в Церкві серед польських християн? Чи все складно?
— Так, змінюється. Проводяться різні конференції. Зокрема й у католицькій церкві. Але, зрозуміло, коли щось відбувається в Ізраїлі, то це впливає і на любов польських християн до Ізраїлю — зокрема, вона може йти на спад...
Рік тому ми, наприклад, робили «Марш Життя» у Гданську, і ті люди з різних церков, які допомагали нам у цьому, зараз кажуть, що цього року не готові вже брати участь. Жаль, звичайно, але ми все одно продовжимо робити те, що робимо.
Проте щось змінюється. Є багато церков, у яких проводяться молитви за Ізраїль, є різні проєкти допомоги євреям. Але розуміння зазвичай досить церковне — якщо ти скажеш їм, що «ми служимо євреям», то у них буває така позиція, щоб не говорити євреям про Ієшуа, але тільки про любов Божу. І їм незрозуміло, як ми взагалі можемо євреям розповідати про Ієшуа. Я з цим неодноразово стикався.
– А як ти вважаєш, чому вони мають таке ставлення до цього питання?
– Нещодавно ось була така ситуація: ми молилися, на молитві за Ізраїль, про спасіння єврейського народу, і один чоловік, досить впливовий у певних колах, запитав: «А навіщо ви молитеся за спасіння євреїв? Бог сам їх спасе!» Так що й таке буває…
Я думаю, що дуже здорово, що у нас є молитовні ретрити, де різні наші брати і сестри можуть побачити не якусь релігійну форму месіанського юдаїзму, а дію Духа Святого. Потрібно продовжувати цей рух. Пам'ятаю, як раніше багато поляків приїжджали на ретрити до Києва, Бердичева, але потім вони поверталися додому і нічого з цим не робили. Вони мали вибір. Потрібно було включатися в це служіння, залучати свою церкву... І треба, звісно, вибудовувати стосунки з пасторами, а не закриватись у самих собі. Як я вже казав, раніше були такі релігійні громади, які за фактом витягували євреїв із церков, і з цим були проблеми... Потім ці пастори на нас теж дивилися з підозрою. Тож треба дружити, треба разом організовувати якісь проєкти.
Наше завдання бути мостом між єврейським народом і церквами, допомагати їм входити в цей месіанський вогонь :)
– Якби тобі хтось двадцять років тому сказав, що одного разу ти станеш рабином месіанської громади, ти б, мабуть, не повірив?
— Не повірив би, так :)
– Але той голос, який сказав тобі: «Ти будеш служити Моєму народові» — це справді був голос Божий, і Він усі ці роки вів тебе до цього.
– Саме так, слава Господу!
інтерв'юер — Алекс Фішман
Последнее: 12.07. Спасибо!
