Photo — photos.icons8.com
На русском языке читайте здесь — Этот популярный новый тренд в среде верующих уходит корнями в Нью Эйдж.
Поряд із зростаючим небіблійним трендом догляду за собою серед християнок існує і тенденція проголошення позитивних афірмацій, яка набирає обертів.
Проголошення позитивних афірмацій — це практика вибору певних фраз, думок і цитат для щоденного проголошення в спробі підвищити свою самооцінку і перемогти негативні речі у своєму житті.
Ці проголошення — це один із способів піклування про себе, що випливає з ідеї про те, що позитивне мислення допоможе вам досягти чого завгодно; тому вам потрібно проголошувати тільки позитивні речі і думати тільки про позитивне, щоб досягти своїх цілей.
Але хіба не так завжди працює ворог? Він бере біблійну істину, а потім перекручує її так, щоб вона працювала на досягнення його цілей, і щоб переманити людей від прославлення Бога до прославлення його... за допомогою прославлення самих себе.
5 причин, чому позитивні афірмації не є біблійними
Позитивні сповідання, як і небіблійна турбота про себе, роблять нас, «занепалих людей», центром нашої уваги, що є гуманістичною ідеєю — поклонінням людині.
Саме в цьому подібні практики досить небезпечні, тому що в них є елемент істини, але ця істина перекручується так, що об'єктом наших роздумів і нашого поклоніння стає не Бог, а божество, яке ми зліпили з самих себе.
Так, Біблія говорить нам, що чим серце наповнене, те говорять уста його! (Лк. 6:45).
Біблія також вчить нас думати про те, що правдиве, праведне, чесне, любе і гідне хвали. Можна сказати, що Біблія вчить нас думати про позитивні речі.
Але між практикою позитивних сповідей і тим, про що йдеться в Флп. 4:8, є велика різниця.
1. Позитивні афірмації ставлять у центр нас самих.
Так само, як ми бачили у випадку турботи про себе, позитивні сповідання — це гуманістична ідея, яка перетворює нас самих на центр наших повсякденних думок. Однак, у Божому Слові нам сказано робити абсолютно протилежне.
Боже Слово каже нам знову і знову зосереджувати свій погляд на Христі. Ми повинні звертатися до Нього за схваленням, силою, допомогою і втіхою.
Ми не знайдемо в собі цих речей, і за хвилину зрозуміємо, чому.
2. Позитивні сповідання спрямовані на самоствердження.
Позитивні сповідання — це самоствердження, підтвердження своєї власної цінності і тренування нашого розуму у вірі у власну значущість. Однак, в Писанні ми читаємо, що ми повинні померти для себе:
«Коли хоче хто йти вслід за Мною, — хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» (Мт. 16:24).
Так, це правда, всі ми маємо цінність і значущість. Бог створив нас для особливого призначення, яке Він визначив до початку часів.
Але наша значущість і цінність не в нас, а у Христі. Коли ми відкриваємо для себе, повністю розуміючи, хто ми в Ісусі Христі, що ми вільні від необхідності переконувати себе у своїй значущості, ми можемо зосередитися на інших, утверджуючи їх, ділячись цією цінністю з оточуючими.
«Не робіть нічого підступом або з чванливости, але в покорі майте один одного за більшого від себе» (Флп. 2:3).
3. Позитивні афірмації передбачають наявність сили в позитивності наших власних слів.
Яків дійсно говорить, що сила життя і смерті в нашому слові.
Те, що ми говоримо, має неймовірну силу, тому що воно підтверджує те, що ми вже відчуваємо в своїх серцях. Ось чому, коли у нас з'являється відчуття, що щось не так, ми часто не поспішаємо вимовити це вголос, тому що якимось чином це робить ситуацію реальною.
У наших словах є велика сила.
Але за цією силою стоять дві діючі сили, тому що слова самі по собі не сильні. Це те, що надихає ці слова.
Натхнення приходить з двох джерел — від Бога і від сатани.
Припускати, що сам акт виголошення слів про себе, щоб перетворити наше мислення і досягти успіху, має силу сам по собі, означає заперечувати силу Бога. І це небезпека, з якою ми стикаємося як Божі діти, коли приймаємо практику позитивних сповідань. У 2 Тим. 3:5 говориться про те, що в останні дні люди будуть мати вигляд благочестя, але заперечувати його силу. Люди будуть виглядати побожними, говорити речі, які звучать побожно, але самі їх життя будуть заперечувати Божу силу.
4. Проголошення позитивних сповідань — це метод самовдосконалення.
Центральне послання Євангелії полягає в тому, що ми не можемо самі спасти себе. Немає нічого, що ми могли б зробити, щоб допомогти самим собі; ми безпорадні і безнадійні.
У нас немає нічого, що ми могли б поліпшити, і ми точно не можемо поліпшити самих себе.
Єдина цінність в нас — це той факт, що нас створив Бог.
Причина будь-якої нашої значущості — в крові Ісуса Христа.
Ось, що Писання говорить про нас:
«Господь дивиться з неба на людських синів, щоб побачити, чи є там розумний, що Бога шукає. Усе повідступало, разом стали бридкими вони, нема доброчинця, нема ні одного!» (Пс. 13:2-3).
Те саме повторюється в 52-му Псалмі.
Єремія говорить:
«Людське серце найлукавіше над все та невигойне, — хто пізнає його?» (Єр. 17:9)
Якщо ми думаємо, що якісь слова людини, — якій бракує доброти без Бога, яка в самому серці своєї природи обманута і зіпсована, — можуть поліпшити нашу ситуацію, ми не тільки помиляємося, але й звеличуємо силу людини над силою Божою.
Ми вкладаємо свою віру, надію і довіру в слова занепалої людини, вірячи у свою власну здатність досягти успіху.
Хіба ми не бачимо, як це ображає Бога?
5. Проголошення позитивних афірмацій має свої корені в Нью-ейдж, східних релігіях, буддизмі та йозі.
Кожного разу, коли я бачу, як суспільство захоплює подібний новий тренд, я вважаю за краще подивитися на його походження, і ось чому. Хоча хтось стверджує, що поки ми використовуємо якусь діяльність для поклоніння Богу, її походження абсолютно не має значення. Наприклад, деякі кажуть, що якщо ми використовуємо йогу тільки як фізичні вправи, або розмірковуємо над Писанням і поклоняємося Богу, займаючись йогою, — це зовсім не погано.
Але ось що говорить Бог:
«Коли Господь, Бог твій, вигубить народи, куди ти входиш, щоб посісти їх перед собою, і посядеш їх, і осядеш у їхньому Краї, то стережися, щоб не впасти до пастки за ними, коли вони будуть вигублені перед тобою, і щоб не шукав ти їхніх богів, говорячи: Як служать ті люди богам своїм, то зроблю так і я. Не зробиш так Господеві, Богу своєму; бо всяку гидоту, яку Господь зненавидів, робили вони богам своїм, бо навіть синів своїх та дочок своїх вони палять в огні для богів своїх; не додаси до нього, і не відіймеш від нього» (Втор. 12:29-32).
Ми не повинні поклонятися Богу так, як язичники поклонялися своїм богам. Ми не повинні запозичувати їхні дії, перетворюючи їх на поклоніння Богу. Бог уже описав у Своєму Слові, як Він хоче, щоб ми поклонялися Йому, і як нам, Його посвяченим дітям, слід жити.
Ми не запозичуємо активності зі світу, якими б вони не здавалися хорошими і милими, і не приймаємо їх як свою особисту практику.
Уникайте використання Біблії як заміни позитивним сповіданням.
Існує спокуса прийняти концепцію позитивних афірмацій і «християнізувати» її: взяти хороші, позитивні, стверджуючі і піднесені вірші з Біблії і зробити їх нашим найголовнішим фокусом, проголошуючи їх самим собі, щоб відчувати себе добре.
На кожен приємний, позитивний і підбадьорливий вірш з Біблії є вірш, який нагадує нам, що без Христа ми ніщо і ніхто.
Без нього ми втрачені.
«...Того часу були без Христа, відлучені від громади ізраїльської, і чужі заповітам обітниці, не мавши надії й без Бога на світі». (Еф. 2:12)
На кожен приємний, позитивний і підбадьорливий вірш з Біблії є вірш, що нагадує нам, що в нас самих немає нічого доброго, що наше серце зіпсоване і що все, що ми робимо окремо від Христа, цінне настільки ж, наскільки цінна купа гною.
«І стали всі ми, як нечистий, а вся праведність наша — немов поплямована місячним одіж, і в’янемо всі ми, мов листя, а наша провина, як вітер, несе нас…» (Іс. 64:6)
Так, ми повинні знати, хто ми у Христі, але нам також потрібно зрозуміти, що перебувати у Христі означає певну відповідальність.
Перебувати у Христі означає жити розіп'ятим життям.
Це означає, що Боже Слово — остаточний авторитет у кожному рішенні та дії.
Знання того, хто ми такі у Христі, — це розуміння того, що як Божі діти ми повинні приймати рішення, які відображають наше царське походження, — ми повинні відкидати ті речі, які не узгоджуються з тим, хто ми такі як Божі сини чи дочки.
Прийняття своєї ідентичності у Христі означає прийняття чогось більшого, ніж просто приємних відчуттів.
Воно означає прийняття жертовного життя, посвячення, вірності Писанню і підпорядкування Божій найвищій владі над нашим життям.
Ці вірші не призначені для того, щоб підбадьорювати і хвалити себе, але для оновлення нашого розуму, щоб наш розум, наш світогляд і все наше життя відповідали Божому Слову.
«Відновлюйтеся духом вашого розуму, і зодягайтеся в нового чоловіка, створеного за Богом у справедливості й святості правди» (Еф. 4:23-24).
Автор — Розілінд Джукіч / mycharisma.com
Переклад — Ірина Жежерун для ieshua.org
Последнее: 19.01. Спасибо!
