На русском языке читайте здесь — Как любить, когда не чувствуешь любви.
Нещодавно я відвідав дискусію щодо книги «Просто християнство» К. С. Льюїса в книжковому клубі. Вивчаючи книгу протягом кількох тижнів, загалом досить помірковані шанувальники Льюїса раптово перейшли від розмахування пальмовим гіллям до криків: «Розіпни його!»
Цей переворот був викликаний наступним принципом, виявленим у розділі про благодійність (Християнська любов):
Правило для всіх нас абсолютно просте. Не витрачайте час на турботи про те, чи любите ви свого ближнього; дійте так, ніби любите.
«Богохульство!» – вигукнули кілька людей, а один навіть спробував розірвати на грудях футболку від Ральфа Лорена. «Це, – стверджував їхній неформальний лідер, – пахне ментальністю в дусі “прикидайся, поки не вийде”, яку не можна терпіти в рамках християнської концепції любові».
«Нещира любов – це не любов!»
«Якщо ви її не відчуваєте, ви не зможете любити».
«Моє правило – щирість на всі сто!»
Шекспірівське збіговисько кричало все голосніше й голосніше, одна скарга підживлювала наступну.
Будь кимось більшим, ніж ти є насправді
І поки селяни-християни хапалися за вила, все більш очевидним ставало, що в їхніх очах Льюїс порушив закон самовираження: закон бути воістину самим собою. Психологія вселила нашому поколінню думку про те, що самовираження є найвищим добром. Якщо ви цього не відчуваєте, це не автентично і, отже, не реально.
Це, у поєднанні з уявленням про те, що любов — це майже виключно тепле почуття, яке знаходиться глибоко всередині нас, створює враження, ніби ідею любові зневажає людина, яка не відчуває любові, але змушена поводитися як людина, що любить.
Головна проблема з любов'ю, що відповідає правилу «почекай, поки не відчуєш її», полягає в тому, що така любов — вона скоріше з Голлівуду, ніж з Біблії. Вона в корені підриває дві найбільші заповіді, дані Ісусом. Заповіді любити Господа і ближнього часто атакують цю любов, пригнічують наші природні потяги і незручності нашого самовираження:
- Люби свого ближнього як самого себе, незалежно від того, чи образив він тебе.
- Люби свого ближнього як самого себе, незалежно від того, наскільки він непопулярний.
- Люби свого ближнього, як самого себе, незважаючи на те, що він уособлює в собі всі ті неприємні риси, про наявність яких у себе ти навіть не підозрював, поки не зустрівся з ним.
Або, що ще важливіше:
- Люби Бога, незалежно від того, наскільки ти зайнятий.
- Люби Бога, як би ти на Нього не сердився.
- Люби Бога, незалежно від того, наскільки ти хворий, втомлений або збитий з пантелику.
Жодні виноски, зірочки чи застереження не вказують на наявність нюансів у цих двох заповідях. «Я цього не відчуваю», — це проблема, яку потрібно подолати, а не привід для непокори.
Прикидайся, поки не вийде
Ці чоловіки та жінки, які відчули напругу в принципі Льюїса, мали повне право сердитися, адже в ідеалі наші почуття мають передувати нашим діям, що виражають любов до Бога та ближніх. Але ви, напевно, погодитеся зі мною — часто так не виходить. Наші почуття незрілі — вони схильні дутися, верещати й ображено мовчати. І, на жаль, вони часто сердяться на тих, кого люблять найбільше.
Отже, зважаючи на те, що наші грішні почуття не викупленні повністю, що ми маємо робити в ситуаціях, коли не відчуваємо себе люблячими? Я пропоную наступне: імітувати це почуття, поки Він не зробить його справжнім.
Ті, хто не погоджувався, мали рацію у боротьбі з любов’ю у стилі «прикидайся, поки не вийде», тому що ми самі не робимо нічого, що триває довго. Ми можемо зобразити тимчасову симпатію та співчуття до людей, але глибока сердечна зміна у ставленні до інших (яка прославляє Господа і справді їх любить) походить від самого Бога (Галатів 5:22-23). Дійсно, це можливо лише після того, як Бог дасть нам нове серце.
Поступаючи чесно
Отже, ми повинні діяти.
Замість того, щоб чекати, поки ваші внутрішні почуття наберуть відповідну кількість любові до когось, поставте собі питання в стилі Льюїса: Що б я зробив, якби у мене були відповідні почуття до них? Чи зможу я встати з дивана і вибачитися перед своєю дружиною? Чи зателефоную я родичу, з яким не розмовляв роками? Чи запрошу я свого сусіда на вечерю? Використовуйте свою Божу уяву, щоб уявити, як виглядає любов, а потім втілюйте це в життя.
І моліться, поки дієте.
Ми не хочемо вічно жити в розбіжності між діями та почуттями – і слава Богу, що й не будемо. Але, очікуючи того, щоб бути більш схожими на Нього (1-е Івана 3:2), ми молимо Бога розширювати наші викуплені, але ще занадто тісні серця. З молитвою ми чинимо так, ніби насправді це відчуваємо. Ми ставимо віз перед конем і просимо Бога зробити так, щоб кінь побіг. Ми м'яко реагуємо на зауваження колег, ніби люблячи їх, при цьому просячи Бога дати нам справжню любов до них.
Інша назва для такого виду любові — просто віра. Ми не скреготимо зубами, «прикидаючись» у традиційному сенсі. Ми «прикидаємося», дивлячись на Христа і чекаючи, що Його Дух завершить розпочате Ним у нас (Филип’ян 1:6). Без віри у своїх діях ми уподібнюємося фарисеям і не догоджаємо Богу (Євреїв 11:6).
Велика таємниця
Дивно, але Бог часто дарує почуття, необхідні нам у ті моменти, коли ми діємо до того, як відчуємо. Я відчув на собі те, що Льюїс чудово описує в наступному уривку:
Як тільки ми робимо це, ми відкриваємо одну з великих таємниць. Коли ви поводитеся так, ніби любите когось, ви незабаром полюбите цю людину. Якщо ви завдаєте шкоди комусь, хто вам не подобається, ви виявите, що ця людина вам подобається ще менше.
Це правда, що ваші дії часто випливають із ваших почуттів, але також правдою є те, що й ваші почуття випливають із ваших дій. Відсутність дій в ім’я «справжньої любові» насправді перекриває шлях потоку почуттів, який міг би виникнути, якби ви діяли.
У мене є добрі друзі, яких я спочатку не міг терпіти. Але в міру того, як Господь працював зі мною, Він дав мені можливість діяти так, ніби я любив їх, перш ніж я справді полюбив їх – і незабаром настала справжня любов. Чим більше я вкладав свої сили, час і думки в цих людей, тим більше моє серце переконувалося в тому, що я справді їх люблю.
Любов – це Божий дар, який часто дається тоді, коли ми діємо до того, як відчуємо.
Він уже зробив це
Чим більше я намагаюся застосувати цей принцип у своєму житті, тим більше відкриваю можливостей для його застосування.
- Чи піддаєтеся ви спокусі боятися людини? Як би ви діяли, якби не мали цього безбожного страху? Дійте, просячи Бога дати вам звільняючий страх перед Ним, а не перед людиною (Ісая 8:12-13).
- Чи піддаєтеся ви спокусі тривожитися? Як би виглядала довіра до Господа всім серцем у цій ситуації (Приповісті 3:5)? Дійте і просіть Бога дати вам Його мир (Івана 14:27).
- Чи піддаєтеся ви спокусі пожадливості? Як виглядатиме шанування Бога щодо цієї дівчини, хлопця або екрана комп’ютера? Дійте й просіть Бога умертвити пожадливі бажання, що ще зростають у вашому серці.
У підсумку, ми «прикидаємося, доки не вийде», бо, насправді, у Нього вже вийшло — Він уже це звершив. «Тому то, коли хто в Христі, той створіння нове, стародавнє минуло, ото сталось нове!» (2 Коринтян 5:17). Ми не зображуємо тих, ким не є; ми «одягаємося» в те, ким ми вже є насправді, хоча й не відчуваємо себе відповідними цьому (Колосян 3:1-17).
Як християни, ми імітуємо любов не для того, щоб уникнути реальності, а щоб жити в ній повніше.
Автор — Грег Морзе / © 2018 Desiring God Foundation. Website: desiringGod.org
Переклад — Ірина Жежерун для ieshua.org
Последнее: 31.03. Спасибо!
