На русском языке читайте здесь — Кто такой лжепророк на самом деле?
У сучасних харизматичних та пророчих течіях ми чуємо, як термін «лжепророк» іноді вживається досить необдумано. З одного боку, багато хто з нас був свідком справжнього пророчого служіння — підбадьорюючого, повчального та такого, що глибоко відображає Боже серце. З іншого боку, ми також були свідками публічних провалів, викриттів і навіть скандалів, у яких опинилися люди, що колись вважалися авторитетними пророчими голосами. Петро застерігає нас, щоб ми остерігалися лжепророків (2 Пет. 2:1). Ісус сказав, що вони прийдуть в овечій шкурі (Мт. 7:15).
Тому ми задаємося питанням: коли людина справді є «лжепророком»?
Це непросте питання. І на нього ми маємо відповісти обдумано — з благодаттю та істиною.
Не кожне помилкове пророцтво означає, що пророк — фальшивий
Почнемо з важливої відмінності. Є причина, через яку євреї ображаються, коли люди когось називають нацистом. Якщо хтось поводиться надмірно авторитарно, ми не називаємо його нацистом, навіть якщо розуміємо, що це не зовсім те, що мається на увазі. Слово «нацист» слід залишити для справжніх кровожерливих терористів-нацистів.
Те саме стосується і лжепророка. Якщо ми будемо вживати це слово надто легковажно й звинувачувати кожного, хто помиляється у своїх пророцтвах, в тому, що він лжепророк, то цей вираз втратить свою силу й серйозність. Лжепророк у Писанні — це зла людина, а не та, яка просто зробила помилку.
Лжепророк — це не просто той, хто:
- неправильно передає пророче слово,
- неправильно зрозумів Бога,
- говорить через незрілість або надмірне старання.
Якби це було критерієм, то дуже мало пророків змогли б вижити.
Новий Заповіт говорить про розвиток, випробування і здатність розрізняти істину в пророчому служінні (1 Кор. 14:29). Тут є місце для навчання. Є навіть місце для виправлення. У цьому полягає істотна відмінність між пророцтвом Старого Заповіту та пророцтвом Нового Заповіту. Більша частина старозавітних пророцтв записана як саме Слово Боже. Саме тому ставки були настільки високими. Збивання людей зі шляху фальшивим пророцтвом каралося смертю (Втор. 13:18). Коли Павло каже, що хотів би, щоб усі пророкували (1 Кор. 14:5), він, безумовно, не просив коринтян ризикувати своїм життям. У контексті 14-го розділу 1-го Послання до Коринтян Павло уявляє собі, як люди зростають у своєму вмінні пророкувати.
Тому ми повинні протистояти спокусі навісити на когось ярлик «лжепророка» просто тому, що його слова були неточними.
Про що насправді говорить Петро
Якщо прочитати 2-е Послання Петра, 2-й розділ, то можна помітити, що тон тексту дуже напружений. Він набагато різкіший, ніж спокійний тон Павла в 14-му розділі 1-го Послання до Коринтян. Це зовсім інше. Петро мав справу не з безневинними помилками. Він зіткнувся з чимось набагато серйознішим.
Він описує людей, які:
- навмисно вводять інших в оману,
- експлуатують інших заради власної користі,
- ведуть постійне розпусне життя,
- використовують духовний лексикон, щоб здобувати вплив,
- затягують людей у свою аморальність (див. 2 Пет. 2:1–5).
Його не хвилювали пророцтва, які хтось із учасників молодіжної групи промовляє вперше в контрольованій обстановці. Йдеться про злих людей, які прагнуть завдати шкоду пастві.
Іншими словами, справа не просто в точності — йдеться про безпеку пастви.
Ключова відмінність між помилкою та маніпуляцією
Ми можемо сформулювати це таким чином:
Пророк, який помиляється, може щось неправильно розуміти, але готовий прислухатися до зауважень.
Лжепророк подає свої слова як голос Бога, хоча знає, що це не так, — або ж це людина, яка живе в такому глибокому компромісі, що її служіння стає засобом для нанесення шкоди.
Зараз я проводжу бесіди з людиною, яка постійно використовує ім'я Господа у довгих пророцтвах: «Господь каже тобі… Так говорить Господь…» І, наскільки я можу судити, він часто помиляється. Але це «сіра зона». Це не Боббі та його молодіжна група… але й не хтось, хто свідомо намагається обдурити паству. Однак тут присутнє те, що я б назвав нечесністю. Чим гучніші й сміливіші слова, чим яскравіші формулювання — «Бог показав мені це під час 40-денного посту», — тим легше обдурити людей. А разом із цим приходять слава й багатство.
Але що, якщо в іншому їхнє вчення є правильним? Чи є вони лжепророками? А що, якщо вони ведуть благочестивий спосіб життя? Ці думки не дають мені спокою.
У житті лжепророка можна простежити таку закономірність:
- прагнення наживи (використання служіння для особистої вигоди),
- похіть (особливо коли йдеться про залучення інших людей або зловживання владою),
- контроль (маніпулювання людьми у духовному чи емоційному плані),
- введення в оману (створення видимості одкровення, яке насправді таким не є),
- хибне вчення (яке переосмислює особистість Ісуса).
Коли всі ці елементи поєднуються, ми опиняємося не в школі пророцтва, а на тій території, про яку попереджає Петро у своєму Другому Посланні.
Чому це так важливо
Було б легко перетворити це питання на теологічну дискусію, але Святе Письмо не дозволяє нам розглядати його як щось абстрактне. Насправді проблема полягає не лише в лідері.
Справа в тому, на кого він впливає. Справа у вірності громади.
Петро каже: «І багато хто піде за їхньою розбещеністю». У цьому й полягає трагедія. Причина, через яку ми маємо чітко розуміти, хто такий лжепророк, полягає в тому, що Петро попередив нас: вони завдадуть величезної шкоди Тілу Месії.
Уявіть, що ви ніколи не бачили акулу. Але вам сказали, що вона може з’їсти вас заживо. Перш ніж зайти у воду, ви зробите все можливе, щоб точно з’ясувати, що таке акула. Або якщо я скажу вам під час подорожі пустелею: «Остерігайтеся скорпіонів. Їхній укус може бути смертельним». Але ви не знаєте, що таке скорпіон. Я впевнений, що ви одразу ж відкриєте Google. Ось чому ми — і я спеціально кажу «ми», бо це має вирішувати не одна людина, а Тіло — маємо правильно визначати, хто такий лжепророк.
Людина цілком може також почати з правильного шляху, але потім побачити, як легко маніпулювати іншими людьми, і стати зловмисником. Ви маніпулюєте пророцтвом, щоб змусити людей підкорятися вам. Ісус має що сказати таким людям.
«А хто спокусить одного з цих малих, які вірять у Мене, тому краще повісити млинове жорно на шию і втопити у морській глибині» (Мт. 18:6).
Духовним лідерам довірено дещо священне: турбота про Божий народ. Зловживання цією священною довірою заради особистої вигоди та задоволення похоті може поставити вас у небезпечне положення перед нашим Господом, істинним Пастирем.
Лжепастир свідомо завдає шкоди душам малих, не відчуваючи жодного страху перед Богом, коли він:
- маніпулює іншими від імені Бога;
- використовує довіру в корисливих цілях;
- або вводить людей в оману, гріх чи розчарування.
У моїх розмовах із постраждалими я бачу, що їхня віра похитнулася, довіра зруйнована, а іноді — і дуже часто — люди взагалі відвертаються від Бога. Зараз я працюю з двома людьми, які пережили насильство. Обидва вони більше не є віруючими. Я роблю все, що в моїх силах, щоб бути для них добрим свідком; яким не змогли бути інші.
Заклик до мудрого розрізнення без різкості
Отже, до чого це нас приводить?
Нам не потрібно ставати цинічними.
Нам не слід висувати звинувачення.
Нам не варто необдумано навішувати на людей ярлики.
Але нам справді потрібно повернути собі біблійне розрізнення. І ми не повинні боятися користуватися цим розрізненням. Ви знаєте, що пророк не посланий від Бога, якщо він відмовляє вас від критичного мислення, але наполягає на тому, щоб ви просто вірили його слову як слову Божому. Згідно з Новим Заповітом, у кожному з нас живе Дух, який веде нас до істини (Ів. 16:13)
Це означає, що ми повинні мати:
- вміння розрізняти помилку і обман;
- серйозне ставлення до проявів жадібності, аморальності та зловживань;
- в пріоритеті безпеку та добробут овець.
І це означає, що в разі необхідності, бути готовим сказати:
«Це не просто незрілість. Це — небезпечно».
Не з гнівом і не з самоправедністю. А зі сміливістю та ясністю. Нам потрібні лідери, які зможуть розпізнати лжепророка й захистити стадо. Але я не думаю, що це можна робити одному. Ви, можливо, помітили, що у своїх статтях я не називаю людей лжепророками. Я вважаю, що це повинні робити лідери на раді.
Багато років тому в Ізраїлі хтось назвав одного мого друга лжепророком. Я кинув йому виклик: якщо він справді вважає цю людину лжепророком, то йому слід зібрати інших лідерів, обговорити це питання та дослідити докази. І коли ви робите таку заяву, ви не маєте робити її одноосібно за своїм комп’ютером, знаходячись за 6 000 миль від цієї людини — ви маєте робити це одноголосно всією радою лідерів.
Я не називатиму когось лжепророком, якщо його не визнано таким радою інших лідерів. Навіть зараз я залучений до однієї справи, але я не є безпосереднім учасником цього питання. І мене надихає те, що місцеві лідери беруться за це питання і тверезо шукають волі Господа щодо правильного подальшого розвитку подій. Будь-хто може зайти в Twitter і назвати когось лжепророком. Але це ще не означає, що це так. Однак коли місцева рада лідерів з усією серйозністю оголошує когось у своєму регіоні лжепророком, це тоді має серйозну вагу.
Заключна думка
Мета не в тому, щоб полювати на лжепророків. Мета — захистити стадо.
Якщо ми будемо тримати це питання в полі зору, то у нас буде набагато менше шансів відреагувати занадто гостро — і набагато менше шансів проігнорувати те, що насправді важливо.
Автор — Рон Кантор / roncantor.com
Переклад — Юлія Окерешко для ieshua.org
Последнее: 12.07. Спасибо!
