Як правильно утилізувати зношену Біблію?

На русском языке читайте здесь — Как мне правильно утилизировать обветшавшую Библию?

Ми отримали таке запитання від читача: Як правильно утилізувати зношену Біблію? Чи існує якийсь протокол, подібний до того, що застосовується для утилізації прапора?

Згідно з Книгою рекордів Гіннеса, Біблія є бестселером усіх часів. Хоча може здатися, що ми досягли точки насичення, але щороку публікується й розповсюджується близько 100 мільйонів нових Біблій. Загалом у світі, ймовірно, існує 5–7 мільярдів примірників Біблії.

Середньостатистична американська сім’я має 4,3 Біблії, тож нові Біблії зрештою мають витісняти старі. Що ж відбувається зі старими, пошкодженими або непридатними для використання Бібліями? Як їх слід утилізувати?

Коротка відповідь: будь-яким способом, який вам здасться найбільш доречним. У самій Біблії немає інструкцій щодо того, як утилізувати матеріал, на якому надруковано Біблію, хай то сувої, збірки старовинних рукописів, книги у зшитій палітурці чи додатки для iPhone. Тож питання про те, як утилізувати непридатну для використання Біблію, є справою особистого вибору.

Позитивне «зараження»

Незважаючи на це, багато хто з нас не вважає за доречне просто викинути стару Біблію як сміття. Викинути Писання у смітник на кухні разом із яєчною шкаралупою, пакетами від молока та обгортками від цукерок виглядає нешанобливо або навіть блюзнірським. Але чому ми так вважаємо? Що змушує нас вагатися, чи викинути Біблію?

Можливим поясненням цього є так зване поняття «зараження». Наприкінці 19-го століття антропологи розробили концепцію «зараження» для пояснення культурних традицій, пов’язаних із передачею невидимих якостей між предметами. Ефект «зараження» змушує нас вірити або поводитися так, ніби ми віримо, що предмети можуть набувати певної аури чи «сутності» певного джерела через фізичний контакт із цим джерелом. Цей ефект може бути позитивним або негативним, і він може включати в себе перейняття моральної чи духовної сутності.

Відомим прикладом негативного «зараження» стало дослідження, проведене в 1990-х роках, яке виявило, що учасники експерименту відмовлялися одягати светр, який до цього носив Адольф Гітлер. Цей предмет одягу, ймовірно, вважався «забрудненим» внаслідок контакту з Гітлером, і тому кожен, хто його одягнув, став би зараженим духовною сутністю, залишеною на цьому светрі.

У більш позитивному сенсі у нас може виникнути мимовільне відчуття, що друковані сторінки Біблії переймають щось безпосередньо від духовної сутності Слова Божого.

Такий позитивний погляд на «зараження» міг би легко перейти в забобонний або навіть ідолопоклонницький погляд на друковані Біблії. Нам потрібно бути обережними, щоб не ставитися до друкованих Біблій як до священних ікон. Але також нам не варто зневажливо ставитися до ефекту «зараження». Хоча друкована Біблія й може не містити духовної сутності Писання, вона все ж є символічним уособленням вічного Слова Божого. Звісно, символ відрізняється від того, що він зображує. Проте шанобливе ставлення до символів може бути способом вираження поваги до того, що вони символізують.

Спалити чи поховати?

Американський прапор є прикладом символу, до якого часто ставляться з повагою за допомогою формальних ритуалів. У червні 1942 року федеральний уряд ухвалив закон про прапор США, який став керівництвом щодо того, як американський прапор має бути піднятий, вивішений і як із ним слід поводитися. Утилізація прапора описана в 4-му розділі Кодексу США (секція 8), де зазначено: «Прапор уособлює живу країну і сам є живим предметом… Коли він стає непридатним для демонстрації, його слід знищити гідним чином, бажано шляхом спалення».

Незважаючи на те, що спалення, у випадку з подібними символами, є досить поширеним, думка про спалення будь-якої книги, а тим більше книги, що містить Святе Письмо, деяким здається огидною. Це навіть може викликати в пам’яті образи нацистів, які спалювали сувої Тори в Австрії та Німеччині у 1930-х роках.

Можливо, більш доречним варіантом було б поховання. Єврейські громади часто утилізують свої священні писання, ховаючи їх. Існують навіть ділянки на кладовищі, які були пожертвувані спеціально для поховання сувоїв Тори та молитовників. Багато православних віруючих і католиків також вважають, що поховання є належним способом утилізації священних текстів. Протестантам, у яких виникають сумніви щодо викидання своїх старих Біблій на смітник, варто поміркувати про те, щоб поховати їх, з поваги до тексту.

Як би ми не вирішили утилізувати Біблію, ми маємо пам’ятати, що найважливіший спосіб прояву поваги до тексту полягає не в тому, як ми поводимося з друкованою сторінкою, а в накопиченні Божого Слова в нашому серці та послуху всьому, що в ньому написано (Пс. 118:11; 1 Ів. 5:3).

Автор — Джо Картер / thegospelcoalition.org
Переклад — Ірина Жежерун для ieshua.org