На русском языке читайте здесь — 6 способов погубить своих детей.
Ніколи не забуду день, коли я забирав з пологового будинку дружину з нашим старшим сином.
Це було близько шістнадцяти років тому. Він був у нас першим. Більше того, він, наскільки я пам'ятаю, був першою дитиною, яку я тримав на руках, і тим більше, у мене не було ніяких навичок щоденного догляду за немовлям. Можу з упевненістю сказати, що ніколи раніше мені не доводилося міняти дитині підгузник. Моя дружина також не мала великого досвіду спілкування з дітьми. Таким чином, абсолютно раптово нам довелося стати експертами в сфері, яку ми ніколи навіть у найменшій мірі не вивчали. І що ж нам робити? Чи виживе наш малюк... з нами?
Я пам'ятаю, як ми їхали додому: пам'ятаю його – надійно пристебнутого в дитячому сидінні, і нас – нервово гризучих нігті в міру того, як будинок ставав все ближче. Тепер я був батьком, а вона – матір'ю. І наш малюк цілком залежав від людей, які навряд чи коли-небудь торкалися до маленьких дітей. Це точно не могло привести ні до чого хорошого. У мені міцніло відчайдушне бажання повернути назад і повернути цю дитину в надійні руки професіоналів.
Батьки-параноїки
Той час, коли ми тільки вчилися бути батьками, ознаменувався для нас паралізуючою параноєю. Кожен раз, коли його соска падала на землю, ми кип'ятили її протягом тридцяти хвилин. Якщо хтось у церкві здавався нам не зовсім здоровим, ми відразу ж забирали дитину додому.
Коли у нього вперше почалося сильне блювання, я був упевнений, що він помирає. У нас було стільки невирішених питань: чи позбудеться він коли-небудь занепокоєння, яке зараз виникає у нього щоразу, коли він бачить ванну з водою? Чи винні ми в тому, що це занепокоєння виникло? Чи навчиться він ходити на горщик? Чи мучать його всілякі страхи? Чи буде він дотримуватися ортодоксальних поглядів у християнстві?
Якщо у вас вже є досвід виховання дітей, то ви розумієте, про що я говорю. Мене не полишає якийсь нездоровий страх, що я можу назавжди зіпсувати життя своїм дітям. Хоча як батько з шістнадцятирічним стажем я розумію, що ні мікроби на сосці, ні дитячий ірраціональний страх грози не є ознаками батьківської неспроможності.
Проте, самі того не помічаючи, ви дійсно можете зруйнувати життя своїх дітей. І очевидним це стане лише через деякий час. Особисто я себе як батька оцінив би на «трійку з мінусом». (Дружина в порівнянні зі мною – медалістка.) Отже, я, ґрунтуючись на особистому досвіді, хочу запропонувати вам шість фатальних помилок у відносинах з тими, хто носить ваше прізвище і колись буде вписаний у вашу автомобільну страховку.
1. Не говорити їм, що ви – грішник
Найстрашніше, що я як батько можу зробити – це привласнити собі роль безгрішного спасителя. Право на це має тільки Христос. Кажучи дітям: «Я не дозволяв собі такого у вашому віці», я, швидше за все, свідомо брешу. Крім того, тим самим я збиваю їх з пантелику, не даючи їм зрозуміти найвищу цінність Євангелії в питаннях спасіння. Я уподібнююся до пофарбованих трун.
Мої діти повинні знати, що і я колись був поневолений гріхом і до цього часу я все ще перебуваю в процесі освячення. Вони також повинні знати, що я і зараз грішний, але отримую прощення через безгрішного Спасителя. І нарешті, їм слід знати, що свою схильність до гріха вони успадкували від нашого спільного праотця – Адама, але також і від свого земного батька.
2. Не вибачатися, якщо ви перед ними винні
Один літній чоловік з нашої церкви одного разу сказав, що я ні в якому разі не повинен вибачатися перед своїми дітьми. На його думку, така поведінка свідчитиме про мою слабкість. Я повинен бути для них генералом, незаперечним авторитетом, а вони – лише рядовими.
Скільки разів я ображав близьких, не визнаючи своєї провини – важко й порахувати. Але бували випадки, коли я підходив до них зі словами: «Тато згрішив перед вами (або вашою мамою) і перед Богом. Я вже попросив вибачення у Бога, а тепер повинен попросити вибачення і у вас. Ісус одного разу спас мене, але Він і зараз продовжує перетворювати моє серце».
Той літній чоловік, по суті, мав рацію лише в одному: визнання провини – це ознака слабкості.
Але члени моєї родини повинні знати, що я слабкий, що вся моя сила – лише у Христі (2 Кор. 12:10), а також що покаяння важливе не тільки в справі спасіння, але і в процесі освячення. Таким чином, визнання моєї гріховності показує їм, що ні тато, ні мама, а тільки один Ісус досконало виконав закон.
Я вважаю, що у моїх дітей, як і у багатьох інших, є вроджений детектор фарисейства. Тож якщо я буду постійно говорити їм про євангельські істини, в тому числі і про покаяння, і в той же час буду безкарно грішити, то вони дуже скоро викриють мене в лицемірстві. Або навчаться наслідувати мене. Я буду продовжувати говорити їм про те, як сила Божого Слова змінює грішників, але вони не будуть мені вірити. В кінцевому рахунку, вони можуть стати атеїстами або такими ж фарисеями.
3. Не молитися з ними
Ми ревно молимося за своїх дітей, але чи часто ми молимося з ними? Є дві істини, які діти засвоюють під час спільних сімейних молитов, якщо вони відбуваються регулярно. Це, по-перше, істина про те, що у нас завжди є можливість підходити до Божого престолу благодаті, а по-друге, істина про нашу повну залежність від Бога.
Крім того, молячись з дітьми, ви показуєте їм, якою має бути молитва згідно з Божим Словом, як і Христос навчав молитися Своїх учнів. А також ви наочно демонструєте їм, що насправді означають слова «невпинно моліться» (1 Фес. 5:17), і як вони можуть втілити це слово в життя.
4. Не «ледарювати» з ними
Досвід виховання дітей переконав мене в помилковості популярного поділу на «кількісний» і «якісний час». Насправді, кожна година, проведена з нашими дітьми, повинна бути якісною, навіть якщо ми не робимо нічого глобального. Звичайно, нам потрібно відводити достатньо часу для того, щоб вивчати з дітьми Біблію і основні доктрини нашого віровчення. Це і буде вихованням «в навчанні і наставленні Господньому» (Еф. 6:4). Але при цьому ми ненавмисно можемо дати дітям зрозуміти, що їхнє особисте християнство – це не більше ніж будні семінариста.
У побудові близьких стосунків sз нашими дітьми величезну роль відіграють повсякденні дрібниці. І вони ж займають більшу частину часу, який ми проводимо з дітьми. Мені це стало зрозуміліше завдяки моєму синові-підлітку. Нещодавно він сказав мені: «Знаєш, тату, найбільше я люблю вечори, коли ми з тобою вдвох дивимося і обговорюємо бейсбол. Ось це найкращий час». Я розумію, що це не найбільш духовне заняття, але сподіваюся, що від розмов про обмін гравцями в онлайн-грі і про способи подачі м'яча ми легше перейдемо до розмов про воскресіння Христа і про богонатхненність Писання.
5. Не любити їхню матір (або батька), як належить
Якщо у вас є сини, то ваше ставлення до дружини вони підсвідомо сприймуть як зразок для наслідування, і в майбутньому точно так само ставитимуться до своїх дружин. У випадку з дочками, ваше ставлення до дружини сформує у них уявлення про те, яким повинен або не повинен бути їх майбутній чоловік. Якщо вам не вдається любити їхню матір, «як і Христос полюбив церкву» (Еф 5:25), то це привносить спотворене розуміння Євангелії у вашу сім'ю. Те саме стосується і матерів.
Не люблячи їхню матір, «як і Христос полюбив церкву», ви ставите під сумнів всі ті добрі євангельські погляди, які так старанно прищеплювали своїм дітям. Любіть їхню матір і не бійтеся, що діти побачать, яке щастя приносить вам ваша фізична близькість.
Матері також можуть нехтувати своїм обов'язком — навчити дітей слідувати євангельським істинам у повсякденному житті. Це відбувається тоді, коли вони лише на словах слухаються чоловіків, а фактично відкидають їхню владу. Таким чином, вони подають поганий приклад своїм дочкам. Синів же штовхають або до гріховної пасивності, або до агресії.
У наш час, коли самі поняття статі, і особливо гендерних ролей, піддаються лютим атакам, батькам потрібна особлива благодать від Бога, щоб точно виконати слова апостола Павла, записані в 5 розділі Послання до Ефесян.
6. Не продовжувати спільні молитви і вивчення Писання, якщо це не приносить миттєвого результату
Християнство – не біг на коротку дистанцію; це, скоріше, марафон (Євреїв 12:1-2). Можливо, комусь це твердження здасться банальним, але в ньому закладено глибокий сенс. Ми сіємо насіння, а вирощує його Святий Дух. У притчі про насіння, що росте (Марка 4:26-29), Ісус сказав слухачам, що людина, яка посіяла насіння, йде відпочивати; і «не знає вона», як посіяне нею сходить і росте. Вона бачить лише кінцевий результат. Так само духовно ростуть і ваші діти. І те ж саме відбувається з кожним істинним християнином.
Вони будуть непосидами. Вам буде здаватися, що їх більше цікавлять електронні девайси, телевізор або гра Фортнайт. Не здавайтеся, незважаючи ні на що. Богу знадобився не один день, щоб зробити з вас зрілого християнина. Може статися, що процес їхнього спасіння і освячення не почнеться в ранній юності. Не впадайте у відчай, нехай розрадою вам послужить притча про вдову і неправедного суддю (Луки 18:1-8).
Проявляйте вірність у тому, щоб навчати їх Божим істинам. Моліться з ними і за них. Напишіть слова: «терпіння» і «постійність» на одвірках вашого серця. Я бачив, як насіння благовістя, посіяне в серці чотирирічної дитини, принесло плід через сорок років.
Заспокойтеся і вірте
Ви знаєте, як невимовно важко бути батьком, незалежно від того, чи стали ви батьком або матір'ю лише недавно, чи ваші діти вже майже виросли. Подібно до подружнього життя, виховання дітей є плацдармом для духовного зростання. До свого сорому мушу визнати, що я неодноразово робив помилки, перераховані вище, а також і багато інших. Адже писати про виховання дітей набагато простіше, ніж їх виховувати.
Але мене тішить те, що кава, яку я давав їм пити в п'ятирічному віці (так, я і таке робив), не мала негативного впливу на їх фізичний розвиток. І слава Богу за Його милість, завдяки якій наші діти йдуть за Христом, незважаючи на промахи таких нерозумних батьків, як я.
Автор — Джеф Робінсон / thegospelcoalition.org
Переклад — Ірина Жежерун для ieshua.org
Последнее: 3.12. Спасибо!
