Смерть сексуального гріха

На русском языке читайте здесь — Смерть сексуального греха.

У невіруючих «немає проблем» із гомосексуальним потягом — вони з ним не борються. Моя любов до жінок теж практично не була для мене проблемою.

Я не завжди була лесбійкою. Але до тридцяти років у мене з'явилася перша коханка. Мене це конкретно «підчепило», і я була впевнена, що знайшла свою справжню сутність. Інтимні стосунки з жінками були лише частиною мого життя і нової ідентичності — і не єдиною частиною. І навіть не завжди головною частиною. Мені просто подобалося все жіноче: компанії, розмови, форми їхнього (нашого) тіла. Мені подобалося затишно з ними проводити час де-небудь у домашніх умовах. Мені подобалося товариство лесбійок.

Як невіруюча викладачка англійської, захисниця постмодернізму (і постструктуралізму) і противниця тотального метанаративу (як християнство, наприклад) я знайшла мир і сенс життя у своєму житті як членкиня лесбійської спільноти, яку я допомагала створювати.

Навернення і внутрішній конфлікт

Лише після того, як я зустрілася з моїм воскреслим Господом, я по-справжньому відчула весь сором свого гріха, своїх тілесних пристрастей і мого гріховного минулого.

Навернення принесло з собою цілу гору суперечливих почуттів — від відчуття свободи аж до нестерпного сорому. Воно також занурило мене у внутрішню боротьбу. Хоч я й добре розуміла, що Бог забороняє всяке співмешкання поза шлюбом (у біблійному розумінні шлюбу), та мені було незрозуміло, що мені чинити з моєю чуттєвістю — з глибоко вкоріненою в мені матрицею бажань і пристрастей, які й далі значною мірою визначали мою тотожність. А що ж є гріхом? Сам лише одностатевий секс? Чи моя одностатева тотожність також? Або вже саме бажання цього? Наскільки глибоко повинне покаяння проникнути в моє єство?

Знайомство з Джоном Оуеном

Серед цих нових для мене мук один мій друг порекомендував мені почитати дещо зі старовини — давнього богослова 17 століття Джона Оуена. Його три томи тепер об'єднані загальною назвою «Перемагаючи гріх і спокусу».

Спочатку я категорично не хотіла визнати (і погодитися з Джоном Оуеном), що те, що я називаю «своєю тотожністю», насправді є «гріхом, що живе в нас». Але це зачепило мене. Оуен навчав мене, що гріх у житті віруючого проявляється трьома способами: 1) первородний гріх, що спотворив природу людини; 2) спокуси, що спокушають нас щодня; 3) гріх, що живе в нас і приводить нас до відчаю.

Зрештою, саме концепція «гріха, що перебуває», стала для мене світлом у кінці тунелю, оскільки допомогла мені побачити, як Бог веде від сорому до надії. Я впевнена, що це вчення Оуена про «гріх, що перебуває», є відсутньою ланкою в ланцюзі уявлень у нашій культурі, що часто призводить до плутанини в таких питаннях, як «що таке гріх» і «як з ним боротися».

Ми, віруючі, часто вигукуємо з апостолом Павлом: «Тож не роблю те добре, яке хочу, але те недобре, якого не хочу, – те роблю. Якщо ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це роблю, а той гріх, який живе в мені». Але, «поскаржившись», що ми повинні далі робити? Як нам ставитися до гріха, який став частиною нашої ідентичності?

Оуен пропонує чотири речі:

1. Замордуйте гріх голодом.

Гріх, що перебуває в серці, — це паразит, і він пожирає все, що ти йому віддаєш. А Слово Боже — це отрута для гріха, якщо його приймаєш усім серцем, що оновлене Святим Духом. Насичуючи себе Божим Словом, ми тим самим моримо голодом гріх, що перебуває в серці. Гріх не виносить присутності Божого Слова. Тому наповнюйте Писанням свої серця і свій розум.

Один із способів робити це — співати Псалми. Для мене спів Псалмів — дуже ефективна духовна дисципліна, що допомагає мені підпорядкувати свою волю Божій волі. До того ж, вона сприяє запам'ятовуванню Божого Слова. Ми моримо голодом гріх, що перебуває в нас, коли читаємо Писання свідомо, великими порціями — іноді навіть цілими книжками за один раз. Таке читання дає нам змогу побачити Божі плани і Його волю в цілісній картині, а не уривчасто.

2. Називайте гріх своїм ім'ям.

Так, він живе у твоєму домі — але не клади на нього нашийник і не веди на повідку. Не давай йому ласкавого імені. Не дозволяй гріхові стати улюбленцем. Навпаки — визнай у ньому зло й вижени його геть! Ти не зможеш приручити гріх, чемно запрошуючи його до своєї оселі. Не намагайся збудувати фальшивий світ. Не шукай відмовок і виправдань. Не впускай сентиментальності. Не вдавай із себе жертву. Не живи у постійному самовиправданні. Якщо ви приведете в дім миле маленьке тигреня і назвете його Пухнастик, не дивуйтеся, якщо одного дня воно зжере вас живцем. Саме так поводиться гріх. «Пухнастик» знає свою роботу. Іноді гріх може причаїтися і чекати свого моменту багато років. Він обманює свого господаря, створюючи ілюзію, що ним можна керувати. Але одного разу він зірветься з ланцюга, знищуючи все те, що ти будував, плекав і любив.

Отже, будьте мудрими. Не «балуйте» свої гріхи. І пам'ятайте, що гріх — це не ви самі, якщо ви у Христі. У Христі — ви сини чи доньки Царя. Ви з царської родини. Вам доводиться боротися з гріхом тому, що він зруйнував вашу ідентичність. Не ототожнюйте себе з гріхами, хоча вони від народження вкоренилися у вашій свідомості й супроводжують вас усе життя.

3. Послаблюйте силу гріха, що перебуває в вас, вбиваючи його.

Гріх — не просто ворог Богу. Між Богом і ним нескінченний антагонізм. Вороги можуть примиритися. Але немає жодної можливості примирити Бога з гріхом. Усе, що є до такої міри ворожим до Бога, слід знищувати. Нещадно вбивати. Що більше ми вбиваємо гріх, то тісніший наш союз із Христом. Покаяння — головні двері, що ведуть до радості перебування в Бозі.

Наша справжня ідентичність ґрунтується на Христі, розіп'ятому і воскреслому.

«Тож ми поховані з Ним через хрещення в смерть, щоб так, як Христос встав із мертвих славою Отця, так і ми почали би ходити в оновленні життя. Бо якщо ми з’єдналися з Ним подобою Його смерті, то з’єднаємося з Ним і подобою воскресіння. Знаємо, що стара наша людина розп’ята разом з Ним, щоби гріховне тіло позбавити влади, щоб ми більше не служили гріхові» (Рим. 6:4-6).

Сатана шантажуватиме нас гріхом, який перебуває в нас, шепочучи нам, що неможливо належати до Христа і водночас мати в серці (або в тілі) гріх. У такі моменти ми можемо нагадати сатані, що в одному він тільки правий: гріх є гріх, і він спрямований проти Бога.

Однак сатана повністю спотворює найважливішу істину. За допомогою покаяння ми перебуваємо у воскреслому Христі. Тому кожен гріх, який ми вчинили або вчинимо, покритий праведністю Христа. Зрозуміло, ми повинні боротися з гріхом. Оуен попереджає: не звертати уваги на гріх — значить, дозволити йому рости. «Хто не перемагає гріх, того гріх поневолює».

4. Щодня культивуйте нове життя у Христі.

Бог не залишає нас самих боротися з гріхом у соромі та ізоляції. Навпаки, за допомогою сили Святого Духа душа кожного віруючого оживає, тобто вона приймає життя від Господа. Оживлення — це зворотний бік умертвіння. Чим більше ми умертвляємо гріх, тим більше оживаємо духовно. Таке оживлення допомагає нам побачити всю картину освячення, яке включає два важливі аспекти:

1) Визволення від бажання чинити «улюблені» гріхи. Це відбувається тоді, коли благодать послуху дарує нам «могутню силу нового потягу» (Томас Чалмерс).

2) Смиренне визнання того факту, що ми щодня потребуємо постійних виливів благодаті з неба, і що яким би спокусливим не був гріх, ховати його — це ніколи не вихід. По суті, найпершим і найголовнішим гріхом є намагання жити незалежно від Бога, бажання стати настільки сильним, щоб перемагати гріх самостійно. Таке прагнення відображає саму суть гріха. Воно — мати всіх гріхів.

Оуен, однак, робить застереження. Усе вищесказане має стосунок тільки до віруючих. Він каже: «Допоки людина не народиться згори, доки вона не стане по-справжньому віруючою, всі її спроби умертвляти гріх ні до чого не приведуть. Даремно вона буде використовувати багато різних ліків — не буде вона зціленою».

Що ж тоді потрібно робити невіруючому? Волати до Бога, щоб Дух Святий дав йому нове серце, навернув його душу. «Умертвіння гріха — це не те, до чого Бог закликає ненароджену людину, — пояснює Оуен. — Це не те, чим вона повинна займатися. До чого вона має прагнути — так це до відродження ВСЬОГО єства, а не просто до умертвіння якихось окремих проявів похоті».

Вільні для радості

Книги Джона Оеуна показали мені, як сексуальне життя на моїх умовах, у моєму уявленні, приводило до результатів абсолютно протилежних, ніж те, що мені так барвисто обіцяв гріх. Замість свободи я отримала рабство. Цей пуританин 17 століття відкрив мені ту схему, як лесбійські бажання і моя гріховна чуттєвість вбивали насправді мою радість.

Сьогодні я перебуваю в числі «Марій Магдалин» — доброчесних жінок із гріховним минулим. Євангеліє принесло нам не тільки благодать, але й зажадало непримиренної війни. У якийсь момент посеред цієї кровопролитної битви Бог дав мені надприродне, незрозуміле бажання стати доброчесною жінкою, яка повністю присвятила себе Богові, сповненою Його словом, Його волею. Це бажання породило й іншу мрію: стати, якщо завгодно Богові, доброчесною дружиною доброчесного чоловіка.

Єдність із воскреслим Христом означає, що минуле гріховне життя розіп’яте на хресті. Я помітила, що вже не могла повернути це життя, навіть якби захотіла. Спочатку це було страшно. Але коли я вдивилася в глибину, на саме дно цього страху, я раптом знайшла мир. За розп'яттям себе слідує воскресіння і життя.

З цим світом я також знайшла глибоке усвідомлення того, що Євангеліє спрямовує наш погляд уперед. Наш дім попереду. Сьогодні однією лише благодаттю Бога я приєдналася до Божої сім'ї. У цій сім'ї Бог дбає про всі мої потреби, навіть найдрібніші деталі мого життя — чи то йдеться про математичні задачки, чи то про приготування макаронів із сиром. Але найбільше (якщо говорити про земні речі) Бог явив Свою благодать у тому, що дав мені людину, яка відображає цю благодать і назвала мене коханою, і дав дітей, які називають мене мамою.

Автор — Розарія Баттерфілд / desiringgod.org
Переклад — Ірина Жежерун для ieshua.org