На русском языке читайте здесь — А что, если они счастливы без Бога?
Як нам свідчити щасливим людям?
Розповідати нещасним людям, що Ісус може задовольнити їхні найглибші потреби, здається простим порівняно з тим, щоб попереджати задоволених людей про майбутній гнів. Я говорю про тих людей, які за всіма зовнішніми ознаками виглядають просто чудово без Бога. Зовсім не здається, що вони відчувають провину чи сором за щось. Вони не проти довше поспати в недільний ранок і не поспішаючи насолодитися пізнім сніданком. Насправді, вони навіть чекають на це з нетерпінням.
Ми можемо спробувати переконати їх, що глибоко в душі вони насправді не такі вже й щасливі. Але я не рекомендую цю тактику. Безсумнівно, у нас є біблійне доручення говорити нещасним людям про те, що є щось інше або навіть Хтось інший, Хто може дати їм справжнє задоволення. Я називаю це «апологетикою, заснованою на нещасті». Ісус показав нам приклад у розмові з жінкою біля криниці: «Ісус відповів і сказав їй: Кожен, хто воду цю п'є, буде прагнути знову. А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне» (Івана 4:13–14).
Але коли люди зовсім не виглядають нещасними, складно змусити їх відчути те, що, на нашу думку, вони повинні відчувати.
Зустрічайте: відносно щаслива людина
Незважаючи на всі наші зусилля, ми рідко можемо переконати людей, що їхнє життя насправді жахливе. Я думаю, що розчаровуюча розмова між християнином і щасливим нехристиянином могла б звучати приблизно так:
Хіба ти не шукаєш чогось більшого в житті?
Наприклад?
Ну, сенсу, мети, самореалізації — чогось такого.
Не особливо. Мені дуже подобається моя робота, і у нас з подружкою справи йдуть чудово. Я ж казав тобі, що наступного місяця ми їдемо з нею на Мауї?
Ну, добре. Але такі речі, зазвичай, мають властивість закінчуватися, правда?
Немає проблем. На Гаваях є й інші острови.
Але хіба ти ніколи не думав, що в житті є щось більше, ніж тимчасові речі?
Раніше думав. Але останнім часом не замислювався.
І ти не відчуваєш у собі порожнечі, яку може заповнити тільки Бог?
Та про що ти взагалі таке говориш?
А ти не думаєш, що з часом життя стане нещасливим?
Можливо, якщо ми продовжимо цю розмову.
Апологетика, заснована на нещасті, може добре працювати з нещасними людьми. Але нам також потрібна «апологетика, заснована на радості», для людей на іншому кінці спектру емоцій.
Апологетика, заснована на радості
Апостол Павло показував приклад «апологетики, заснованої на радості», коли проповідував Добру Новину язичникам у Лістрі та Дервії. Про це написано в 14-му розділі Дій Апостолів. Побачивши, як Варнава та Павло зцілили кульгавого чоловіка, натовп людей почав поклонятися їм і шанувати їх, називаючи їх Зевсом і Гермесом. Євангелісти відмовилися приймати такі почесті. Вони сказали людям, щоб ті «навернулися від цих марних речей до Живого Бога» (Дії 14:15). Павло та Варнава заявляли, що несуть їм Добру Новину, і вказували на добрі дари як на те, що є відображенням цієї Доброї Новини.
«[Бог] не зоставив Себе Він без свідчення, добро чинячи: подавав нам із неба дощі та врожайні часи, та наповнював їжею й радощами серця наші» (Дії 14:17).
Ви бачите, про що вони говорили? Вони використовували доктрину про загальну благодать і вчення Ісуса про те, що Бог «наказує Своєму сонцю сходити над злими й добрими та посилає дощ на праведних і неправедних» (Матвія 5:45). Євангелісти пропонували людям поглянути на ту радість, яка є в їхніх серцях, і задатися питанням про те, хто або що може стояти за цим.
Вони стверджували, що в серці неспасенних людей дійсно може бути радість. Я знаю, що ми можемо заперечувати й наполягати на тому, що глибоко всередині себе нехристияни стогнуть у свідомому нещасті. Але це не так, і Павло та Варнава усвідомлювали це.
Переходячи від дарів до Того, Хто їх дає
Багато нехристиян дивляться на християнство як на релігію, яка вбиває щастя та радість. Вони вважають, що більшість християн нещасні, і тому не хочуть бути схожими на них. Євангельські християни, зокрема, часто більше відомі тим, проти чого вони виступають, ніж тим, за що вони виступають. Ми можемо здивувати невіруючих і спонукати їх до роздумів, розповідаючи про ті радості, які є спільними для нас і для них — так само, як це зробили Павло та Варнава. Мені особливо подобається те, що їжа може стати початком євангелізації. Насолоджуючись разом смачною їжею, ми можемо говорити про те, наскільки вона смачна, і захоплюватися тим, що Бог створив світ, у якому існує майже нескінченне кулінарне розмаїття.
Або ж ми можемо розмовляти про інші благословення, що є результатом загальної Божої благодаті: краса природи у фізичному світі, радісні взаємини, що дарують близькість і насолоду, естетичні насолоди, такі як мистецтво та музика, які підкреслюють творчість. Ми можемо наголошувати на проявах людської доброти, яка дуже помітна й сильно виділяється в нашому розколотому світі, змушуючи людей задаватися питанням, чи справді всі ми є частиною одного й того самого людства, яке Творець помістив на цій планеті.
Менші насолоди слугують вказівниками
У якийсь момент після цього вступу ми можемо перевести розмову більш конкретно до Доброї Новини. У житті є щось більше, ніж тимчасове щастя. І справа не в тому, що тимчасове щастя є поганим чи гріховним (деякі його види справді такі). Але ці миттєві насолоди слугують дороговказами, а не кінцевими пунктами призначення. Вони можуть переконати нас у тому, що Бог добрий. Більше того, Він сповнений благодаті, і Він виливає благословення на людей, які цього не заслуговують — на таких людей, як ми з вами.
Ми ділимося нашою історією та розповідаємо про те, як Бог дав нам щастя, що перевершує все й не обмежене в часі, яке надає сенс і повноту на додаток до багатьох короткочасних щасливих переживань. Ми знаходимо звільнення від найбільшого джерела нещастя: від нашого гріха, що віддаляє нас від Бога й порушує рівновагу у всіх можливих аспектах нашого життя. І ми можемо знаходити радість і щастя навіть у дрібницях.
Радості тимчасового життя дають нам стартову платформу для того, щоб нести Добру Новину. Земне щастя чудове, але швидкоплинне. Земні задоволення обіцяють щось більше, але потім розчаровують нас. Якщо ми визнаємо існування обох сторін — обіцянки й розчарування — тоді ми можемо розповісти, що існує щось більше. Але ми не зможемо знайти це без Бога, без Його викупної жертви, без хреста. У житті є щось більше, ніж тимчасове щастя. Є вічне щастя. Ісус називає його життям у достатку (Івана 10:10), і Він помер, щоб більше людей могли мати це життя.
Автор — Ренді Ньюман / © 2022 Desiring God Foundation. Website: desiringGod.org
Переклад — Ірина Жежерун для ieshua.org
Последнее: 12.07. Спасибо!
