На русском языке читайте здесь — В Киеве на базе КЕМО прошёл 8-й День благодарности ВСУ. Фотоотчёт и интервью с участниками.
Днями у Києві, на базі Київської єврейської месіанської громади, пройшов черговий День подяки ЗСУ – вже восьмий. Капелани та волонтери з громади, а також з інших церков та конфесій, зібралися разом з військовослужбовцями ЗСУ — діючими, пораненими та тими, що перебувають на відновленні, — а також ветеранами та членами їхніх сімей, щоб знову побачитися, провести разом час, поспілкуватися, згадати загиблих побратимів – і, звичайно, висловити свою подяку – як людям, так і Всевишньому.
Вечір за традицією розпочався із зустрічі у кафе, де за філіжанкою кави або чаю гості та організатори, під чудовий музичний акомпанемент, проводили спілкування за столиками.
Загальна програма в залі, яку всі дві години вели Павло Кравченко та Марина Полтавець у ролі ведучих, розпочалася з гімну України, за яким послідувало вітальне слово та молитва Віталія Рощина, ідейного натхненника та співорганізатора Дня подяки ЗСУ.
Усіх присутніх радували виступи молодіжного танцювального гурту КЄМО Київ, Геннадія Гвоздя та гурту GvozdBand, заслуженої артистки естрадного мистецтва України Александри Моне. Лунали як традиційні єврейські та сучасні ізраїльські, так і народні українські мелодії та пісні.
Ветерани Олександр Дідур, захисник Маріуполя, а також Тарас Карпенко, голова Благодійного Фонду «Реабілітація Суспільства», ділилися своїм досвідом активної життєвої та соціальної позиції після завершення служби у ЗСУ, мотивуючи інших не лише не сумувати, а й бачити нові горизонти.
Також було проведено святкову лотерею, в якій безпосередню участь брали наймолодші гості вечора, і троє щасливчиків у результаті пішли додому не лише з приємними враженнями та позитивними емоціями, а й з невеликими призами.
І незважаючи на те, що ближче до фіналу програми в залі пропало світло, це не завадило Геннадію Гвоздю — а разом з ним і всьому залу — продовжити від щирого серця співати найвідомішу українську пісню, яка об'єднала з початком повномасштабної війни всю країну — «Ой у лузі червона калина».
Завершився вечір словом підбадьорення та настанови від старшого служителя КЄМО Київ, співорганізатора заходу Ігоря Корогоди. І всі присутні наприкінці молилися молитвою «Отче наш», дякуючи за все Господа.
Ми також поспілкувалися з учасниками вечора та поставили їм кілька коротких запитань:
— Коли і як виникла думка проводити День подяки ЗСУ?
Віталій Рощин, військовий та тюремний капелан, ініціатор та співорганізатор Дня подяки ЗСУ, служитель КЄМО Київ:
Думки щодо проведення Дня подяки виникали в нас вже давно, ще під час проведення АТО. Але з початком повномасштабної війни в лютому 2022 року, і особливо восени, після контрнаступу, коли ворог був відкинутий від Києва та з Харківської області, ми зрозуміли, що треба організувати таку зустріч для певного перезавантаження. В першу чергу для військових, звісно, і поранених — але також і для капеланів та волонтерів, та й фактично для всіх, хто причетний до оборони України. Щоб ми могли всіх цих людей зібрати під одним гаслом: «Вечір подяки ЗСУ». В нашій громаді є структурний служительский підрозділ «Чоловічий хаб», і я озвучив там цю ідею. У нас вже був досвід проведення різних заходів, спортивних фестивалів в центрі міста, на Оболонській набережній та в інших місцях. Люди приходили на ці заходи, і це завжди було дуже цікаво, яскраво і атмосферно. Тому я виклав своє бачення — і лідери його підтримали. Ось так, в грудні 2022 року, в дні Хануки ми провели наш перший День подяки ЗСУ. І сьогодні це вже восьмий такий наш захід, слава Господу!
— Навіщо потрібні такі заходи, як День подяки ЗСУ? Чому це важливо?
Андрій Луговський, старійшина КЄМО Київ:
Я особисто дуже радий, що народилася така ініціатива. Думаю, вона дуже прогнозована, оскільки подяка – це одна з відмінних рис віруючих. Бог у Біблії нас вчить дякувати взагалі за все в нашому житті, тим більше в такий непростий час, коли подяки часто не вистачає, і дуже багато негативу. Тому позитивний погляд на все те, що робить Господь, як Він допомагає людям, у тому числі через віруючих, — це дуже важливо. Ми в першу чергу тут дякуємо Богові за те, що Він береже і захищає нас — і не тільки за те, що Він робить зараз, але й за те, що на нас ще чекає від Нього в майбутньому. Якщо ми віримо, що Господь розкриє Свою перемогу, це нас правильно налаштовує і, в тому числі, цю саму перемогу наближає. Звичайно, ми також і дякуємо людям, які стоять на передовій, на варті, які свої сили, час, здоров'я та життя покладають, щоб люди в Україні могли почуватися в відносній безпеці, і щоб наша країна збереглася і виконала своє призначення в Бозі.
Марина Полтавець, волонтер, служитель КЄМО Київ, ведуча на Дні подяки ЗСУ:
Взагалі, бути вдячним людям за будь-які їх хороші вчинки — це нормально. Наші воїни, герої, звершують щоденний подвиг, починаючи з того, що, просто знаходячись далеко від своїх рідних та близьких, вони жертвують значною частиною свого життя (якщо не цілком цим життям). Тому для мене особисто, для нашої громади і в цілому для українського суспільства — я вважаю, що необхідно публічно проявляти та вирощувати культуру вдячності нашим захисникам. Однозначно. Друге — ми як віруючі люди, і як євреї, як ніхто інший добре розуміємо, що таке боротьба за свою свободу і території. І вдячне серце — це дуже важливо для віруючих. Кілька місяців тому ми святкували осінні біблійні свята, коли аналізували та нагадували собі про те, що відбувалося в нашому житті — і ми маємо знаходити, кому за це дякувати. Звісно, що першим ми дякуємо Богові, і це завжди правильна відповідь, але у Бога немає інших рук на цій землі, окрім людських. Тому я вважаю, що просто неможливо бути без подібних висловлювань подяки.
Звісно, ми маємо дякувати не лише на таких публічних заходах, але й тоді, коли ми просто бачимо наших захисників десь в кав'ярні чи на вулиці, допомагаючи їм, якщо вони того потребують. Але необхідні і такі загальні заходи, коли ми як громада об'єднуємося, плюс до цього долучаються і капелани з різних конфесій, що служать разом із нашими капеланами — і в єдності ми можемо показувати нашим військовим, що ми їм вдячні. Я вважаю, що це дуже круто!
До речі, це дуже важливо також і для цивільних громадян України. На жаль, ще з совдепівських часів влада намагалась зробити Церкву безхребетною, якоюсь викривлено пацифістичною, і, на жаль, деякі кола віруючих і досі вважають, що підтримка захисників — це є підтримка війни. Це в корні неправильний підхід, і мені здається, що такі заходи в тому числі виконують і просвітницьку функцію для наших братів і сестер, які ще знаходяться в певному пошуку того, як їм відноситись до військових. Адже військові — це такі ж люди, як і усі ті, кому ми служимо. Чим вони відрізняються? Отже, це репутаційно хороша штука, яка має також збудовувати Церкву України і формувати в нашому майбутньому поколінні віруючих, в нашій молоді правильне відношення до захисників. Адже не зрозуміло, як довго ще буде йти війна і, знаючи імперіалістичні замахи наших сусідів, ми розуміємо, що це може повторюватись. Тому наші юні брати і сестри мають бути готові до цього, і мають з правильним серцем і розумінням ставитись до військових.
— З вашого досвіду спілкування з нашими військовими, як вони відгукуються про такі Дні подяки? Що кажуть і думають?
Денис Гердов, госпітальний капелан ХСП (Християнської служби порятунку), служитель КЄМО Київ:
Ну, по-перше, якщо це у нас вже восьмий День подяки ЗСУ, то перші сім були успішними :) Якщо вони були успішними, значить є хороший фідбек. Хлопці, які отримали поранення і перебувають на лікуванні чи реабілітації, так чи інакше поклали величезну жертву за нашу країну і за те, щоб ми з вами могли проводити ці заходи, і щоб кожен із нас міг спокійно випити каву зі своєю сім'єю.
Друге – наші воїни бачать у цьому реальну подяку їм з боку цивільних, волонтерів та церков за все те, що вони зробили. Це справді свято для них.
І третє — спілкуючись один з одним після цього, вони можуть цілком обґрунтовано вважати, що тут цивільні про них не забули і однозначно готові їм допомагати, дякувати, жертвувати тощо. Сарафанне радіо працює! І коли вони, відвідавши такі заходи, спілкуються зі своїми побратимами, що залишилися на передовій – звучать найголовніші, ключові слова для тих, хто перебуває у бою: «Нас тут чекають, нас тут люблять, ми тут потрібні!»
Шура Вятржик, керівник госпітального служіння військових капеланів ХСП, служитель КЄМО Київ:
Взагалі, наші захисники дякують нам за подібні заходи. Це ж привід зібратися разом, своєю тусовкою – вони завжди раді приїхати та побачитися з нами. І зараз, на третьому році війни, це особливо корисно та актуально. Тому що люди вже не так активно когось запрошують кудись і щось роблять, і це хороша можливість послужити нашим військовим. Повторюся — йде третій рік війни, багато хто вже дуже втомлений і навіть розчарований, тому їм дуже важливо почути подяки, побачити знаки уваги та зрозуміти, що цивільні люди роблять щось спеціально для них. Це справді важливо.
— Як взагалі віруючі, християни, можуть висловлювати подяку нашим захисникам?
Анатолій Емма, керівник київського відділення місії «Євреї за Ісуса», госпітальний та військовий капелан ХСП:
Я бачив безліч щирих, вдячних, щасливих очей військовослужбовців, які стикалися з людьми з громад та церков, які, в свою чергу, щось намагалися робити для наших військовослужбовців. Завжди, коли віруючі щось робили для військовослужбовців, які проходять реабілітацію та оновлюють свої сили, або які перебувають на передовій – я завжди бачив вдячних людей. Невдячних не бачив. Інша справа, питання міри — того, скільки ми можемо зробити — думаю, що це питання невичерпне, як і сам захід. Тому що для людей, які вирішили пожертвувати найдорожчим, тобто своїм життям, заради тих, хто перебуває в тилу... я думаю, що межі цієї міри не буде. Тому, хоч би скільки йшла війна, і коли війна закінчиться – ми повинні залишатися вдячними цим людям, і всі наші моральні якості якось задіяти у цьому напрямі. Це можуть бути і такі вечори подяки, які проводить Київська єврейська месіанська громада, і приватні візити до будинків військовослужбовців або до родин загиблих — і ми цим теж займаємося, допомагаючи дітям, які залишилися без батьків, і дружинам, які залишилися без чоловіків. Я вважаю, що ця подяка розтягнеться на довгі роки.
— Звертаючись зараз до захисників України, де б вони не були — на фронті, у госпіталях, чи вже вдома, у статусі ветеранів, — що ви хотіли б їм сказати?
Віталій Рощин: По-перше, я хотів би привітати всіх наших воїнів та подякувати їм по-братськи. Хочу висловити шанування від себе особисто, а також від усієї нашої команди та всіх причетних. Тримайтеся, хлопці! Дасть Бог, ми з усіма вами побачимося! Адже з ким нас Господь знайомить, з тими ми обов'язково регулярно бачимось — чи на фронті, чи тут, у тилу. Ми всі в одному човні зараз, тому маємо триматися і підтримувати одне одного. Ми — поруч, як і мають бути капелани. Міцно всіх обіймаю!
Андрій Луговський: Для початку хочу подякувати всім, хто служить у ЗСУ і воює, хто щось робить для того, щоб наближати ту перемогу, яка, ми віримо, обов'язково прийде. Внесок цих людей безцінний! По-друге, хочу сказати, що Бог поряд! Ми молимося і віримо, що Господь дасть і сили, і можливість пройти цей непростий шлях. Ми віримо, що ми маємо не лише сьогоднішній день, а й майбутнє. І задля цього ми всі вкладаємо у це майбутнє і віру, і молитви, і якісь конкретні справи. Ми разом йдемо у Божу перемогу!
Марина Полтавець: Багато чого хотілося б сказати, але думаю що ось головна моя думка: наскільки б ми, цивільні, не були близькі до військових, служачи і допомагаючи їм, нам все рівно до кінця не зрозуміти, чим вони насправді пожертвували. І насправді просто неможливо подякувати їм словами, подарунками чи донатами за те, що вони зробили. Тому просто, від всього серця: дякую!
Денис Гердов: Перш за все, велике-велике людське спасибі! За те, що ви є, що ви не залишили, не покинули, але пішли і боретесь, роблячи частиною, яку, на жаль, багато цивільних не можуть виконувати. Віримо, що невдовзі завдяки вам прийде перемога. І віримо, що кожну секунду вашого часу, витрачену на службі, не було витрачено даремно. Це однозначно. І хочеться побажати, щоби швидше прийшла перемога, прийшов справжній мир. Щоб було чисте мирне небо, без тривог. Щоб ми чули тільки гарні новини, коли хлопці, які повернулися з фронту, одружуватимуться, у них народжуватимуться діти, ми разом святкуватимемо свята, організовуватимемо такі Дні подяки. Ми робитимемо те, чого не робили ніколи раніше!
Всі хлопці, які перебувають на передовій — це ті, на кого будуть рівнятись наші діти. Усі, хто зараз у строю та захищає нас – це реальний великий приклад в історії України. Кожен є героєм і прикладом для наших дітей та онуків, які йдуть за нами!
Шура Вятржик: Ми на вас усіх чекаємо і дуже вас любимо! Велике, сердечне дякую вам за те, що ми живі!
Анатолій Емма: Велика подяка цим людям, які пожертвували найдорожчим. Хотів би також сказати військовослужбовцям, що наша капеланська робота полягає у тому, щоб побудувати міст між громадянським суспільством та військовослужбовцями. І я знаю, що багато військових (не всі, але я зустрічав багатьох таких людей) розчаровані громадянським суспільством, вважаючи, що воно сховалося, воно боїться, воно не вдячне. Ми також працюємо над цим, щоб, коли хлопці повернуться додому, їм було легко і просто знаходити спільну мову з цивільними та бачити віддачу у громадянському суспільстві на їхній подвиг та жертву, на яку вони пішли заради нашої країни. Коли я буваю на фронті, то бажаю всім, хто там знаходиться, повернутися додому, а пораненим бажаю, щоб вони оновилися у своїх силах і продовжували жити повноцінним життям!
Ще фото:
Последнее: 26.07. Спасибо!
