Islamic depiction of Isa feeding his disciples food from heaven from from a Persian 1580 manuscript.
На русском языке читайте здесь — Теизм из вторых рук: в чём ислам прав и не прав в отношении Иисуса Христа.
Монотеїзм засновника ісламу, Мухаммеда, був сприйнятий ним з других рук і сформувався під впливом єврейських та християнських уявлень, які він перейняв у своєму середовищі.
Іслам — друга за чисельністю релігія у світі, яка нещодавно налічувала понад два мільярди послідовників у всьому світі.
Мухаммед (бл. 570–632 рр. н.е.) проголосив безліч висловів, які, за його словами, були посланнями від Бога його рідною арабською мовою, переданими слово в слово після того, як у 610 році ангел Гавриїл (Джибріль в ісламі — прим. пер.). Ці послання були зібрані після його смерті в книзі, відомій як Коран (що означає «проголошення, читання вголос»).
Аравія в ранні роки Мухаммеда була переважно політеїстичною територією, де поклонялися численним богам, яких репрезентували рукотворні ідоли. Проте були й інші релігії. Уздовж західного узбережжя Аравії існували єврейські поселення. Християнська спільнота в основному складалася з суміші сект, які відокремилися від основного християнського руху, включаючи несторіан, монофізитів та ебіонітів.
У першої дружини Мухаммеда, Хадіджі був двоюрідний брат на ім'я Варака, який, можливо, був пов'язаний із однією з цих християнських сект, хоча якою саме — невідомо. Вараку іноді називають ханіфом, прихильником арабського монотеїзму, витоки якого сягають Авраама через його першого сина Ісмаїла. Повідомляється, що ханіфи відкидали ідолів і вважали Аллаха, арабське божество, не представлене ідолом, істинним Богом. Традиційно сам Мухаммед вважається ханіфом.
Існує певна невизначеність щодо релігійного коріння Мухаммеда, але з Корану ми можемо судити про те, що він відповідав образу ханіфів і був знайомий з юдаїзмом і християнством, але не з Біблією як такою. Навіть якщо допустити щирість його твердження про зустріч із Гавриїлом, очевидно, що одкровення Мухаммеда ґрунтувалися на ідеях та історіях, які вже циркулювали у його культурі.
Безперечно, ідея єдиного істинного Бога, який створив світ, який заборонив будь-яке ідолопоклонство і заповідав праведну поведінку, бере свій початок в авраамічних релігійних традиціях.
Коран підкреслює велич, милосердя, могутність і владу Аллаха, особливо через використання таких імен, як «Всемилостивий». Основне переконання про Аллаха — це Його єдиність (арабською мовою — таухід). В ісламських роздумах над вченням Корану решта, що можна дізнатися про Бога, логічно випливає з Його єдиності. Аллах — єдиний творець і правитель світу, що є самосущим, всемогутнім, всезнаючим і зовсім не схожим ні на кого іншого.
Мусульмани вважають як Трійцю, так і втілення несумісними з єдністю Бога і, отже, богохульством — фактично скоєнням єдиного гріха, що не пробачається: приписування Аллаху співтоваришів (рівних), що називається ширк. Однак дебати про наслідки таухіду свідчать про те, що мусульманські богословські заперечення проти християнських доктрин необґрунтовані, як це зрозумів Набіль Куреші, побожний мусульманин, який зрештою навернувся в християнство [1].
Іслам у низці аспектів правдиво описує Ісуса. Коран підтверджує, що Ісус народився від діви (3:47) і що Він творив чудеса (5:110). Коран визнає, що Ісус був абсолютно праведним, що, мабуть, означає безгрішним (19:19, 30–31). Християни, безумовно, згодні з тим, що Він був пророком (19:30, порівн. Мт. 13:57; Мк. 6:4; Лк. 4:24; Ів. 4:44; Дії 3:22–26), хоча ми сказали б, що Він був набагато більшим, ніж просто пророком.
На жаль, Коран заперечує, що Ісус був кимось більшим, ніж посланцем Бога, і навіть те, що Він був найважливішим із посланців (4:171; 5:75). Згідно з Кораном, Ісус стверджував, що Він лише «слуга Аллаха» (19:30). Він рішуче засуджує ідею про те, що Ісус був Сином Божим (4:171; 6:101; 19:35). Нарешті він заперечує, що Ісус помер на хресті (4:157–158). На цій підставі, звичайно ж, мусульмани заперечують, що Ісус викупив наші гріхи або що Він воскрес із мертвих. Проблема тут у тому, що смерть Ісуса на хресті – це точно встановлений історичний факт [2].
Відкидання мусульманами основних християнських доктрин, мабуть, значною мірою походить із неправильного розуміння. Наприклад, оскільки заперечення в Корані проти того, що Ісус є «Сином» Бога, виникають у контексті його народження від Марії, ці заперечення припускають, що ця ідея передбачає фізичне зачаття Богом когось. У якийсь момент навіть риторично запитується: «Як може мати Він дитину, коли не має дружини?» (Коран 6:101; пер. Якубовича). На думку мусульманського апологета Шабіра Аллі, оскільки «Бог не є фізичною істотою, Він не має ні синів, ні дочок» [3].
Звичайно ж, християнство вчить, що Христос був Син Божий від вічності, і що цей титул виражає Його подобу і зв'язок з Богом, а не фізичне походження. З цією помилкою пов'язано те, що Коран, мабуть, розуміє трьох членів Трійці як Аллаха, Ісуса та Марію. Християнам достатньо лише запевнити мусульман, що християнство не вчить цим хибним ідеям.
Мусульмани іноді неправильно розуміють доктрину втілення – що Ісус є втілений Бог – начебто, що Ісус є Отцем. Аллі, наприклад, стверджує, посилаючись на Матвія 23:9, що Ісус «не є Отець» [4]. Цілком вірно — але ортодоксальні християни з цим згодні.
Однією непереборною проблемою для мусульманської доктрини є те, що всі чотири Євангелії неодноразово і різними способами свідчать про те, що Ісус вважав себе Божим «Сином» і навчав Своїх учнів думати про Бога як Отця. За словами Еллі, всі біблійні уривки, в яких Ісус названий «Сином» Бога або де Він називає Бога «Отцем», є результатом спотворень біблійного тексту [5]. Відверто кажучи, це твердження зовсім не заслуговує на довіру. Навіть якщо ми опустимо ті нечисленні місця у Новому Завіті, де в деяких рукописах немає титулу «Син Божий» (наприклад, Марка 1:1), все одно існують сотні місць, де текст одностайно називає Ісуса Сином або називає Бога Отцем. Фактично кожна книга Нового Завіту, за винятком дуже короткого 3 Послання Івана, згадує Отця, і 19 із 27 новозавітних писань прямо називають Ісуса «Сином» Божим (всі винятки — короткі послання).
Ці свідчення не можна пояснити, посилаючись на можливість помилок у копіях (або звинувачуючи Павла в тому, що він увів у християнство ідею Ісуса як Сина Божого, як це роблять деякі мусульмани).
Новий Завіт навчає, що Ісус Христос гідний усіх божественних почестей, включаючи поклоніння (наприклад, Мт. 28:17–19; Лк. 24:50–51; Ів. 5:23; Флп. 2:10–11; 2 Тим. 4:18; Євр. 1:6; 1 Пет. 3:14–16; 2 Пет. 3:18; Об’явл. 5:14). Мусульмани мають рацію, стверджуючи, що ніяке творіння не можна асоціювати з Богом у релігійному шануванні. Однак Новий Завіт пояснює, що Ісус — не просто творіння, а вічний, божественний Син, який упокорив Себе, щоб розділити нашу людську природу і викупити нас Своєю смертю (Флп. 2:5–8). Це вчення, анітрохи не применшуючи слави, яка відповідає Богові, навпаки, прославляє Його (Флп. 2:9–11).
Як християни повинні допомогти мусульманам зрозуміти, що ми шануємо Ісуса таким чином, тому що це прославляє Бога.
[1] Nabeel Qureshi, No God but One: Allah or Jesus? A Former Muslim Investigates the Evidence for Islam and Christianity (Grand Rapids: Zondervan, 2016), Part 2.
[2] Див. також: James A. Beverley and Craig A. Evans, Getting Jesus Right: How Muslims Get Jesus and Islam Wrong (Lagoon City, ON: Castle Quay Books, 2015); James K. Walker, What the Qur’an Really Teaches About Jesus: Prophet of Allah or Savior of the World? (Eugene, OR: Harvest House, 2018).
[3] Shabir Ally, Is Jesus God? The Bible Says No (Toronto: Al-Attique Publishers, 1997), 33.
[4] Ally, Is Jesus God? The Bible Says No, 32.
[5] Ally, Is Jesus God? The Bible Says No, 38.
Автор — Роберт М. Боуман молодший / christianpost.com
Переклад — Ганна Іващенко для ieshua.org
Последнее: 19.01. Спасибо!
