На русском языке читайте здесь — Логика заместительного искупления в книге Левит.
Вчення про замісне викуплення займає центральне місце в книзі Левіти. Очевидно, що в цій третій книзі Біблії викуплення здійснюється через деякого заступника, чия смерть і кров забезпечують прощення, оскільки вони віддаються замість життя грішника. Ця тема не запозичена з пізнішого богослов'я.
У книзі Левіти переплітаються три ключові теми, створюючи чудову картину викуплення. По-перше, це ототожнення грішника із замісною жертвою через покладання рук. По-друге, смерть замісної жертви, яка бере на себе долю грішника, як покарання. По-третє, кроплення кров'ю замісної жертви на Божий жертовник, результатом чого є викуплення грішника. Ці теми вчать нас дивитись на Ісуса — Того, Хто «полюбив нас і видав Себе за нас як дар і жертву Богові, як приємні пахощі» (Еф. 5:2).
Розглянемо три уривки з книги Левіти, у яких торкаються ці теми.
Заміщення через покладання рук
Тема заміщення виникає вже в перших віршах. Звертаючись до Мойсея, Бог каже тому, хто приносить жертву, «покласти руку свою на голову жертви цілопалення». Дія, за допомогою якої той, хто приносить жертву, ототожнює себе з твариною, здійснюється навмисно, і її результатом стає те, що жертва буде «прийнята від нього [буквально: за нього] для звершення за нього викуплення» (Левіти 1:4).
Ключове значення тут мають слова «за нього», які прямо вказують на ідею заміщення — коли один займає місце іншого. Принцип заміщення закладено у самій граматичній структурі опису жертвоприношення. Життя, що приноситься на жертовнику, постає перед Богом замість самої людини, яка робить жертвоприношення.
У цьому вірші немає прямої вказівки на те, що покладання рук означає перенесення гріха. Однак на це натякають дві деталі.
По-перше, відразу після покладання рук тварину вбивають (вірш 5). Цей порядок дій повторюється протягом усієї книги Левіти (наприклад, Левіти 3:2, 8, 13; 4:4, 15, 24, 29, 33; 8:14–15, 18–19, 22–23; 16:21). Слід визнати, що у тексті прямо сказано, чому умертвіння логічно слідує за покладанням рук. Однак цілком можливо, що це має нагадати учасникам богослужіння про застереження Бога, дане в книзі Буття: смерть є покаранням за непослух Йому (Буття 2:16–17).
По-друге, результатом жертвоприношення стає те, що той, хто приносить жертву, «буде прийнятним перед Господом» (Левіти 1:3). Таким чином, текст представляє жертовну тварину як заступника, який викуповує гріх людини, приймаючи на себе заслужене покарання — смерть. На ідею заміщення символічно вказує покладання рук; це стає ще більш очевидним, якщо ми звернемося до Божих настанов щодо богослужіння у День Викуплення.
Сповідання та несення на собі беззаконь
У День Викуплення (Йом Кіпур) ізраїльтяни здійснювали ритуал за участю двох козлів (Левіти 16:15–22). Цей ритуал демонструє логіку замісного викуплення у двох аспектах.
Коли першого козла заколюють як жертву за гріх, його кров вносять за завісу і кроплять нею, щоб очистити святилище від «нечистот Ізраїльських нащадків та від їхніх злочинів у всіх їхніх гріхах» (вірш 16). Смерть, яка виступає як покарання, приноситься Богові у відповідь на провину народу за скоєні гріхи, щоб відновити святість місця поклоніння.
Другий козел також демонструє, хоч і іншим чином, як гріх переноситься на замісну жертву; цього разу перенесення відбувається у вигляді сповідання. У цьому уривку прямо говориться, що гріх покладається на тварину:
«Поклавши обидві свої руки на голову живого козла, Аарон визнає над ним усі беззаконня Ізраїльських нащадків, всі їхні злочини і всі їхні гріхи. Таким чином він покладе все це на голову живого козла і, за допомогою призначеної на цю справу людини, відішле в пустелю» (вірш 21).
З цього тексту очевидно, що сповідання беззаконь народу нерозривно пов'язане з покладанням рук і перенесенням на тварину гріха, який вона потім забирає в пустелю.
При аналізі логіки цього жертвоприношення двох козлів неможливо не помітити картину покарання за гріх, заміщення грішників та подальшого викуплення, які випливають із тексту. Це стає ще очевиднішим, якщо взяти до уваги богословський зв'язок між кров'ю і життям, окреслений у книзі Левіти.
Життя — у крові
Поряд із приписами щодо жертвоприношень, у книзі Левіти Бог також дає накази про те, як жити у святості. Наприклад, Він забороняє Своєму народові вживати «кров із жодного тіла», відзначаючи, що «кожний, хто її споживає, буде знищений» (Левіти 17:14).
Пояснення цієї заборони міститься в самому тексті і розкриває логіку жертвопринесення, представлену в книзі Левіти: «Адже душа тіла в крові, тому Я дав її вам, аби на жертовнику звершувати викуплення за ваші душі. Бо така кров є викупленням за душу» (вірш 11). Тим самим Бог ясно вказує на символічний зв'язок між кров'ю, смертю та викупленням.
Хтось може заперечити, що викуплення відбувається «життям» тварини, а не її смертю (в англ. перекладі буквально: «бо це кров, яка здійснює очищення за допомогою життя» — прим. пер.). Однак прийменник, що перекладається як «за допомогою» або «через», має широкий спектр значень, включаючи ототожнення одного об'єкта з іншим (наприклад, Вих. 6:3). Можливо, точніше було б перекласти цей текст так: «кров... робить викуплення як життя». Іншими словами, кров — це і є життя; вона виливається до смерті, і тим самим відбувається викуплення.
Таке ототожнення крові зі смертю — або з життям, що вилилося назовні, — узгоджується з рештою змісту книги Левіти. Очевидно, що кров з'являється внаслідок умертвіння. Так, наприклад, той, хто приносить жертву, повинен «заколоти жертву за гріх» (Левіти 4:29), після чого священник наносить «(частину) її крові» на Божий жертовник (вірш 30). У День Викуплення Аарон повинен був «зарізати козла жертви за гріх, що за народ, внести частину його крові всередину за завісу» (Левіти 16:15).
Кров тут символізує не просто життя, а життя відібране, знищене і вилите. Коли в книзі Левіти мова заходить про жертовну кров, ніколи не мається на увазі життя, прожите прекрасно, або життя як диво, або життя як протилежність смерті тощо. Йдеться саме про життя, насильно перерване внаслідок гріха і покладене на жертовник перед Богом як замісна жертва заради викуплення гріха.
Безумовно, християни можуть глибше зрозуміти зміст жертв, описаних у книзі Левіти, у світлі Нового Завіту. Однак і при читанні цієї третьої книги Біблії, якщо розглядати її саму по собі та в її власному контексті, уважному читачеві стає очевидною логіка замісного викуплення.
Автор — Грег Гільберт / thegospelcoalition.org
Переклад — Ганна Іващенко для ieshua.org
Последнее: 12.07. Спасибо!
