Не судіть?

На русском языке читайте здесь — Не судите?

У Євангелії від Матвія – записані чи не найвідоміші слова Христа: «Не судіть, щоб і вас не судили…»  — це водночас один із найбільш неправильно застосованих висловів Спасителя.

Сьогодні ці слова часто використовують як універсальний щит від будь-якої критики: не називай гріх гріхом, не оцінюй вчення, не викривай несправедливість, не став запитань до поведінки людини. Але чи справді Христос заборонив нам розрізняти добро і зло?

Якби це було так, Він суперечив би Сам Собі. Адже в іншому місці Христос прямо говорить:

«Не судіть за зовнішнім виглядом, але судіть справедливим судом!» Івана 7:24.

Отже, проблема не в самому судженні, а в тому, як, на якій підставі та з яким серцем ми судимо.

Колода і скалка

Слова «не судіть» не можна відривати від контексту наступних речень. Христос говорить про людину, яка помічає скалку в оці брата, але не бачить колоди у власному. Проте Він не наказує назавжди залишити скалку в чужому оці. Він говорить:

«…спочатку вийми колоду зі свого ока, а тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого» Матвія 7:5

Отже, Христос забороняє не братнє виправлення, а лицемірний осуд. Не саме розпізнання чужої помилки, а становище самопроголошеного судді, який суворий до інших і поблажливий до себе.

Пізній спадкоємець пуританської традиції Метью Генрі пояснював, що людина не повинна самовільно сідати на суддівське місце й робити власну думку законом для всіх. Водночас він відразу додавав: із заборони осуджувати не випливає заборона докоряти, бо щире виправлення може врятувати людину від згубного шляху.

Осуд і розсудливість — не одне й те саме

Осуд намагається винести остаточний вирок людині. Розсудливість же оцінює її слова, вчинки та плоди у світлі Божого Слова.

Осуд говорить: «Я знаю твоє серце, твої мотиви і твою вічну долю».

Справедливе судження говорить: «Цей конкретний вчинок суперечить Писанню, але остаточний суд над людиною належить Богові».

Пуританин Томас Вотсон застерігав, що, виносячи поспішний вирок про остаточний духовний стан іншого, людина намагається зайняти місце Христа. Думка про майбутній Божий суд повинна зробити нас передусім суворішими до власного серця, а не швидшими у засудженні ближнього.

А Джон Оуен нагадував, що навіть добрі й ревні віруючі іноді бувають у своїх вироках суворішими, ніж Сам Бог. Християнська любов не вимагає погоджуватися з гріхом, проте вона вимагає не привласнювати собі знання про те, чого Бог нам не відкрив: прихованих мотивів, міри чужої відповідальності та остаточного стану душі.

Який суд заборонений?

Христос забороняє суд, що ґрунтується на чутках, зовнішності та припущеннях; суд, який приписує людині приховані мотиви; суд подвійних стандартів; суд без милості й самоперевірки; суд, метою якого є приниження, а не відновлення.

Саме проти упередженості спрямовані слова Івана 7:24. Метью Генрі звертав увагу: несправедливо засуджувати в опонента те, що ми виправдовуємо у представника власної групи людей. «Партійність» легко маскується під ревність за істину.

Який суд необхідний?

Християнин зобов’язаний розрізняти:

• правду і брехню,
• здорове вчення і єресь,
• покаяння і маніпуляцію,
• добрий плід і руйнівну поведінку.

Без цього неможливо виконати Христовий наказ остерігатися фальшивих пророків, захищати слабких, підтримувати церковну дисципліну та братньо виправляти того, хто заблукав.

Але справедливий суд має починатися із запитань до самого себе:

Чи знаю я факти? Чи застосовую до себе ту саму міру? Чи спираюся на Писання, а не на власну неприязнь? Чи хочу я відновити людину — чи лише перемогти та принизити її?

Христос не сказав: «Не розрізняйте». Він сказав: «Не привласнюйте собі місце Бога». Тому правильне розуміння Його слів можна передати так:

Не судіть лицемірно, поспішно й немилосердно. Спочатку судіть власне серце, а потім — тверезо, біблійно і справедливо оцінюйте плоди.

Слова Христа «Не судіть» — це не заклик до моральної сліпоти, а заклик до смирення, самоперевірки і праведного суду.

Христос не скасовує істину, Він очищає серце того, хто її промовляє.

Пуританський спадок тут особливо цінний: він навчає нас бути суворими до власного гріха, обережними у словах про інших і вірними Божій правді. Тобто – необхідно бути людиною, яка любить істину, живе в покаянні і справедливо оцінює як себе так і оточуючих.

Автор — Богдан Михайловський