На русском языке читайте здесь — Праздник Шавуот с точки зрения Торы и Нового Завета.
Одним із свят, які Тора наказує святкувати, є Шавуот, відоме також як свято Тижнів, а в християнській традиції — як П’ятидесятниця (Лев. 23:15–22; Втор. 16:9–12). У біблійному Ізраїлі на це свято, як і на Песах та Сукот, все чоловіче населення мало звершувати паломництво до Єрусалима для поклоніння в Храмі Богу:
«Тричі на рік кожна особа чоловічої статі з’являтиметься перед Господом, твоїм Богом, на місці, яке Він обере: на Свято Опрісноків, на Свято Тижнів і на Свято Наметів…» (Втор. 16:16)
Тому Шавуот належить до так званих паломницьких свят. Коли вже існувала велика єврейська діаспора, особливо в період Римської Імперії, багато євреїв з усіх куточків Імперії та з інших країн прагнули на Шавуот звершити паломництво до Єрусалима. До євреїв приєднувалися також представники інших народів, які увірували в Бога Ізраїлю, так звані «ті, хто шанують Бога». Частина з них ставали прозелітами, тобто наверненими в юдаїзм і такими, що дотримуються приписів Тори. У Діях 2:9-11 ми читаємо про скупчення в Єрусалимі на Шавуот величезної кількості паломників:
«Партянці й мідянці, еламітці й ті, хто з Месопотамії, з Юдеї та Кападокії, з Понту й Азії, Фригії і Памфилії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Киринеї, і захожі римляни, юдеї і прозеліти, критяни й араби…»
Назва свята Шавуот походить із приписів Тори. Слово «шавуот» означає «тижні», «шавуа» в івриті — «тиждень, седмиця». Тора наказує святкувати Шавуот через сім тижнів після першого дня Песаху:
«Від наступного дня після суботи, тобто від дня, коли принесете сніп коливальної жертви, відлічіть собі сім повних тижнів. До наступного дня після сьомого тижня відлічіть п’ятдесят днів і принесіть Господу нову хлібну жертву» (Лев. 23:15-16).
Відлік Омера
Відлік днів від Песаха до Шавуота називається «Сфірат а-Омер» – «відлік омера». Омер – це міра сипучих речовин, у даному випадку ячменю. У дні Песаху починалося жниво ячменю, а на Шавуот – жниво пшениці. Незважаючи на те, що в наші дні Шавуот відзначають в один і той же день, 6-го числа місяця Сіван, дні періоду омера, як і раніше, підраховують, оскільки це дні очікування Шавуота.
В ортодоксальній юдейській традиції перші 32 дні «Сфірат а-Омер» вважаються сумними. Цей час схожий на оплакування померлих. Наприклад, у цей час не стрижуть волосся і не влаштовують весіль. Походження цього звичаю достеменно невідоме. Одне з пояснень – що багато учнів раббі Аківи у II столітті н. е. у період відліку омера померли від чуми. На 33-й день «Сфірат а-Омер» епідемія закінчилася. Також вважається, що в цей день закінчився перемогою перший етап повстання Бар-Кохби (132 р. н. е.), коли повстанці витіснили римські війська за межі Юдеї. У зв’язку із закінченням чуми та перемогою повстанців дата «лаг ба-омер» («тридцять третій день Омера») вважається напівсвятом. Починаються урочистості, і часто серед юдеїв, особливо ортодоксальних, можна спостерігати справжній бум стрижки волосся та весіль.
Для каббалістів ця дата знаменна тим, що вона вважається днем смерті знаменитого містика Шимона бар-Йохая, учня раббі Аківи і ймовірного автора середньовічної містичної книги «Зогар». Неортодоксальні юдеї, як правило, не вважають за необхідне дотримуватися обмежень скорботного періоду «Сфірат а-Омер». Євреї ж, які увірували в Ієшуа Месію, можуть використовувати єврейську традицію «Сфірат а-Омер» для посиленого пошуку Бога і наближення до Нього. В основі такого духовного сходження – Боже бажання, щоб Його народ прагнув до свого Творця і люблячого Отця: «Шукайте Господа, доки можна знайти Його, кличте Його, як Він близько!» (Іс. 55:6).
Аспекти свята Шавуот
У свята Шавуот є кілька важливих аспектів, які взаємодоповнюють один одного і водночас кожен із них має особливе значення. Один із аспектів має природний характер і пов’язаний із річним землеробським циклом у біблійному Ізраїлі. Землеробство було основним заняттям стародавніх ізраїльтян, а його успіх служив показником того, що вони освоїлися, влаштувалися в Ханаані, що став Ерец Ісраель, тобто Землею Ізраїлю, якою Бог наказав їм заволодіти. Справа в тому, що євреї, отримавши біля Синаю заповідь про святкування Шавуота, не могли відзначати його повністю відповідно до наказу, доки не заволоділи Ханааном і не почали обробляти землю. Успіх землеробства був також ознакою того, що Бог благоволить до ізраїльтян.
Шавуот був святом початку жнив пшениці. Селянам доводилося багато працювати, щоб виростити врожай. Якщо народ був у правильному положенні перед Богом, за Його благоволінням небо вчасно давало дощі, а земля давала рясний плід:
«Отже, якщо ви справді будете слухатись моїх наказів, які я сьогодні вам заповідаю, щоб любити Господа, вашого Бога, і служити Йому від усього вашого серця і всієї вашої душі, то ось що говорить Господь: Я своєчасно даватиму дощ вашій землі, – дощ ранній і дощ пізній, – і ви збиратимете своє збіжжя, своє вино і свою олію. Я даватиму траву для вашої худоби на ваших полях. Тож матимеш їжу й наситишся. Стережіться, щоб ваше серце не дало себе звести, і ви не відступили та не стали служити іншим богам, поклоняючись їм, тому що Господь запалає на вас гнівом. Він замкне небо, й не буде дощу, а земля не дасть свого врожаю. Тоді ви швидко загинете в тій добрій землі, яку Господь дає вам» (Втор. 11:13-17).
Коли пшениця піднімалася, наливалися колосся, євреї дякували Богу за те, що вберіг їхній урожай від посухи, і приносили Йому жертви. До Храму в Єрусалимі приносили два хліби з дріжджового тіста, випечені з борошна нового врожаю, та плоди як «бікурім» – особливого роду пожертвування. Тора докладно описує ритуал жертвопринесення:
«…Принесіть Господу нову хлібну жертву. Принесете від ваших поселень хліби коливальної жертви – дві хлібини, кожна з яких буде з двох десятих частин ефи питльованого борошна. Вони будуть спечені заквашеними з перших плодів для Господа. А з хлібами принесіть сім однолітніх ягнят без вади, одне теля з великої худоби та два барани. Вони будуть всепаленням Господу разом з їхньою хлібною жертвою та жертвою возливання як приємні пахощі для Господа. Принесіть також одного козла із кіз у жертву за гріх та двох однолітніх ягнят у мирну жертву. А священик піднесе їх з хлібами перших плодів як коливальну жертву перед Господом разом з двома ягнятами. Вони посвячені для Господа і належать священикові» (Лев. 23:16-20).
Також приносилися рясні жертви за бажанням народу:
«Будеш відзначати Свято Тижнів для Господа, свого Бога, принесенням добровільних щедрих дарів, які даватимеш відповідно до того, як Господь, твій Бог, поблагословив тебе» (Втор. 16:10).
Рясними жертвоприношеннями ізраїльтяни віддавали подяку Богу не тільки за врожай, але й за те, що Бог дав їм свободу від єгипетського рабства та землю спадщини, що тече молоком і медом. Усе святкування супроводжувалося веселощами – явно вираженою, проявленою зовні радістю. Уривок з Тори (Втор. 16:11–15) кілька разів наказує радіти перед Господом у це свято, причому всім — вільним і рабам, ізраїльтянам і приходькам, священикам та левітам, а також простому народу. Усі мали буквально виконувати цю заповідь: «І радійте…» А дякувати Богові і радіти перед Ним було за що. І ця вдячність мала бути виражена також буквально:
«…Однак не з’являтимешся перед Господом з порожніми руками. Кожен по змозі прийде зі своїм даром, відповідно до благословення Господа, свого Бога, яке Він дав йому» (Втор. 16:16-17).
Ще одним важливим аспектом свята Шавуот є те, що в дні Шавуота євреї біля Синаю отримали Тору. У дні Песаха євреї, здійснивши вихід з Єгипту, здобули фізичну свободу, а на Шавуот – духовну свободу. Саме з отриманням Тори та укладенням завіту з всемогутнім Богом єврейський народ із натовпу колишніх рабів перетворився на Божий народ, народ Писання. Тому Шавуот часто сприймається як «завершаюче свято Песах». Тора говорить щодо Шавуота, як і Песаха:
«Пам’ятай, що ти був рабом у Єгипті, тому маєш дотримуватись і виконувати ці постанови» (Втор. 16:12).
Тим самим підкреслюється, що звільнення від рабства, яке відзначає Песах, має перерости у свободу служити Богу. Шавуот якраз і підкреслює зв'язок між свободою від рабства і свободою для служіння Всевишньому. Біблія не вказує точно, коли саме Мойсей, а через нього і весь народ Ізраїлю отримали Тору на горі Синай. Однак на підставі книги Вихід, 19 розділ, вважається, що це сталося в третьому місяці, тобто в місяці сіван. Тому дві події — святкування початку жнив пшениці та одкровення на Синаї — стали одним святом. Тора також дає пояснення такого зв'язку, вказавши, що Ізраїль – Божий первісток, перший «урожай пшениці», присвячений Богу, за яким мало послідувати навернення, спасіння і служіння Богу людей та інших народів (Вих. 4:22).
Згідно з єврейською традицією, на Шавуот у синагогах читають Книгу Рут, або на івриті «Мегілат Рут» («Сувій Рут»). Рут була жінкою з народу Моав. Вона вийшла заміж за єврея. Її чоловік досить рано помер, проте Рут не повернулася до свого народу, а залишилася зі свекрухою Ноемі. Коли ж Ноомі закликала її повернутися до дому свого батька, Рут відповіла:
«Але Рут відповіла: Не вмовляй мене, щоб я тебе залишила, й відійшла від тебе. Адже куди підеш ти, туди піду і я; де житимеш ти, там і я проживатиму. Твій народ стане моїм народом, і твій Бог буде моїм Богом! Де помреш ти, там помру і я, і там буду похована. І що би Господь не учинив зі мною, одна лише смерть розлучить мене з тобою!» (Рут 1:16-17).
Після повернення Ноемі та Рут до землі Ізраїлю вони жили дуже бідно. Рут усіляко дбала про свою свекруху, тим самим на ділі довівши, що вона щиро приєдналася до єврейського народу і повірила його Богу. За це Бог винагородив Рут. Працюючи в полі та збираючи колоски ячменю після жнив (а як ми вже знаємо, час жнив ячменю — це період між Песахом і Шавуотом), вона зустріла Боаза, багатого й благородного чоловіка, який одружився з нею. Біблія розповідає, що завдяки цьому Рут стала прабабусею царя Давида, а Євангеліє від Матвія особливо згадує про неї в генеалогії Месії Ієшуа (Мт. 1:5).
У Новому Завіті розкривається ще один, ключовий аспект свята Шавуот. Книга Дії Апостолів розповідає:
«Коли настав день П’ятдесятниці, всі вони були однодушно разом. Раптом з неба долинув шум, наче подув бурхливий вітер, і наповнив увесь дім, де вони сиділи. І з’явилися їм поділені язики, наче вогняні, й осіли на кожного з них. І всі вони наповнилися Духом Святим і почали говорити іншими мовами, як Дух велів їм промовляти» (Дії 2:1-4).
Перед цим на Песах відбулися події, які змінили долю людства. Як розповідають Євангелія, у дні святкування Песаху був розп'ятий Ієшуа Месія, який помер на хресті, був похований, а потім воскрес, як про це пророкували єврейські Священні Писання. Смерть і воскресіння Ієшуа Месії дарували свободу від рабства гріха і смерті всім, хто увірує в Нього. Господь Ієшуа обіцяв Своїм учням, що вони будуть занурені в Святого Духа. Християнська традиція називає таке занурення хрещенням Святим Духом. Зі зануренням у Святого Духа учні Ісуса отримають силу служити Богові та свідчити про Нього:
«І як були зібрані разом, Він звелів їм з Єрусалима не відходити, але очікувати обітниці від Отця, про котру, – сказав Він, – ви чули від Мене, бо Іван хрестив водою, ви ж за декілька тих днів будете хрещені Духом Святим!.. але ви приймете силу, коли Святий Дух зійде на вас, і ви будете Моїми свідками в Єрусалимі, по всій Юдеї та Самарії – і аж до краю землі!» (Дії. 1:4-5, 8)
Це й здійснилося на П’ятидесятницю.
Зішестя Святого Духа на учнів Ієшуа дало їм надприродну силу служити Богу в дарах Святого Духа і свідчити про спасіння, яке дарував Бог в Ієшуа Месії. Так, у день П'ятидесятниці, коли на учнів Ієшуа Месії зійшов Святий Дух, апостол Петро проповідує і, згідно з Дії 4:13, будучи «неписьменним і простим», тобто малоосвіченим, надприродним чином цитує великий уривок з книги пророка Йоіла (Дії 2:17-21), пояснюючи присутнім на основі Писань те, що сталося, і доводячи, що Ієшуа є обіцяним Ізраїлю Месією. Від проповіді Петра та служіння інших апостолів і учнів того дня навернулися до віри в Ієшуа Месію близько трьох тисяч людей! (Дії. 2:41). Тим самим Шавуот став, якщо так можна сказати, днем народження Божої Громади, або Церкви:
«Перебували вони постійно в навчанні апостолів і в братерській спільності, в ламанні хліба та в молитвах. І страх охопив кожну душу, бо багато чудес і ознак сталося через апостолів; [в Єрусалимі панував великий страх серед усіх]» (Дії 2:42–43).
А фактично описані у 2-му розділі Книги Дій Апостолів події стали початком виконання всіх тих натяків, образів і символів, які були дані Ізраїлю у вигляді святкування Шавуота в період Старого Заповіту.
Традиції свята Шавуот
У євреїв існують цікаві та корисні традиції, пов'язані зі святом Шавуот. Так, напередодні свята дорослі та діти готують аплікації на біблійні теми та прикрашають ними вікна будинків. Також напередодні свята прийнято прикрашати синагоги та квартири зеленими гілками дерев, трояндами та ароматними травами. Трави нагадують про те, що гора Синай, коли Бог дарував єврейському народу Тору, згідно з переказами, була вкрита травою, хоча й знаходилася в пустелі. Щодо гілок дерев і троянд існує давня легенда, згідно з якою якийсь цар захотів вирубати свій сад, бо той заріс колючками. Однак, побачивши в саду троянду, цар передумав. Так і Тора порівнюється з трояндою серед колючок.
Також, згідно з єврейською традицією, у свято Шавуот прийнято їсти молочні страви та їжу з борошна: сир, сметану, млинці з сиром, пироги, пряники з медом. Пояснення цьому таке: Тора для євреїв солодка і приємна, як молоко і мед.
Нехай же Слово Боже і його виконання стануть приємними, як молоко і мед, для кожного!
Джерело — kemokiev.org
Переклад — Ірина Жежерун для ieshua.org
Последнее: 05.05. Спасибо!
