Святість ≠ Легалізм

На русском языке читайте здесь — Святость ≠ Легализм.

Я чітко пам'ятаю, як у 1998 році я біг вулицею, відчайдушно шукаючи під кожним автомобілем обгортку від жуйки, яку я не встиг викинути в громадський смітник. Після більш ніж 15 хвилин пошуків я знайшов її, і мене охопила невимовна радість (і полегшення). Чому? Тому що я щиро вірив, що якщо Христос повернеться, перш ніж я викину цю обгортку, я не потраплю на небеса. Моє духовне виховання вчило мене, що смітити — це не тільки порушення закону, а й гріх, і якщо я помру в гріху, то потраплю до пекла.

Це може здатися вам безглуздим, і ви, можливо, захочете посміятися з мого способу мислення. Але на початку мого шляху із Христом (і протягом багатьох років після цього) такі думки переслідували мене — навіть під час мого дев'ятирічного ув'язнення і ще довго після мого звільнення. Я страждав на захворювання, яке я називаю ОКРР, або обсесивно-компульсивний релігійний розлад. Я так боявся не потрапити на підхоплення, що постійно вибачався і просив пробачення у людей, яких міг образити. Охоплений компульсивним бажанням жити в абсолютній святості, я став нещасним і психічно змученим, наляканим думкою, що озеро вогняне стане місцем моїх вічних мук.

Вирвись і стань вільним!

Система вірувань контролювала мене — так, маніпулювала мною. Дякую Богові за свободу, яку я знайшов у Христі, — але мені знадобилося 10 чи 15 років, щоб її здобути! Чесно кажучи, законницькі ідеології досі інколи заважають мені. Коли моя дружина Ібеліз помічає у мені нападки легалізму, то допомагає мені вирватися з них за допомогою принципів, які я сам уже і так вивчив і виклав у своїй новій книзі «Manipulated: Ten Toxic Traits of Legalism». Застосування цих принципів допомогло мені відійти від токсичності законництва і знайти свободу, яку дав мені Христос. Це була реальна боротьба із законництвом, і я поділюся свободою, яку я знайшов. Але спочатку дозвольте мені пояснити, що таке легалізм і в чому його суть.

Що таке легалізм?

За словником Мерріам-Вебстер, легалізм або законництво — це «суворе, буквальне або надмірне дотримання закону чи релігійного або морального кодексу... юридичного терміну або правила». Я можу засвідчити, що в законницьких церквах слово «суворе» — це ще м’яко сказано. Я не кажу, що ці церкви позбавлені любові; я маю на увазі, що їхнім основним культурним вираженням є дотримання релігійного кодексу.

Законництво передбачає дотримання суворих правил, встановлених способів поводження з іншими, жорстких статутів тощо. Замість християнства, побудованого на живих стосунках, діє режим автоматичного контролю. Замість правильного тлумачення Писання — з урахуванням контексту, часу написання тексту та адресата — сліпе дослівне тлумачення визначене сприйняттям читача і його рівнем покірності. Віруючі в таких умовах змушені за будь-яку ціну дотримуватися буквального змісту тексту, часто доходячи до того, щоб говорити, виглядати і одягатися, як персонажі Старого Завіту.

Надмірний конформізм, який я щойно описав, контролює загальну культуру церкви і змушує мовчати окрему особистість. Жорстка переконаність затьмарює критичне мислення, і ніхто не наважується кинути виклик тому, що широко прийнято більшістю групи. Це називається колективним мисленням, «моделлю мислення, що характеризується самообманом, примусовим формуванням згоди та покірністю цінностям і етиці групи». У цьому типі колективного законництва ніхто не хоче бути білою вороною, тому всі йдуть за натовпом. Сильний страх відторгнення підтримує законництво. Це і є причиною того, чому люди залишаються в церквах, які, як вони самі знають, є токсичними.

Святість ≠ законництво

Чи означає це, що святість є чимось хибним? Ні! Святість не може бути хибною; наш Бог є святим, ми покликані бути святими і маємо поклонятися Господу в святості (див. Левіти 19:2; Второзаконня 14:2 та Псалом 96:9). Але законництво – це однозначно неправильно. Тому я не ототожнюю святість із законництвом. Проте багато віруючих, які намагаються жити свято, приймають законництво як еталон. Таке неправильне бачення може зашкодити їхній вірі, зруйнувати їхні родинні та інші стосунки і відвернути їх від Господа та Його Церкви.

Апостол Павло мав справу із законництвом у церкві в Колосах. Люди, відомі як юдейники, слідували за апостольською місіонерською роботою Павла і проникали в засновані ним церкви, намагаючись змусити язичників, які вірили в Христа, прийняти єврейський обряд обрізання. Ця ідеологія стала твердинею в ранній церкві, і юдейників стали називати «обрізаними».

У 15 розділі книги Дії Апостолів церква скликала збори, щоб вирішити це питання. Але одного разу апостол Павло публічно викрив лицемірство апостола Петра, який змінив свою думку з цього питання (див. Галатів 2:11–21). У своєму листі до церкви в Колосах Павло пояснив доктринальні та теологічні помилки, які спричинили суперечку:

«Отже, якщо ви з Христом померли для принципів світу, то навіщо, подібно до тих, хто живе у світі, дотримуєтеся приписів: “не бери!”, “не їж!”, “не доторкайся!”? Адже все це при вживанні нищиться, згідно з людськими заповідями та вченнями. Воно має вигляд мудрості в самовільному служіння, в покорі, в недбалості про тіло, але не має якогось значення, — хіба що для тілесного задоволення» (Кол. 2:20–23).

Павло не вважав святість проблемою. Він просто вказував на те, як правила і норми віддаляли колосян від покладання на особу Христа, Його завершену працю на хресті та особу Святого Духа, водночас підштовхуючи їх до людських правил християнської дисципліни. Церква в Колосах зробила якість свого послуху центральною точкою своєї віри. Це євангеліє, засноване на ділах, могло замінити євангеліє, засноване на вірі, яке проповідував Павло (і, звичайно, Ісус).

Не усвідомлюючи цього, багато віруючих, які приймають «євангеліє святості», в кінцевому підсумку потрапляють під вплив іншого духа. В результаті вони поклоняються іншому Ісусу, ніж Той, за яким вони спочатку слідували. Все, що не зосереджене на особі Ісуса Христа або на дієвості Його роботи на хресті, є законництвом, а не справжньою біблійною святістю. І все, що більше зосереджене на тому, що робить віруючий, ніж на тому, що вже зробив Ісус, не є біблійним християнством; це пієтизм!

Пієтизм – це «акцент на релігійно-побожному досвіді та практиках; удавана побожність». Якщо це не є описом гіперзаконництва, то я й не знаю, як тоді ще краще його описати! Серед законників існує певна схильність до проповідування побожності замість проповідування Христа. Я не кажу, що законники взагалі не проповідують Христа, але вони більше наголошують на горінні для Христа, ніж на перебуванні у Христі. Такі проповіді і навчання врешті решт породжують токсичне християнство, тому що законництво є токсичним за своєю суттю. Ось чому Павло був так рішуче налаштований розглянути це питання у своїх посланнях!

Багато неправильних тлумачень Писання можуть засліпити нас, і законництво є одним з них. Псалмоспівець писав: «Відкрий мої очі, щоб я міг побачити дивовижні властивості Твого Закону!» (Пс. 119:18). Я закликаю вас молитися цим віршем і смиренно просити Святого Духа дати вам повне розуміння всього, що ви прочитаєте в наступних розділах цієї книги. Потім помоліться молитвою, що йде за цим абзацом. Нехай Святий Дух дасть вам ясність розуму і викриває вас у тих сферах, де законництво позбавило вас свободи, яку Христос здобув для вас. Нехай Дух дасть вам силу протистояти законництву, навіть у молитві.

Давайте помолимося…

Господи Ісусе, дякую Тобі за хрест і за те, що Ти здобув мені свободу від законництва. Дякую Тобі за те, що Ти послав Утішителя, щоб допомогти мені жити тим, що Ти звершив. Святий Дух, я прошу Тебе, відкрий мої очі на небезпеку законництва. Покажи мені, де воно впливає на моє життя. Направляй мої кроки, коли я повністю покладуся на Слово як джерело істини. Покажи мені дивовижні істини у Твоїх заповідях! Небесний Отче, дай мені сили зробити всі необхідні зміни, щоб твердо стояти в Христі, і не бути обтяженим ярмом рабства. Прошу про все це в ім'я Ісуса. Амінь.

Автор — Александер Пагані / mycharisma.com
Переклад — Юлія Окерешко для ieshua.org