На русском языке читайте здесь — Что теряет Церковь, когда перестает задавать вопросы?
Щоразу, читаючи Писання, я ловлю себе на одній думці: Бог ніколи не боявся людських запитань.
Навпаки, саме Бог був Ініціатором того, що ми називаємо стосунками з Ним.
Люди ж часто боялися Бога. Вони ховалися від Нього, сперечалися з Ним, тікали від Його присутності, але Бог ніколи не тікав від людських запитань.
Авраам ставив Йому питання про справедливість. Мойсей — про своє покликання і долю народу. Давид — про страждання і біль. Єремія — про душевні муки. Учні — про Царство Небесне.
А один із апостолів взагалі сказав майже неможливу фразу:
«Господи, покажи нам Отця, і вистачить нам» (Ів. 14:8).
У всіх цих випадках Бог не мовчав. Ісус не відповів: «Як ти смієш таке запитувати?». Навпаки — Він пояснював.
Іноді здається, що справжня віра починається тоді, коли людина отримує відповіді на всі свої запитання. Але з роками я все більше переконуюся в іншому: віра стає міцною тоді, коли ти перестаєш боятися чесних запитань як до себе, так і до інших.
У чому ж проблема?
Іноді Церква починає боятися того, чого не звелів боятися Бог:
Ми уникаємо складних тем, боїмося сказати: «Я не знаю»; Оминаємо дискусії; Ігноруємо сумніви і панікуємо, коли молода людина піднімає руку й питає:
— А чому ми так віримо?
— А де це написано в Біблії?
— А якщо я не розумію?
Іноді на такі питання відповідають приблизно так:
«Треба просто вірити».
«Не став зайвих питань».
«Так завжди було».
«Не сумнівайся».
Але проблема в тому, що питання не зникають. Їх стає ще більше!
І якщо людина не знаходить відповіді в Церкві, вона починає шукати їх деінде. Саме тут ми починаємо втрачати щось важливе.
Одного разу до мене звернувся хлопець, який регулярно ходив на зібрання і навіть служив у групі прославлення. З боку все виглядало добре: він був у церкві, служив, співав, був поруч із віруючими людьми.
Але одного дня він поставив мені запитання, яке я пам'ятаю до сьогодні: «Що я тут роблю? Я зовсім не відчуваю того, про що співаю…»
Тоді мене зачепило не лише його запитання… Мене зачепило те, скільки людей можуть роками стояти поруч із нами — служити, співати, усміхатися — і водночас носити всередині питання, про які бояться говорити.
Згодом він відійшов від церкви й пішов своїм шляхом. Але той випадок залишив у моїй пам'яті глибокий слід.
Я почав думати: а скільки людей ми втрачаємо не тому, що вони шукали привід піти, а тому, що вони не знайшли місця, де можна чесно говорити?
Ми втрачаємо людей.
Особливо молодих…
І не тому, що вони бунтівні чи хочуть зруйнувати віру, мораль чи суспільство. Причина в іншому: вони живуть у світі нескінченних запитань та гострого дефіциту правди.
Кілька кліків — і людина знайде сотні поглядів на будь-яку тему: Бога, Біблію, науку, мораль, історію. І якщо Церква говорить: «Не запитуй», то інтернет відповідає: «Запитуй усе що хочеш».
Проблема не в тому, що світ ставить запитання.
Проблема починається тоді, коли Церква перестає це робити.
Христос ставив запитання і одразу давав правдиві відповіді:
«Ви чули, що було стародавнім наказане: Не вбивай, а хто вб'є, підпадає він судові. А Я вам кажу, що кожен, хто гнівається на брата свого, підпадає вже судові…» (Мат. 5:21-22)
Ми втрачаємо здатність мислити
Фарисеї добре знали Писання. Але коли перед ними стояв Месія, вони не змогли Його розпізнати. Ми можемо знати тексти і в той же час — не бачити Істину.
Можна сотні разів повторювати правильні слова і разом із тим перестати дивуватися Богові та Його діям. Часто можна настільки ревно захищати релігійні звичаї чи якусь добре знайому нам традицію, і при цьому перестати шукати самого Господа. Тоді наша віра «без роздумів» швидко перетворюється на набір правильних, але порожніх фраз.
Саме так ми втрачаємо реальний інтерес до Писання, до Бога, до життя.
Справжнє дослідження Біблії майже завжди починається зі слів:
«Чому?»
«Для кого?»
«Що це означає?»
«Чому Ісус сказав саме так?»
«Що бачили перші читачі?»
Любов до Божого Слова народжується не лише з дисципліни. Вона народжується зі здивування, із щирого бажання копати глибше.
Діти ставлять сотні питань. Можливо, саме тому Христос сказав бути як діти?
«Ісус же сказав: Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене, бо Царство Небесне належить таким». (Матв. 19:14)
Не тому, що діти все знають. А тому, що вони ще не втратили здатності дивуватися!
І на завершення я хочу поставити одне питання:
Можливо, найнебезпечніший стан для Церкви — це не переслідування?
Не матеріальна криза… Не нестача ресурсів… А той момент, коли ми настільки звикаємо до власних відповідей, що перестаємо ставити запитання самим собі, Богу та людям навколо.
Церква перестає рости не тоді, коли не має відповідей — а тоді, коли більше не шукає тих, кому вони потрібні.
Тому, можливо, комусь із нас варто сьогодні чесно сказати: «Господи, у мене є питання до Тебе», і саме з цього в житті знову почнеться щось справжнє та прекрасне.
Автор — Богдан Михайловський
Последнее: 05.05. Спасибо!
