Ісламська версія «Sola fide»: називайте це «сола джихад»

На русском языке читайте здесь — Исламская версия «Sola fide»: называйте это «сола джихад».

В історії релігії немає більш фундаментального питання, ніж «Як людина може спастись?» Християнство та іслам, що обидва претендують на універсальну істину, пропонують радикально різні відповіді.

У XVI столітті Мартін Лютер та протестантські реформатори вразили західний світ, відкривши біблійну істину: sola fide (сола фіде), тобто «тільки вірою». Виступаючи проти системи обрядів католицької церкви з її набором заслуг, індульгенцій та покаянь, Лютер заявив, що виправдання приходить не через людські справи, а через віру в Ісуса Христа. Грішник виправдовується вірою в звершений Христом подвиг на хресті. Впевненість у спасінні приходить не від підрахунку добрих справ, а від сподівання на Божу обітницю.

Іслам відповідає на те саме питання протилежним чином. Він не пропонує «тільки вірою». Він не дає впевненості через Божу благодать. Натомість він топить своїх послідовників в океані заповідей, заборон і ритуалів, що регулюють кожен аспект життя — від того, як ви їсте та одягаєтеся, до того, як ви користуєтеся туалетом. І все ж, навіть при повному послуху, Коран наполягає на тому, що Аллах спрямовує і прощає, кого забажає, і проклинає, кого забажає. Мусульманин живе у розпачі, ніколи не знаючи, чи прийняті його молитва та піст. Баланс його діл у Судний день завжди невизначений.

За винятком одного випадку.

Є одне діло, яка гарантує спасіння. Одне діло, яке змиває гріхи, стирає минуле та забезпечує негайний вхід до раю: джихад на шляху Аллаха.

Це ісламська версія sola fide. Називайте це сола джихад — спасіння лише через джихад.

Sola Fide та впевненість у спасінні в християнстві

Щоб зрозуміти радикальність вчення ісламу, необхідно спочатку зрозуміти, що християнство пропонувало світові на противагу цьому. У католицькому богослов'ї Середньовіччя спасіння здійснювалося через Церкву: хрещення, конфірмацію, сповідь, євхаристію, покаяння, індульгенції та заступництво святих. Благодать розподілялася фрагментарно, і християнин ніколи не міг бути певний, чи достатньо він зробив. Страх чистилища мучив совість.

Лютер, Кальвін та інші реформатори повернулися до Письма, особливо до послань Павла, і проголосили, що спасіння досягається лише благодаттю (sola gratia), тільки вірою (sola fide), тільки у Христі (solus Christus). Вірш Римлян 3:28 став девізом: «Бо вважаємо, що людина оправдується вірою, незалежно від діл Закону».

Це було визволенням. Християнину не треба було покладатися на людські зусилля. Він міг спочивати завдяки завершеній справі Христа, досконалій жертві. Віра була не непевним оптимізмом, а довірою Божій обітниці, що віруючий буде прийнятий завдяки Христу, а не завдяки людським заслугам.

Суперечка між протестантськими реформаторами та Католицькою церквою перетворила Європу. Але для обох сторін спасіння, як і раніше, залежало від Христа та Божої благодаті. Навіть католицький сакраменталізм передбачав Боже милосердя при посередництві Церкви.

Система нескінченних заповідей ісламу

Іслам не робить відмінностей між вірою та законом. У ньому немає доктрини первородного гріха, концепції викуплення, немає Спасителя. Натомість він надає людству правову систему — шаріат, що охоплює всі аспекти життя:

• Ритуальні молитви п'ять разів на день.
• Піст протягом місяця Рамадан.
• Милостиня у розмірі фіксованого відсотка.
• Паломництво до Мекки.
• Закони, що регулюють спадщину, контракти та покарання.
• Правила харчування, аж до того, якою рукою ви їсте.
• Правила для одягу, шлюбу, розлучення та навіть етикету в туалеті.

Коран і Хадиси описують Аллаха як суворого суддю, який зважує кожну справу. У сурі 99:7-8 говориться: «...Хто зробив добра на вагу порошинки — побачить його! Хто зробив зла на вагу порошинки — побачить його!» (тут і далі — пер. Якубовича).

Звичайний мусульманин, зіткнувшись із цією гнітючою системою, знає, що зазнає невдачі. І хадис посилює розпач:

«Нікого не врятують його справи». Люди запитали: «І навіть тебе, о посланець Аллаха?» Пророк (мир йому та благословення Аллаха) сказав: «І навіть мене, якщо тільки Аллах не виявить мені Свою милість...» (Сахіх аль-Бухарі 6463 и Сахіх Муслім 6762).

Тобто навіть Мухаммед, так званий пророк, визнавав невизначеність.

І тут іслам надає лазівку, божественну коротку дорогу. У той час як молитва, піст, милостиня і паломництво можуть бути або прийняті, або ні, джихад супроводжується обіцянкою.

У Корані сказано:

• Сура 9:111: «Воістину, Аллаг купив у віруючих їхні душі й майно в обмін на рай. Вони ведуть боротьбу на шляху Аллага, вбивають і бувають убиті».
• Сура 3:169: «Не вважайте мертвими тих, які загинули на шляху Аллага. Ні, вони живі та отримують наділ у Господа свого».

Хадиси ще більше пояснюють це:

• «Мученик прощається при першій краплі його крові» (Сунан ат-Тірмізі 1663).
• «Мученику гарантовано вхід до Раю» (Сахіх Муслім 1887).

Тут закладено суть ісламського вчення про спасіння: джихад — єдине діло з гарантованим результатом. Якщо зважити решту, джихад абсолютно переважує чашу терезів.

Це пояснює, чому молоді чоловіки, а іноді й жінки, зіткнувшись із відчаєм, невдачею чи почуттям провини, раптово знаходять ясність у джихаді. Це не просто щось політичне чи соціальне, але сотеріологічне. Це пов'язано зі спасінням.

Психологія джихаду

Згадайте нещодавнього нападника в Манчестері. Назвемо його ім'ям, яке він гордо носив: Джихад.

Він прокинувся на світанку, звершив ранкову молитву і, можливо, заплакав від страху, що підвів Аллаха. Як і багато правовірних мусульман, він, ймовірно, відчував нищівний тягар гріха. Можливо, він боровся з хіттю, або не міг як слід молитися, або сумнівався у своїй відданості. Іслам не давав йому жодних гарантій.

Крім однієї.

Він знав, що джихад скасовує все. Що якщо він ударить ножем юдеїв, ворогів Аллаха, згідно з сурою 5:82 («Істинно, Ти впевнишся, що сильніше за всіх людей ненавидять тих, які увірували, юдеї...»), то миттєво потрапить до Раю. Без запитань.

Це не екстремізм; це ортодоксальність. Це вбудований в іслам план виходу.

Мусульмани часто говорять про п'ять стовпів: шахаду (сповідання), салят (молитву), закят (милостиню), саум (піст) і хадж (паломництво). Але на практиці справжній стовп, що гарантує спасіння, це джихад. Джихад стирає гріхи і забезпечує Рай. Це sola fide ісламу, тільки це не віра, а насильство.

Це пояснює, чому джихад вихваляється в ісламській літературі. Сподвижники Мухаммеда вихваляються насамперед не за благочестя, а за бойові заслуги. Абу Убайда обезголовив свого батька в бою, і Коран вихваляє таку відданість (сура 58:22).

Збірники хадисів рясніють твердженнями, що піднімають джихад над усіма іншими ділами: «Стояти в лавах на шляху Аллаха краще, ніж 60 років молитви» (Сунан Ібн Маджа).

Історія підтверджує цю теологічну логіку.

• У VII столітті арабські армії ринули з Аравії не тому, що були голодними торговцями, а тому, що джихад проповідувався як шлях до спасіння. Битва при Ярмуку (636 р. н.е.) проти Візантії, завоювання Єгипту (642 р. н.е.) та падіння Персії (651 р. н.е.) – все це було продиктовано цією теологією.
• Під час Хрестових походів пропаганда Саладіна використовувала джихад не просто як засіб захисту, а й як гарантію спасіння для воїнів.
• У наш час такі угруповання, як «Аль-Каїда», ІДІЛ та ХАМАС, відкрито цитують Коран 9:111 та хадис про мучеництво. Їхні послідовники – не тлумачі, що заблукали, а вірні мусульмани, що слідують ясній обітниці ісламу.

Чому Захід не розуміє

Західний розум, сформований століттями християнського богослов'я, важко розуміє це. На Заході жорстокість і масові вбивства вважаються наслідком цілком відчутних причин: психічних захворювань, гноблення чи колонізації. Західні ліберали не можуть зрозуміти, що хтось може вбивати через духовні причини.

Але джихад заснований не на гнобленні чи політиці. Він ґрунтується на теології. Це ісламська доктрина спасіння. Саме тому західна політика зазнає невдачі. Вони думають, що робочі місця чи освіта зупинять джихад. Але коли джихад є єдиною гарантією вічного життя, жодна соціальна програма не може з ним зрівнятися.

Доктрина «сола джихад» пояснює Манчестер, Париж, 11 вересня, 7 жовтня та всі акти ісламського терору. Це не помилки. Це не спотворене тлумачення. Це найбільш послідовне застосування ісламу.

Захід повинен припинити обманювати себе. Іслам — це не релігія миру, захоплена екстремістами. Це система, яка робить поразку неминучою, а джихад єдиним виходом. І доки мусульмани вірять, що джихад гарантує спасіння, атаки не припиняться.

Автор — Денні Бурмаві / christianpost.com
Переклад — Ганна Іващенко для ieshua.org