На русском языке читайте здесь — Ханука и милость Божья.
Ханука, також відома як Свято Освячення (Посвячення), — це восьмиденне свято, що починається 24 Кислева, яке цього (2025) року припадає на захід сонця 14 грудня.
Перша Ханука була встановлена в 164 році до н.е. на згадку про очищення та повторне освячення Єрусалимського Храму. Це очищення було потрібне через його осквернення трьома роками раніше. У 167 році до н.е. Антіох Епіфан, цар Сирії, захопив Єрусалим, пограбував храмову скарбницю і ускладнив ситуацію тим, що осквернив Храм, принісши в жертву Зевсу свиню на вівтарі. Його переслідування та спроби еллінізації єврейського народу в Юдеї призвели до так званого повстання Маккавеїв під проводом Юди Маккавея. Ізраїльтяни чинили опір, боролися проти окупаційної сирійської армії та через три роки розгромили її, знову присвятивши Храм Богу. Сьогодні як Його живі храми у цей період Хануки ми маємо можливість поміркувати про свою відданість Йому. Якщо ми не віддані Йому, ми духовно безкористі для Бога і, отже, живемо неповноцінним життям.
Укріплені милосердям
У Посланні до Римлян 12:1 ми читаємо: «Тож благаю вас, брати: заради Божого милосердя, принесіть ваші тіла як живу, святу, приємну Богові жертву, як ваше служіння розуму».
«Боже милосердя» стосується того, що Бог зробив для нас у Месії. Милосердя, або співчуття, має два аспекти: «виявлене милосердя» (Римлян 11:31) та «мотивуюче милосердя» (Римлян 12:1). Іншими словами, Бог виявляв Своє милосердя в минулому, однак ми, як і раніше, покладаємося на Його милосердя щодня. Милосердя — це той самий посередник, та сила, яка дозволяє нам виконувати Божу волю.
Хоча всі види служіння Богові входять у рамки цього вірша, Павло засновує перший вірш 12-го розділу Послання до Римлян на своїй попередній думці: «Так і вони (євреї) нині не покорилися задля милосердя над вами (язичниками), щоб тепер і вони самі були помилувані» (Римлян 11:31). Тут Павло говорить нам, що віруючі з язичників мають виявляти милість до невіруючих євреїв. Таким чином, у контексті ми бачимо очевидний заклик до всіх віруючих жертовно служити, несучи Добру Звістку єврейському народові, і цим викликати в Ізраїля ревність за своїм Месією (Римлян 11:11).
Покладіть це на вівтар
Далі Павло говорить нам, що ми маємо з вдячністю та готовністю приносити свої тіла в живу жертву Богові. Це стосується всього нашого єства. Подумайте, які області ви, можливо, не наважуєтеся представити Богові: гордість, страх, пожадливість, амбіції, особистий час і т.д. Якщо їх не контролювати, ці області стають твердинями непокори та місцями розкладання. Оскільки ми були куплені дорогою ціною, ми віддаємо своє життя лише для використання Ним: ми більше не належимо собі. Ми служимо згідно з Його волею, а не за своїми уподобаннями.
Жива жертва
Милістю Божою ми є живою жертвою. Павло не говорить про спасіння, тому що Ієшуа звершив його для нас, і жодна інша жертва не може викупити гріхи (Євреїв 10:12). Ми живемо в Ієшуа для служіння Богові (Римлян 6:4), що є реалізацією нашого життя. Деякі заявляють, що готові померти за Ієшуа, але справжнє питання в тому, «чи ми готові жити для Нього?» Не ваша остання крапля крові, але ваша перша крапля поту може змінити ситуацію. Тому давайте приносити в жертву не мертве та безкорисне, а живе та корисне! Звичайно, проблема з живою жертвою у тому, що вона постійно сповзає з вівтаря. Тому щодня потрібне повторне посвячення.
Святі та приємні
З милості Божої ми свята жертва. Бог не приймає нічого опоганеного. Святість означає, що ми «відокремлені» Святим Духом для Божих цілей. Коли ми повністю належимо Йому, тоді ми свята жертва. Життя, не присвячене Богові, іноді приноситиме жертви, але це подібно до принесення в жертву ягня з вадою. Ми приносимо не будь-що, а віддане життя, відокремлене для Бога (Мал. 1:6-7). З милості Божої ми – приємна жертва. Його милість робить наше служіння приємним Йому, інакше наші мертві справи будуть рівносильні марній релігії.
Чи ми служимо милістю Божою чи своєю власною силою? Чи робимо ми те, що завгодно нам самим, чи ми підкоряємося Богові, довіряючи Йому, що Він здійснить Свою волю через нас? Дехто може боятися повного посвячення свого життя Богові, але, як одного разу написав місіонер Джим Еліот: «Той, хто відмовляється від того, чого не може зберегти, щоб знайти те, чого не може втратити, не дурень». У нашій посвяті та служінні Господу ми ніколи не повинні думати про це як про втрату. Скоріше це інвестиція, яка принесе нам радість від того, що ми догодили Йому. Це розумний та духовно доречний вчинок для нас. Посвячене життя відповідає істині, відкритій в Ієшуа. Без Його милосердя це було б занадто – просити чи чекати, але коли ми розуміємо Боже милосердя в Месії, це не є нерозумним чи ірраціональним.
Коли ми викуплені, представляти себе як живу жертву — цілком розумно. Жити все своє життя для Нього, 24 години на добу, 7 днів на тиждень – це прийнятний акт поклоніння. Решта — фальшиве поклоніння і, отже, не приймається перед Богом.
Повна відданість
Як і у випадку з Храмом, 10% посвячення — це 90% осквернення. Якщо Він не Господь всього, то Він не Господь взагалі.
У цю Хануку знову присвятіть себе тому, щоб жити як Його храм. Якщо ви цього ще не зробили, запросіть Месію прийти і оселитися у вашому серці. Він обіцяв:
«Ось Я стою під дверима і стукаю. Якщо хто почує Мій голос і відчинить двері, то Я ввійду до нього і буду вечеряти з ним, і він зі Мною» (Об'явлення 3:20).
Автор — Сем Надлер / wordofmessiah.org
Переклад — Ганна Іващенко для ieshua.org
Последнее: 3.12. Спасибо!
